Я почну з як може показатися явного протиріччя. У Росії немає нормативної основи правового регулювання відносин у мережі Інтернет. Одночасно в Росії регулюються відносини в мережі Інтернет. Також хочу відразу пообіцяти вам, що моя доповідь буде дуже сумбурною. Не менш сумбурною, чим нормативна база, за допомогою якої здійснюються спроби регулювати відносини в мережі Інтернет.

Відповідь на питання, чи є Інтернет полем безправ’я, точно не буде однозначною. Основною причиною тому — абсолютна невизначеність, чи є Інтернет полем, гірською місцевістю чи водяною безоднею.

Що я маю на увазі.

Наш законодавець пішов по свідомо невірному шляху. Не створивши фундаменту такого правого регулювання, відносини в мережі Інтернет були віддані на відкуп спеціалізованим законам і підзаконним актам, присвяченим вузьким проблемам, а також звичаям.

Оскільки в Росії право не є прецедентним, таке положення ніяким образом не представляється можливим назвати задовільним. Перед тим, як я зупинюся на наявних нормативних актах, я хочу сфокусувати вашу увагу на тім, яких нормативних документів нам критично не вистачає.

Необхідно в законодавчому порядку визначити такі базові поняття, як власне мережа Інтернет, доменне ім’я, директорія, файл, провайдер, хостинг-провайдер, власник доменного імені, сайт, статичне і динамічне представлення інформації, цифрова й аналогова форма представлення інформації, гіперпосилання, фрейм, трафик, клік, peer-to-peer, скачування, онлайн-броадкастинг, форум, ньюс-група й ін.

Без цього всі спроби нагостреними ударами — шляхом прийняття законів в окремих областях — сформувати ефективну систему регулювання відносин у мережі Інтернет приречені на провал. Без цього щораз у суді навіть у самій очевидній для нас ситуації треба буде пояснювати судді, про що ми говоримо.

Насправді таким недоліком страждає практично все наше законодавство. Як приклад, не зв’язаного з Інтернетом, можу назвати аудіовізуальні твори. Пояснити судді, що таке підготовчий і монтажно-тоніровочний період, які об’єкти прав створюються на кожнім з етапів кіновиробництва, ой як непросто.

Справа в тім, що в радянський час усе було прописано у відомчих актах і типових договорах, призначених для державних установ (наприклад, тих же кіностудій). Незважаючи на те, що питання про застосовність таких відомчих актів у сучасних умовах дотепер не закрито, у будь-якому випадку такі акти можуть бути доказом існування визначених звичаїв. Хоча, якщо чесно, підмога від таких актів дуже слабка.

У результаті суддям надана зайва воля засновувати свої рішення на висловленнях юристів про чи існуючих насправді, або на придуманих цими юристами відношеннях і звичаях.

Стосовно до відносин у мережі Інтернет немає навіть таких відомчих актів. Інтернет росте і розвивається. Але дотепер не існує прямих указівок закону про те, що це таке, які суб’єкти й об’єкти беруть участь в онлайн-відношеннях.

Найчастіше ми говоримо «От він незаконно виклав на свій сайт контрафактну копію такого то твору». Начебто б усе зрозуміло. Але не з правової точки зору.

Так, була вже тисяча конференцій і семінарів про взаємини права й Інтернету, усі ми вже прекрасно розуміємо, що мова йде про відтворення твору на сервері з наступним доведенням твору до загального відома.

Але хіба це десь відбито, десь це записано? Хіба щось дає судді правову опору для винесення рішення, заснованого на такій справедливій оцінці тому, що відбувається в мережі? Суддя поставлений у свідомо дурне положення. Або прислухатися доводів знаючих в Інтернеті (можливо, суддя і сам непогано собі представляє, що це таке) і прийняти рішення, що не буде засновано на правових нормах, або написати рішення, що буде засновано тільки на писаному праві, але яке буде свідомо невірним.

Повернемося до того ж «викладанню на сайт».

Питання перше. Ніде не визначене, що таке «сайт». Це IP адреса, доменне ім’я, набір деяких файлів чи деяка сукупність названих елементів? Як, до речі, ніде не визначено, що таке IP адреса, доменне ім’я чи файл.

