Про практику застосування господарськими судами законодавства

(Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 06.05.2005 № 01-8/784 в 11 частинах)

У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами спорів у справах, пов’язаних із захистом прав на об’єкти авторського права і суміжних прав, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Якщо позивач на час вирішення спору у справі не має можливості подати на вимогу суду оригінали договорів на підтвердження своїх авторських майнових прав, суд з метою встановлення обставин справи витребовує необхідні докази за правилами статті 38 Господарського процесуального кодексу України від інших підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі.

Вищий господарський суд України розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «С» (далі — ТОВ «ТРК «С») на рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду зі справи за позовом ТОВ «ТРК «С» до товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Л» (далі — ТОВ «ТРК «Л») про стягнення компенсації за порушення авторського права в сумі 82 500 грн.

У 2003 році постановою Вищого господарського суду України було скасовано попередні судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів з даної справи, а справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Мотивом постанови касаційної інстанції зазначено неповне встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідно до вказівок, що містилися у постанові касаційної інстанції, суд першої інстанції під час нового розгляду справи повинен був з’ясувати:
який саме обсяг авторських прав передавався компанією «RM» компанії «IF» і останньою — ТОВ «ТРК «С» та стосовно якого періоду часу і чи дотримано при цьому вимоги Закону щодо авторського договору;
яким у зв’язку з цим є обсяг авторського права ТОВ «ТРК «С» щодо аудіовізуального твору — телесеріалу.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, в задоволенні позову відмовлено. Мотивами рішень судових інстанцій по суті спору зазначено те, що:
— договір про співробітництво в організації українського телебачення та додаткова угода до цього договору, укладені ТОВ «ТРК «С» і компанією «IF», не є авторським договором про передачу виключного права на використання твору, оскільки не містять визначеного обсягу виключних авторських прав позивача;
— позивачем не доведено належності йому майнових прав автора, оскільки ним не подано на вимогу суду оригіналів авторських договорів, що підтверджують ці права.

ТОВ «ТРК «С» звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило зазначені судові рішення зі справи скасувати. Касаційну скаргу мотивовано тим, що судові інстанції дійшли помилкового висновку про відсутність у позивача майнових прав автора на використання твору, оскільки, на думку скаржника, наявність цих прав підтверджується державним посвідченням на прокат, тиражування, розповсюдження та публічний показ чи демонстрування кіно- і відеофільмів, виданим йому в установленому порядку Міністерством культури України (далі — прокатне посвідчення).

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування прийнятих у справі рішення і постанови та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Суд апеляційної інстанції у справі дійшов суперечливих висновків про обставини справи. Спочатку в оскаржуваній постанові судом апеляційної інстанції було констатовано встановлення таких фактичних даних у справі:
— відповідно до договорів від 15.09.2000, договору від 18.09.2000 товариство з обмеженою відповідальністю «Н» доручило і отримало сценарій, режисерську розробку і постановку, оригінальну музику «пілотної серії багатосерійного телевізійного художнього фільму під умовною назвою «А»;
— за договором від 17.08.2001 про передачу виключного права на використання серій телефільму «А», укладеним товариством з обмеженою відповідальністю «Н» і товариством з обмеженою відповідальністю «П», остання особа вправі розпоряджатися переданими правами, в тому числі укладати від свого імені договори з переуступки прав;
— виключні права на демонстрування серій телефільму «А» передавалися послідовно за договорами від 21.08.2001 між товариством з обмеженою відповідальністю «П» і товариством з обмеженою відповідальністю «Ф»; від 16.10.2001 між товариством з обмеженою відповідальністю «Ф» і товариством з обмеженою відповідальністю «ФФ»; від 16.10.2001 між товариством з обмеженою відповідальністю «ФФ» і компанією «IF» (пункт 1.4 договору);
— за ліцензійною угодою від 24.12.2001 компанія «IF» передало компанії «RМ» виключне право на показ телесеріалу «А» з правом переуступки виключного права третім особам;
— за ліцензійною угодою від 04.01.2002 компанія «RM» (ліцензіар) передало «IF» (ліцензіату) виключне право на триразовий телевізійний показ телесеріалу «А» на території України з правом дозволити ТОВ «ТРК «С» показ цього твору;
— згідно з договором про співробітництво в організації українського телебачення та додатковою угодою до цього договору компанія «IF» передала ТОВ «ТРК «С» виключне право на демонстрування на території України аудіовізуального твору — телесеріалу «А» терміном до 01.07.2004;
— згідно з протоколом від 25.06.2002 зафіксовано трансляцію однієї з серій телесеріалу «А» з телеканалу «РТР» на відеокасеті із записом трансляції, який зроблено на квартирі абонента ТОВ «ТРК «Л» з 19 год. 55 хв. до 20 год. 46 хв. через належні йому мережі кабельного телебачення;
— за прокатним посвідченням ТОВ «ТРК «С» належить ексклюзивне право на триразовий показ телесеріалу «А» на території України без права передачі дозволу третім особам.

