(продовження, див. початок)

4. До спірних відносин мають застосовуватись законодавчі акти, що були чинними на час вирішення господарським судом спору зі справи.

Дочірнє підприємство «Е» (далі — ДП «Е») звернулося до місцевого господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Х» та приватного підприємства «F» (далі — ПП «F») про: зобов’язання відповідачів опублікувати в газеті «Голос України» дані про допущені порушення авторського права позивача з вибаченням на його адресу та припинити дії, що порушують авторське право позивача; стягнення компенсації в сумі 9 250 000 грн. і відшкодування моральної шкоди в сумі 1 000 000 грн., усього — 10 250 000 грн.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, в задоволенні позову ДП «Е» до ПП «F» відмовлено; провадження у справі за позовом до ТОВ «Х» припинено на підставі пункту 4 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України. У рішенні суду першої інстанції зазначено, що ДП «Е» до прийняття рішення у справі заявлено про відмову від позову до ТОВ «Х», і за клопотанням позивача до участі у справі залучено ПП «F». Рішення судових інстанцій по суті спору, з посиланням на статті 8, 9, 14, 15, 31-33, 50-52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі — Закон), мотивовано тим, що ПП «F» доведено право на використання слова «F».

ДП «Е» звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення судових інстанцій по суті цієї справи та передати її на новий розгляд. Касаційну скаргу мотивовано тим, що згідно з приписами абзацу другого пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України суди мали застосувати до спірних відносин сторін статтю 433 цього Кодексу, пунктом 4 частини 1 якої передбачено, що об’єктами авторського права можуть бути й інші твори.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
— громадянином України А. та ТОВ «Х» укладено авторський договір про передачу (відчуження) майнових прав на твір, предметом якого у варіаціях є графічне зображення (фантазійне) слова Ф, F для можливого використання як товарного знака; підтвердженням виконання цього договору є акт прийому-передачі (відчуження) майнових прав на твір;
— ТОВ «Х» отримано свідоцтво на знак для товарів і послуг, об’єктом якого є словесне позначення F, для товарів і послуг 1, 4, 35 та 40 класів МКТП;
— після отримання свідоцтва на знак для товарів і послуг ТОВ «Х» зареєструвало на своє ім’я домен f.ua в мережі Інтернет, що підтверджується сертифікатом про реєстрацію домену;
— ТОВ «Х» передало ПП «F» право власності на знак для товарів і послуг F;
— автором — громадянином Російської Федерації Ж. та товариством з обмеженою відповідальністю «Лабораторія Т» укладено авторський договір про передачу (відчуження) майнових прав на твір, предметом якого у варіаціях є графічне зображення (фантазійне) як назва твору і літературний опис, як оригінал-макет для організації в пресі, Інтернет та інших засобах масової інформації для обнародування твору на виставках та в інших публічних місцях;
— ТОВ «Лабораторія Т» та ДП «Е» укладено авторський договір про передачу (відчуження) майнових прав на твір, предметом якого у варіаціях є графічне зображення (фантазійне) як назва твору і літературний опис, як оригінал-макет для організації в пресі, Інтернет та інших засобах масової інформації для обнародування твору на виставках та в інших публічних місцях.

Причиною спору у справі стало питання про наявність у діях ТОВ «Х» та ПП «F» порушення авторських майнових прав ДП «Е» шляхом використання у комерційному обороті твору у формі слова — F.

Судові інстанції дійшли правильного висновку, що використання ТОВ «Х» та ПП «F» слова F не порушує авторських прав ДП «Е», оскільки відповідачами доведено правомірність такого використання за авторським договором.

У рішеннях судових інстанцій зі справи також встановлено, що відповідачами у справі отримано правоохоронний документ на знак для товарів і послуг, об’єктом якого є словесне позначення F. Знак для товарів і послуг є самостійним об’єктом права інтелектуальної власності з власним правовим режимом, що встановлений у Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Відповідно до частини 2 статті 16 цього Закону свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом. А згідно з частиною 4 цієї статті використанням знака визнається:
«нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов’язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);
застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;
застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах».

Доводи ДП «Е» про необхідність застосування до спірних відносин сторін у справі норм ЦК не можуть бути взяті до уваги, оскільки рішення суду першої інстанції по суті спору з цієї справи прийнято у 2003 році, і отже до спірних відносин мають застосовуватись законодавчі акти, що були чинними на час вирішення господарським судом спору зі справи.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України судові акти місцевого та апеляційного господарських судів залишив без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

(продовження)