(продовження, див. початок)

8. Лише автор твору — фізична особа може бути суб’єктом звернення до суду з позовом про визнання його творцем об’єкта права інтелектуальної власності, тому такі спори відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України непідвідомчі господарському суду.

Суб’єкт підприємницької діяльності — фізична особа Р. (далі — підприємець Р.) звернувся з позовом до суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи М. (далі — підприємець М.) та товариства з обмеженою відповідальністю (далі — Товариство) про визнання його автором фотокартки із зображенням міського парку, опублікованої у рекламно-інформаційній газеті, засновником якої є підприємець М., та стягнення з відповідачів компенсації за порушення авторського права та моральної шкоди.

Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено частково: підприємця Р. визнано автором спірної фотокартки із зображенням міського парку та зобов’язано відповідачів публічно визнати назване авторське право позивача; в іншій частині позовних вимог відмовлено. Названий судовий акт мотивовано авторством позивача на спірну фотокартку, відсутністю порушень прав підприємця Р. під час використання цієї фотокартки у рекламі Товариства, а також недоведеністю позивачем факту заподіяння йому моральної шкоди.

Постановою апеляційного господарського суду рішення місцевого господарського суду змінено: з відповідачів на користь позивача стягнуто компенсацію за порушення авторського права; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. У прийнятті зазначеної постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що використання відповідачами спірної фотокартки в рекламних цілях є порушенням майнових прав підприємця Р. як суб’єкта авторського права незалежно від наявності знака охорони та відомостей щодо особи автора на цьому творі.

Відповідачі звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просили скасувати постанову апеляційного господарського суду з даної справи та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Зокрема, скаржники зазначають про відсутність їх вини у використанні спірної фотокартки як підстави для юридичної відповідальності.

Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування прийнятих по суті справи рішень місцевого та апеляційного господарських судів і припинення провадження в даній справі з урахуванням такого.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано позов до одного з відповідачів як засновника засобу масової інформації — рекламно-інформаційної газети.

Разом з тим, відповідно до статті 21 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації за дорученням засновника (співзасновників) здійснює редакція або інша установа, що виконує її функції. Редакція діє на підставі свого статуту та реалізує програму друкованого засобу масової інформації, затверджену засновником (співзасновниками). Редакція друкованого засобу масової інформації набуває статусу юридичної особи з дня державної реєстрації, яка здійснюється відповідно до чинного законодавства України. Статтею 23 названого Закону передбачено, що редактор (головний редактор) друкованого засобу масової інформації є керівником редакції, уповноваженим на те засновником (співзасновниками). Редактор (головний редактор) керує діяльністю редакції в межах повноважень, визначених її статутом, представляє редакцію у відносинах із засновником (співзасновниками), видавцем, авторами, державними органами, об’єднаннями громадян і окремими громадянами, а також у суді і третейському суді та несе відповідальність за виконання вимог, що ставляться до діяльності друкованого засобу масової інформації, його редакції відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України. Отже, відповідачем у позові до друкованого засобу масової інформації має бути редактор цього засобу масової інформації або його представник, якщо засновник не є одночасно редактором, проте і в цьому випадку він виступатиме не як засновник, а як представник засобу масової інформації.

З огляду на зазначені приписи Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» судовим інстанціям слід було дослідити питання щодо залучення належного відповідача у справі, або відмовити у позові до неналежного відповідача.

Крім того, судовими інстанціями у справі встановлено, що автором фотокартки із зображенням міського парку, що увійшла до серії фотокарток, на яку Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України було видано свідоцтво про державну реєстрацію прав автора на твір, є фізична особа.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб’єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Згідно зі статтею 1 названого Закону автор — це фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

Отже, оскільки право на визнання людини творцем об’єкта права інтелектуальної власності, зокрема фотографічного твору, є особистим немайновим невідчужуваним правом особи, в даному разі лише автор спірного твору, тобто фізична особа, може бути суб’єктом звернення до суду з позовом про визнання авторства.
Відповідно до статті 21 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) сторонами в судовому процесі — позивачами і відповідачами — можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, відповідно до статті 12 ГПК України спір про визнання авторства господарському суду непідвідомчий; він може вирішуватися у загальному суді.

Згідно із статтею 26 Цивільного процесуального кодексу України при об’єднанні кількох пов’язаних між собою вимог, одні з яких підвідомчі районному (міському), а інші -господарському суду, всі вони підлягають розглядові районним (міським) судом.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, вони пов’язані з вимогою про встановлення авторства, тобто вимоги, яка підвідомча загальному суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів скасував, а провадження в даній справі припинив.

(продовження)