(продовження, див. початок)

3. Організації колективного мовлення повинні довести наявність у них прав на управління авторськими правами певного кола авторів, а особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), повинні подавати цим організаціям визначені законодавством звіти.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову державного підприємства «Українське агентство з авторських та суміжних прав» (далі — ДП «УААСП») до підприємства кабельного телебачення товариства з обмеженою відповідальністю «А» про стягнення авторської винагороди в сумі 12558,15 грн. відмовлено. Рішення та постанова мотивовані тим, що позивач не довів наявності у нього повноважень на представництво інтересів авторів.

ДП «УААСП» звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Скаргу мотивовано тим, що судовими інстанціями неповно з’ясовані усі обставини справи, а висновки, яких дійшов суд, не відповідають обставинам справи.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність у відповідача обов’язків щодо сплати авторської винагороди організації колективного управління майновими правами.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про авторське право та суміжні права» (далі — Закон) суб’єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть, зокрема, доручати управління своїми майновими правами на колективній основі відповідним державним організаціям, установчі документи яких передбачають здійснення функцій колективного управління майновими правами. Абзацом другим частини 1 статті 48 Закону також передбачено, що організації колективного управління діють на основі статутів, що затверджуються в установленому порядку і в межах повноважень, одержаних від суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав. У частині 3 статті 48 Закону зазначено, що повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.

У свою чергу особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов’язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Таким чином, за змістом Закону, організації колективного мовлення, якою є й позивач, повинні довести наявність у них прав на управління авторськими правами певного кола авторів, а в свою чергу особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), повинні надавати певні звіти цим органам. Саме із змісту цих звітів та наявності у організації колективного мовлення прав на представництво інтересів авторів, твори яких зазначено у звітах, можна зробити висновок про правомірність вимог позивача та необхідність їх задоволення чи відмови в їх задоволенні. Проте на порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) судові інстанції неповно та однобічно дослідили обставини справи. Зокрема, незважаючи на те, що і Законом, і укладеною позивачем та відповідачем ліцензійною угодою про виплату авторської винагороди за публічне сповіщення обнародуваних творів передбачено обов’язок саме відповідача надавати звіти про використання творів, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), судом такі звіти було витребувано лише у позивача, що порушило принцип змагальності сторін та не відповідає вимогам Закону.

Таким чином, судові інстанції припустилися порушення вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи і частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до статті 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Вищий господарський суд України в своїй постанові вказав, що у новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно встановити зазначені у цій постанові обставини, а саме наявність звітів відповідача з зазначенням творів, які були ним використані, та наявність у позивача прав на представництво авторів, які володіють авторськими правами на ці твори, надати доводам сторін і поданим ними доказам належну правову оцінку та вирішити спір згідно з вимогами закону.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України касаційну скаргу задовольнив: судові акти місцевого та апеляційного господарських судів скасував; справу передав на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

(продовження)