1 квітня ц.р. у Київському регіональному центрі Академії правових наук України був проведений круглий стіл на тему «Інформаційне право: стан і перспективи розвитку на Україні».

Слід зазначити, що інформаційне право як галузь з’явилося на Україні торік за рішенням Вищої атестаційної комісії (ВАК). Але дотепер учені не можуть прийти до єдиної думки, що ж це таке і який предмет його регулювання. Доктор Маттіас Россі (Університет ім. Гумбольдта, Берлін) помітив, що це хвороба, що властива як Україні, так і ряду інших країн: спочатку щось створити, а потім думати, що з цим робити.

Левину частку часу учасники круглого столу присвятили обговоренню законодавства в сфері інформаційного права. Голова Комітету Верховної Ради України з питань волі слова й інформації Микола Томенко відзначив, що в даний час ключовим питанням є прийняття нової редакції Закону України «Про інформацію». Один із законопроектів був підготовлений Харківською правозахисною групою (ХПГ), на круглому столі його представив конституційний експерт ХПГ Усеволод Речицький.

Учасники круглого столу, говорячи про гармонізації українського інформаційного законодавства з законодавством Європейського Союзу, прийшли до висновку, що починати потрібно з впорядкування термінології. Так, в українському законодавстві використовуються 3 різні визначення поняття «інформація» і «захист інформації», 5 – «конфіденційна інформація» і т.д.

Інформаційне право знаходиться на перетинанні усіх відомих галузей права, тому його регулює, по різним даним, від 100 до 300 нормативно-правових актів. А, як сказав п. Речиццкий, велике законодавство перестає діяти. Деякі вважають, що потрібно створити Інформаційний кодекс, що поєднує в собі всі норми інформаційного права. Але для цього прийдуться ці норми вилучати з нормативно-правових актів, у яких вони утримуються. Німеччина, наприклад, як розповів п. Россі, не квапиться систематизувати інформаційне право, тому що цьому повинна передувати серйозна аналітична робота. Тим більше, з огляду на просторість інформаційного права, логічним був б його поділ на ряд менших частин: медіаправо, комп’ютерне право, інтернет-право, телекомунікаційне право і т.д. Таким чином, виникає необхідність у поступовому прийнятті не одного акту, а декількох.

Джерело : «Юридична практика»