(закінчення, див. початок)

11. Звертаючись до господарського суду з позовом про стягнення компенсації за порушення авторських прав, позивач повинен довести факт порушення таких його прав відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Суб’єкт підприємницької діяльності — фізична особа З. (далі — підприємець З.), вважаючи, що виданням плаката з зображенням акваріумної риби без зазначення його імені як автора порушено його права, звернувся до місцевого господарського суду з позовом до приватного підприємства про заборону видання плакатів, припинення розповсюдження екземплярів плакатів та зобов’язання відповідача виплатити компенсацію в сумі 102 500 грн.

В подальшому підприємець З. уточнив свої позовні вимоги та у зв’язку з передачею відповідачем права на використання отриманих зображень видавництву та через видання відповідачем плакатів із зображенням акваріумної риби та кактусу без зазначення імені автора просив суд стягнути з приватного підприємства компенсацію за порушення авторських прав у сумі 102 500 грн., моральну шкоду в сумі 10 000 грн. та витрати на оплату адвокатських послуг у сумі 1 000 грн., а також зобов’язати відповідача оприлюднити в засобах масової інформації резолютивну частину рішення з даного спору.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, в позові відмовлено. Судові рішення мотивовано відсутністю доказів порушення відповідачем авторських прав позивача.

Підприємець З. звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просив рішення попередніх судових інстанцій скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи своє прохання тим, що створені ним твори помилково визнані попередніми судовими інстанціями службовими, що безпідставно обмежує його майнові права; судом порушено норми процесуального права в частині дослідження доказів та не призначено судову експертизу для з’ясування питання тотожності зображення акваріумної рибки в книзі та на плакаті.

Приватне підприємство, заперечуючи свою причетність до видання спірних плакатів, надало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає про безпідставність її доводів і просить постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, а скаргу — без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
— протягом 2002 року позивачем та відповідачем було укладено договори на проведення фотозйомки акваріумних риб та рослин, а також на проведення фотозйомки кактусів;
— відповідно до пункту 1 кожного з зазначених договорів замовник (відповідач) надає виконавцю (позивачу) об’єкти для фотографування, обладнує місце його проведення та оплачує роботу, а виконавець, зі свого боку, складає композицію, підбирає освітлення та здійснює фотозйомку, використовуючи при цьому фотографічну техніку замовника;
— згідно з пунктом 2 договорів під об’єктами фотографування розуміються акваріумні риби та рослини різних видів;
— відповідно до пункту 7.1 договорів авторські майнові права на всі отримані зображення об’єктів (які в силу закону та договору є службовими творами) належать замовнику на весь строк їх охорони, при цьому замовник має право відтворювати отримані зображення у вигляді книг, журналів, плакатів, календарів, листівок, у вигляді записів на магнітних/оптичних носіях без обмеження тиражу та друкувати (розповсюджувати) вказані об’єкти без обмеження території, в тому числі і засобами електронних комунікацій, а також компонувати отримані зображення в нові, відтворювати та друкувати їх вищезазначеними способами, без обмеження тиражу та території;
— згідно з пунктом 7.2 кожного з договорів авторські немайнові права належать виконавцю, і замовник зобов’язаний згадувати його ім’я при кожній публікації зображення;
— акти приймання-здачі результатів наданих послуг, що виконані за вказаними договорами на фотозйомку, опису відзнятих об’єктів не містять; зазначення про передачу відповідачу фотоплівок з визначенням номерів, які їх ідентифікують або слайдів з ідентифікацією, в актах відсутнє;
— відповідачем і товариством з обмеженою відповідальністю (м. Москва) укладено авторський договір, відповідно до умов якого (пункт 1) відповідачем передано контрагентові в тимчасове користування оригінал-макет твору під умовною назвою «Аквариум начинающим и не только» для відтворення його на території держав-учасниць СНГ у вигляді книги російською мовою та розповсюдження цієї книги;
— позивачем не подано доказів на підтвердження випуску та розповсюдження спірних плакатів саме відповідачем.

Причиною спору зі справи стали питання про те, чи відносяться виконані позивачем твори до службових творів, чи порушує укладений відповідачем авторський договір майнові права позивача та чи порушені відповідачем внаслідок видання плакатів без зазначення автора немайнові права позивача.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі — Закон) авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору. Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

Згідно із статтею 1 Закону службовий твір — це твір, створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.

Виходячи з цього визначення, твори, створені підприємцем З. на виконання умов договорів, не є службовими у розумінні Закону.

Проте попередніми судовими інстанціями встановлено, що за авторським договором відповідачем передано не право на використання творів, автором яких є підприємець З., а передано в тимчасове користування оригінал-макет твору під умовною назвою «Аквариум начинающим и не только» для відтворення саме його на території держав-учасниць СНГ у вигляді книги російською мовою та розповсюдження цієї книги.

Підпункт «г» частини першої статті 52 Закону визначає, що суб’єкт авторського права може вимагати виплати компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу. Компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб’єкта авторського права.

Попередніми судовими інстанціями було встановлено відсутність порушень прав позивача внаслідок укладення відповідачем авторського договору, тому у господарського суду не було підстав для задоволення вимог позивача в частині виплати йому грошової компенсації.

Що ж до порушення немайнових прав позивача через видання плакатів без зазначення на них імені автора, то місцевим і апеляційним господарськими судами встановлено, що позивачем не доведено факти випуску та розповсюдження спірних плакатів відповідачем; не доведено, за яким саме договором здійснено фотозйомку та передано плівку з зображенням рибки, яка є подібною до рибки, зображеної на плакаті; не подано доказів існування лише одного зображення рибки.

Відповідно до частини другої статті 23 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У Постанові Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних, чи фізичних страждань або інших негативних явищ заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю.

Відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Виходячи з викладеного, попередні судові інстанції на підставі встановлених ними обставин справи дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту порушення його авторських прав відповідачем, внаслідок чого було прийнято рішення про відмову в позові.

Згідно з частиною першою статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 1117 названого Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням зазначеного посилання скаржника на порушення попередніми судовими інстанціями правил дослідження доказів не може бути підставою для задоволення касаційної скарги.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів з цієї справи залишив без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Заступник Голови Вищого
господарського суду України В. Москаленко