(продовження, див. початок)

10. Право на використання торговельної марки надає свідоцтво, видане в установленому законом порядку.

Товариство з обмеженою відповідальністю (далі — Товариство) звернулося з позовом про визнання виключного авторського майнового права на твір прикладного мистецтва (далі — Твір) та заборону акціонерному товариству закритого типу (далі — Акціонерне товариство) використовувати Твір. У подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати виключні майнові права Товариства на Твір та заборонити відповідачеві його використання.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, в позові відмовлено. Названі судові акти мотивовано тим, що Акціонерне товариство як власник свідоцтва на знак для товарів і послуг, об’єктом якого є словесне позначення, тотожне з Твором, правомірно використовує назване позначення.

Товариство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення місцевого та апеляційного господарських судів з даної справи та прийняти нове рішення по суті спору. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням господарськими судами норм матеріального та процесуального права, оскільки матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем виключного права Товариства на використання Твору.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначав, що Акціонерне товариство правомірно використовує зареєстровану торговельну марку, в зв’язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових актів.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з урахуванням такого.

Причиною спору у даній справі стало питання щодо правомірності використання відповідачем торговельної марки, тотожної з Твором.

Згідно з частиною першою статті 494 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (далі — Закон) право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до Установи і продовжується Установою за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років, за умови сплати збору в порядку, встановленому пунктом 2 статті 18 цього Закону.

Частиною другою статті 16 Закону передбачено, що свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 495 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:
— право на використання торговельної марки;
— виключне право дозволяти використання торговельної марки;
— виключне право перешкоджати неправомірному використання торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;
— інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
—
Відповідно до частини третьої статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, господарські суди з огляду на наведені приписи чинного законодавства України та з урахуванням встановлених ними обставин справи дійшли правильного висновку про відсутність визначених законом підстав для позбавлення відповідача права використовувати спірне словесне позначення, що охороняється належним відповідачеві свідоцтвом на знак для товарів і послуг як об’єкт права інтелектуальної власності Акціонерного товариства.

Разом з тим, судом першої інстанції хоча й було встановлено, що вимога про визнання за позивачем майнових прав на Твір зачіпає права фізичної особи, однак у задоволенні позову в цій частині було відмовлено через недоведеність. Проте зазначена позовна вимога по суті є заявою про встановлення факту, який відповідачем у справі не оспорюється. Справи про встановлення фактів за змістом статей 1 і 12 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) непідвідомчі господарському суду. Зокрема, відповідно до статті 1 названого Кодексу підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 80 ГПК України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню у господарських судах України. Таким чином, провадження у цій частині позовних вимог підлягало припиненню.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України оскаржувані рішення та постанову змінив, припинивши провадження у справі в частині позовних вимог стосовно визнання за позивачем виключних майнових прав на Твір.

(закінчення)