Однак після констатації цих фактів в оскаржуваній постанові апеляційної інстанції зазначено, що позивачем не доведено належність йому майнових прав автора на телесеріал «А», оскільки ним не подано на вимогу суду оригіналів авторських договорів, що підтверджують ці права.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність порушення майнових авторських прав ТОВ «ТРК «С».

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі — Закон) первинним суб’єктом, якому належить авторське право, є автор твору.

Частиною 1 статті 31 Закону передбачено:
«Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю чи частково з оформленням такої передачі авторським договором.

Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані».

Відповідно до приписів статті 32 Закону:
«Автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими особами на підставі авторського договору.

Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21 — 25 цього Закону (частина 1 статті 32 Закону).

Передача права на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору» (частина 2 статті 32 Закону).

У частині 8 статті 33 Закону визначено, що усі майнові права на використання твору, які передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як передані суб’єктом авторського права, вважаються такими, що не передані, і зберігаються за ним.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) право на звернення з позовом до господарського суду пов’язується з порушенням або оспорюванням прав і охоронюваних законом інтересів позивача. За новим розглядом справи відповідно до вказівок Вищого господарського суду України господарським судам першої та апеляційної інстанцій необхідно було з’ясувати обсяг авторських майнових прав на телесеріал «А», отриманих ТОВ «ТРК «С» відповідно до авторського договору. Однак у встановленні цієї обставини суд апеляційної інстанції дійшов суперечливих висновків, що є порушенням вимог частини першої статті 43 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У встановленні обставин справи судовими інстанціями не використано усіх можливостей для витребування необхідних доказів.

Відповідно до частин другої та третьої статті 36 ГПК України:
«Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду».

Якщо ТОВ «ТРК «С» на час розгляду спору у справі не мало змоги подати на вимогу суду оригінали договорів на підтвердження своїх авторських майнових прав, судові інстанції мали витребувати необхідні докази за правилами статті 38 ГПК України від інших підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі. Крім того, судами не обґрунтовано з посиланням на вимоги чинного законодавства необхідність подання позивачем виключно оригіналів цих договорів, а не їх належним чином засвідчених копій.

Отже, судові інстанції припустилися порушення вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи і частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Тому не можна вважати, що судовими інстанціями достатньо повно з’ясовані обставини справи, необхідні для правильного вирішення спору зі справи. Відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Касаційна інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У повторному новому розгляді справи суду першої інстанції слід було витребувати необхідні докази відповідно до правил ГПК України, належним чином оцінити їх, встановити обставини справи та дати їм правову оцінку відповідно до вимог матеріального права.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України касаційну скаргу задовольнив частково: рішення місцевого господарського суду і постанову апеляційного господарського суду з цієї справи скасував; справу передав на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

(продовження)