Для одержання енергії в ХІХ столітті використовувались слідуючі джерела: енергія води, вітру і органічної сировини. Окремо взятий населений пункт забезпечував свої потреби в енергії незалежно від централізованих джерел.

Під час колективізації і індустріалізації і колишньому Радянському Союзі були ліквідовані всі(!) водяні та вітряні млини. Електроенергію почали виробляти спочатку місцеві електростанції з ДВЗ, в колгоспах були встановлені вітряки для приводу водяних насосів, побудовані малі ГЕС. Використовувались парові локомобілі.

Після будівництва потужних ГЕС та теплових ДРЕС, будівництва ліній електропередач до кожного населеного пункту місцеві дизельні електростанції, а пізніше і малі ГЕС було виведено з експлуатації та ліквідовано.

Якщо розглянути енергетичне забезпечення об’єктів народного господарства, в тому числі населених пунктів в 60-70 роках ХХ століття, то воно здійснювалось, в основному за такою схемою:

В великих містах на заводах було побудовано теплоелектроцентралі, які забезпечували (і сьогодні забезпечують) об’єкти господарства та населення як електроенергією так і теплом.

Після побудови магістральних газопроводів всі котельні та інші об’єкти, в тому числі, приватні житлові будинки були переведені на газ.

Після зростання ціни на газ та в перспективі зменшення його видобутку енергетична безпека України (а звідси і дійсна фінансова незалежність) може бути досягнута після використання в енергетиці нових інноваційних схем, як в інфраструктурі цієї галузі так і в конструкціях обладнання, яке буде використовуватись.

Ці схеми ми бачимо в наближенні виробництва енергії до споживачів, акумулюванні електричної енергії, використанні відновлювальних джерел енергії та місцевої органічної сировини.

Та найбільший ефект дасть підвищення ККД енергоустановок, комплексне виробництво декількох видів енергії з одного енергоносія.

Нижче наводяться схеми енергозабезпечення об’єктів господарства та принципіальні схеми обладнання.

При цьому для різних населених пунктів може буде застосована своя схема:

Після введення в експлуатацію АЕС є час доби, коли електроенергія, яка ними виробляється, так само і ГЕС, стає надлишковою і її нікуди дівати.

На нашу думку, стало актуальним акумулювання електроенергії шляхом електролізу води з одержанням водню і кисню, і як вимога часу – запроваджен-ня водневої технології:

Переваги використання водню та кисню в енергетичній установці: суперкомпактність: воднево-кисневої котельні та її 100% екологічна безпечність.

Пропозиція (dинахід): Схема воднево – кисневої котельні

Перспективним є переведення газових котелень на спалювання газу з додаванням кисню прямо в воду з послідуючим одержанням тепла та пари для опалення і роботи парових двигунів (поршневих та турбін).

Аналогічна схема може бути запроваджена також з використанням паро-газової суміші для роботи парового двигуна. Тоді складові для роботи форсунки повинні подаватись в ню під достатнім тиском.

Енергетична установка для транспортних засобів із замкнутим циклом

Деякі конструкції для вибухових двигунів при водневій технології:

Для підвищення ККД ДВЗ перспективним є переведення їх на вищий температурний режим (керамічний двигун), для чого примінити підігрів повітря яке поступає в двигун.

Якщо розглянути ефективність використання палива в літальних апаратах, то перспективним є використання тепла та енергії відхідних газів для підсилення створення підйомної сили. Це в першу чергу стосується тихоходних апаратів.

Для досягнення мети покращення використання палива в літальних апаратах швидкісних є актуальним створення «сімбіозних» літальних апаратів літак-вертоліт-дирижабль-повітряна куля

Розміщення двигуна перед крилом

Використання повітряної подушки для традиційних рухаючи елементів транспортних засобів:
1. Гусениця:

Рухаючим механізмом транспортного засобу є сама гусениця на повітряній подушці, а не гвинт чи реактивний двигун. В сонячні та вітряні дні об’єкти можуть додатково забезпечуватися за рахунок сонячної та вітряної енергії та акумулювання її.