Це продовження статті, початок та всі розділи:

• Географічне розташування села Олешин
• Про виникнення села Олешин
• Село Олешин під час фашистської окупації
• Село Олешин в післявоєнний період
• У великих сім’ях діти працьовиті й добрі
• Про олешинський клуб
• Духовне життя села Олешин
• Вони залишили довгий трудовий шлях у селі
• Фотогалерея села

У великих сім’ях діти працьовиті й добрі

Ця істина відома здавна. Ця істина підтверджується і багатодітними сім’ями Олешина.

У Ціпко Григорія і Міланки було шестеро дітей: Горпина, Семен, Дмитро, Павло, Олена і Настя. Дмитро вивчився на вчителя. А 15-річного Павла поляки розстріляли в 1918 році. Хлопці, озброєні кулеметом, попередили білополяків, щоб ті не робили зла населенню. Один офіцер вистрелив у хлопця, а другий у священика, який мирно з хрестом вийшов до нападників. Настю під час нападу фашистів забрали у Німеччину. Там дівчина зустріла свою долю, покохалися. Настя відчула себе матір’ю. Але її коханий, знесилений від тяжкої праці і недоїдання (частину своєї пайки хліба віддавав майбутній матері), помер. Повернулася Настя з синочком додому. Тяжко працювала, складала копійку до копієчки, щоб поставити хоч невеличку хатину. Батьків уже не було, а в невеликій хатині жив старший брат Семен з п’ятьма дрібними дітьми. Він одружився, повернувшись з війни. Побудувала Настя хату і лише кілька років прожила в своїй хатині. Важка рабська праця в Німеччині, нелегка праця відбудовчого періоду, будівництво хати без будь-чиєї допомоги, поклали жінку в могилу. Сина Василька забрали в дитбудинок.

У Семена Григоровича, який оженився після повернення з фронту, теж народилося 5 дітей. І тут спіткало горе сім’ю. Від розриву жовчі помирає дружина Євдокія.

Не одружувався Семен вдруге. Два старших хлопці і троє менших дівчат все робили вдома самі і непогано вчилися. Усі здобули спеціальну освіту: хто вищу, хто середню.

Семеро дітей виростило подружжя Лисий Григорій і Лиса Тодосія. П’ятеро дочок і троє синів. Усі виросли, одружилися, завели свої сім’ї. Найстарша Наталка народилася в 1917 році, живе й досі, добре себе почуває. А доля їй випала нелегка.

Через 2 роки після одруження з Никифором Чернецьким, йому, стрілочнику, поїзд обрізав обидві руки. Подруги радили 18-літній Наталці розлучитись з калікою, бо вона, така молода, буде жити в тяжкій біді. Але батьки, Григорій і Тодосія, люди високої моралі, заборонили дочці розлучатися з чоловіком-калікою.

Никифор працював сторожем на колгоспному току, Наталка – штатний працівник в колгоспній коморі. Вони одержали ділянку землі на найкращій у всьому селі вулиці Леніна (тепер Лесі Українки). Люди толокою допомогли збудувати непогану хату разом з прибудовою для худоби. Через деякий час народилися 2 сини. Хлопці спокійні, працьовиті, мають хороших дружин з вищою освітою. Інші сини сім’ї Лисих теж були порядними людьми, виростили своїх гарних дітей, дехто з правнуків Григорія – дипломовані спеціалісти.

Найменший син, Федір Григорович, був учителем праці в Олешинській школі.

Дуда Тимофій і дуду Марія народили і виховали семеро дітей. Усі діти в школі вчилися добре, були слухняними. Одну з дочок, Любов Тимофіївну, що працювала санітаркою на медпункті, колгосп послав за свій рахунок вчитися в медінститут. Люба стала хорошим лікарем.

Трагедія сталася із 16-річним Миколою. Під час жнив він працював біля зерна на колгоспному току вночі. Раптово почалася гроза. Сильний вітер обірвав електропровід. Микола наступив на нього в темноті, і його вбило струмом. Це так вразило матір, що її відразу розбив параліч. Сім років жила нерухомою. Доглядали діти, а потім оформили чоловіка Дуду Тимофія для догляду за дружиною.

Шестеро дітей виростили Каплун Іван і Каплун Ганна. Батько не дуже переймався вихованням дітей. Основний тягар лежав на матері. Діти навчались посередньо, бо змалечку працювали біля домашнього господарства, яке було чимале. Адже треба було прогодувати і зодягнути дітей, різниця у віці між якими 2-3 роки.

П’ятеро дітей виростила сім’я Мардзявка Івана і Теклі. Тут усі турботи про дітей лягли на плечі матері, бо батько був любителем оковитої. Але діти виросли трудолюбивими людьми, мають свої сім’ї, побудували собі хати.

П’ятеро дітей виростила Дуда Марія Василівна. Чоловік , Дуда Сергій, залишив її з чотирма дітьми шкільного віку, а сам привів собі співмешканку-красуню. Марія подала до суду на розділ будинку. ЇЇ з дітьми присудили 2 кімнати і кухню з виходом. Сергієві – 3 кімнати і самому зробити вихід.

Пройшло декілька років і 20-літній син Олексій, взявши батькову землю, почав господарювати: вирощує бички, свині на садибі своєї бабусі.

Сергій знову повертається до сім’ї. Народжується п’ята дитина. Через два роки він знову залишає сім’ю.

Аліменти не платив ні на жодну дитину. Домовився з Марією, що віддасть дітям увесь будинок, хлів і город, аби не стягували аліментів. Так і погодилися. Сергій купив собі хату, допомагає старшому синові у господарстві. Допомагав і у весіллі двом дочкам. Вже народилося четверо онуків. А найменший син Костик – третьокласник – дядько чотирьом племінникам.

А мати, Марія Василівна, в 55 років від ранку до вечора в роботі, допомагаючи дітям і онукам.

У Приступи Степана і його дружини було шестеро дітей: Ганна, Галина, Ніна, Ольга, Михайло і Євгена. Найменша, Євгена, народилася у 1938 році. І тільки рік було найменшій дитині, коли Степана (він був машиністом паровоза) НКВС арештувало і розстріляло. Діти дуже бідували, закінчили тільки по 4 класи. А найменша Женя закінчила семирічку, вчилася дуже добре. Син Михайло з 14 років працював у колгоспі, допомагав дівчатам.

Треба пам’ятати про таких матерів, що народили і виховали по 5-7 дітей і наставили їх на правильну трудову дорогу в житті.

продовження...