Це продовження статті, початок та всі розділи:

• Географічне розташування села Олешин
• Про виникнення села Олешин
• Село Олешин під час фашистської окупації
• Село Олешин в післявоєнний період
• У великих сім’ях діти працьовиті й добрі
• Про олешинський клуб
• Духовне життя села Олешин
• Вони залишили довгий трудовий шлях у селі
• Фотогалерея села

Про олешинський клуб

Раптовий напад фашистів на Радянський Союз поклав кінець роботі клубу. Тимощук В. Разом з дружиною евакуювався, музиканти позабирали додому інструменти, щоб не потрапили до фашистів.

Після визволення села від фашистських загарбників, почали потроху ремонтувати приміщення клубу.

Після закінчення війни завідували клубом демобілізовані хлопці: В.Калашников та ін. Але роботи вони не знали та виконували без творчого вогнику.

Білоус Анастасія Семенівна вступила навчатися до Кам’янець-Подільського технікуму культури, стала членом Компартії СРСР. Парторганізація села посприяла одержати призначення на завідуючу Олешинським сільським клубом. Багато допомагали вчителі школи: чергували під час кіносеансів, брали участь у літературних вечорах. Білоус Настя часто грала головні ролі в п’єсах і до неї тягнулися сільські дівчата.

Але приміщення клубу вимагало ремонту. Цього Ганна не могла організувати через хворобу (потрапила під колесо вагона). Завідуючою клубу була призначена Петращук Лідія, яка пропрацювала 2 роки і звільнилася за власним бажанням, бачачи, що це не її професія.

У 19 році завідуючим клубом став Миколайчук В.А. Він в першу чергу взявся за капітальний ремонт даху, який протікав і дощова вода руйнувала стелю. Замість старого прогнилого покриття дах покрили шифером. Опалювальні груби вже не давали тепла через старість. Володимир дістав усе необхідне для водяного опалення. Усе приміщення клубу почало обігріватись центральним водяним опаленням. Пізніше було підведено газ, настелено нову підлогу. Були закуплені нові стільці, лавки, якісно відремонтовано сцену. Було зроблено огорожу біля пам’ятника визволителям с. Олешин, які тут загинули 19-20 березня 1944 року. Посаджені квіти, які цвітуть від ранньої весни до пізньої осені.

Миколайчук В. Зібрав фотографії жителів с. Олешин, які загинули під час Великої Вітчизняної Війни і створив великий стенд пам’яті загиблим. Потім на основі цього стенду побудували пам’ятник загиблим односельчанам.

Миколайчук В. працював завклубом до 19 року. Тепер цю посаду займає Дейчук Лариса.

У 50-70-х роках минулого століття місцева школа дуже часто проводила у клубі різні культурні заходи: виступи хорового, танцювального, літературного гуртків, вечори німецької мови, виступав так званий фізкультурно-партерний гурток, яким керував Дуда І.Д.

Ефективно, творчо працює Олешинська сільська бібліотека. З 19 року нею завідує Віра Володимирівна Миколайчук. Читацькі конференції, колективне обговорення найпопулярніших книг, різноманітні стенди повної тематики художньої літератури – усе це привертає увагу читачів.

Бібліотекар дбає про збільшення книжкового фонду різними способами. Постійно відвідують бібліотеку студенти вищих навчальних закладів, які живуть в с. Олешин. І завжди Віра Володимирівна стає студентам у пригоді: підбере потрібну літературу, допоможе знайти відповідний матеріал в періодичній пресі.

Бібліотека займає 2 кімнати. В одній знаходиться книжковий фонд. Друга, велика за розміром, є читальною залою з різноманітними виставками, стендами, списками рекомендованої літератури на різну тематику. Цікаві стенди – рекомендації для прочитання нових книг та журналів. Бібліотекар за власні кошти придбала журнал “Українець”, який використовують багато читачів. Допомагає Віра Володимирівна й людям похилого віку, доставляючи їм додому книги та газети.

Духовне життя села Олешин

Церква в с. Олешин була побудована в другій половині XVIII століття. Жителі на той час були вже не бідні прибульці з Прикарпаття, а господарі родючих полів широчезного берега річки Буг. Поля постачали жителів села багатим збіжжям, бо були родючі, берег річки давав можливість тримати багато худоби (трава, сіно), річка була багата на рибу. А на перезволоженому березі вигулювали табуни водоплавної птиці.

То церкву збудували кам’яну, добротну, з трьома баштами. Закупили різні дзвони, від великого до маленьких. Під церквою був склеп для поховання священиків. Святкові передзвони було чути аж в сусідні села та західну частину Проскурова.

Поруч, трохи нижче, побудували церковно-приходську школу.

Після перемоги Жовтневої революції почалася гонитва на священиків, а через кілька років руйнування церков.

Олешинську церкву зруйнували в середині 20-х років XX століття. Дзвони завезли для переплавлення на Проскурівський механзавод. Найзавзятішими руйнівниками були комсомольці та камнеземці. Деякі їх прізвища запам’ятались – це Петляк Афон – в майбутньому голова райвиконкому в нашій області та Лисий Іван – тодішній голова сільради.

Олешинці ходили молитися в церкву села Іванківці. Вона була дерев’яна і холодна. Східні жителі села ходили до церкви в Проскурів.

У 1959 році була зруйнована і церква в селі Іванківці. Тоді жителі західної частини нашого села почали ходити до церкви в село Черепова. У 1965-70-х роках на свято Пасхи комуністи вставали вдосвіта на двох дорогах – до с. Черепова і с. Осташки, щоб не дати йти святити паску учням.

У 1994 році в село Олешин прислали молодого священика Беринду Василя Івановича. Він тільки закінчив Тернопільську духовну семінарію.

Але церкви в с. Олешин не було. Була на кладовищі с. Іванківці невеличка церква унікальної архітектури. Побудував її за власні кошти визначний царський сановник – член російського сенату, син священика Віктор Левицький в 1885 році. За радянської влади в церкві тримали мінеральне добриво, воно дуже пошкодило стіни приміщення. І два церковних куполи теж були зруйновані, дзвони відправлені на Проскурівський ливарний завод. До цієї напівруїни і прийшов молодий священик. Вирішив прикласти усіх зусиль, щоб відновити будівлю.

В червні 1995 року отець Василь (так тут називають священика) взявся за ремонт спотвореного храму. Священик Беринга В.І. оббивав пороги тодішніх владних структур, щоб добитися коштів на капітальний ремонт церкви. Основну частину коштів дали прихожани. Сільські спеціалісти охоче робили ремонт святині, та первісної форми надати не змогли. Адже церкву будували у XIX столітті кращі будівничі Петербурга. Однак церква була капітально відремонтована і реставрована, і в ній проводиться Богослужіння. Але священика турбувала доля й олешинських прихожан. Тоді отець Василь домовляється з керівництвом сільгоспоб’єднання “Олешинець”, і йому в колишньому зерносховищі виділяють одну кімнату для богослужіння. Прихожани створили в приміщенні справжню внутрішню церкву для богослужіння. Прихожан стало багато, навіть із с. Іванковець йшли сюди. Тут Служба Божа проводилась з квітня 1996 року по грудень 2002 року. Отець Василь наполягав на будівництві нової церкви.

Завдяки проведенню отцем Василем виховної роботи серед дорослого населення і молоді. У великому приміському селі дуже рідко виникають крадіжки та п’яні дебоші. А якщо і зрідка трапляються, то виконавцями їх є зайди. Адже до Хмельницького рукою подати.

закінчення...