Питання друге. Допустимо, довели, що «викладання» — це окремий випадок відтворення в пам’ять ЕОМ, як це зазначено в Законі РФ «Про авторське право і суміжні права». Але отут відразу ж виникає чудовий ланцюжок. Вася Пупкін — Інтернет-провайдер Васі Пупкіна — хостинг-провайдер Васі Пупкіна — відвідувач сайту Васі Пупкіна. Де визначення? Правильно — немає! Так само як немає і правил і ліміту відповідальності кожного з зазначених діючих осіб. Саме тому настільки ефективна «гра в дурня» інших порушників, що намагаються пояснити судді, що вони знати не знають, куди це шлються якісь файли.

І третє питання. Твір у цифровій формі. Тут теж не всі просто. Допустимо, довели, що файл у форматі jpeg — це та сама картина. А чи зможемо довести, що той же jpeg, але стиснутий у zip-файл це теж саме? А якщо zip розділений на кілька сегментів?

Ще раз повторю. Мені все зрозуміло. Вам усе зрозуміло. Але це ніде не записано. Якби в Росії було прецедентне право, усе було б набагато простіше.

Додамо сюди ще ньюс-групи і форуми — і одержимо зовсім вже божевільний будинок.

Відсутність нормативної бази приводить до того, що навіть крапкові удари наносяться невірно.

Самий свіжий приклад — внесення змін і доповнень у Закон РФ «Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місць походження товарів». У ньому з’явилося чудове положення статті 4: «Порушенням виключного права правовласника (незаконним використанням товарного знаку) визнається використання без його дозволу в цивільному обороті на території Російської Федерації товарного знаку чи подібного з ним до ступеня змішання позначення у відношенні товарів, для індивідуалізації яких товарний знак зареєстрований, чи однорідних товарів, у тому числі розміщення товарного знаку чи подібного з ним до ступеня змішання позначення в мережі Інтернет, зокрема в доменному імені і при інших способах адресації».

Тут є кілька аспектів. По-перше, як я вже говорив, маємо термінологічний дефіцит. Що, цікаво, законодавець мав на увазі під доменним ім’ям? На прикладі мого сайту — чи мається у виді www.copyrighter.ru, copyrighter.ru, copyrighter, www.copyrighter, www чи щось ще?

Що таке адресація? третій рівень доменного імені сюди входить? назва директорії сюди входить? назва файлу сюди входить? Чи можу я в себе на сайті розмістити сторінку, наприклад, www.copyrighter.ru/bakerandmckenzie.htm? Чи я цим порушу товарний знак відомої фірми?

Використання в мережі Інтернет теж дуже розмите поняття. Чи є згадування товарного знаку усередині тексту на HTML сторінці використанням у мережі Інтернет.

Усі ці термінологічні суперечки можна вести до посиніння. Можна писати книги і статті, але з такою нормативною базою точно неможливо нормально будувати бізнес. Уявіть собі, у що б перетворилася концепція того ж авторського права, якби на кожнім суді треба було протягом декількох засідань роз’ясняти судді: «От це книга. Вона складається зі сторінок. Ці сторінки об’єднані під обкладинкою. На обкладинці є напис. Це назва». Звучить безглуздо. Але практично такіж ж слова я чув кілька років назад на реальному суді у відношенні музичних компакт-дисків. Стороні довелося витратити 40 хвилин на те, щоб пояснити, що така назва музичного альбому і що ця назва звичайна пишеться на лицьовий і торцевій сторонах компакт-диску.

Повертаючи ж до нового закону про товарні знаки, можу лише висловити глибоке співчуття тій обставині, що нашими законодавцями не були прийняті до уваги багатомісячні консультації й обговорення, що проводилися в рамках Всесвітньої організації інтелектуальної власності, на яких була вироблена чітка позиція, що правове співвідношення товарних знаків і доменних імен не може регулюватися за допомогою системи норм про товарні знаки. Доменні імена — це щось інше. До них незастосовні вимоги про тотожність класів товарів і послуг.

Нова редакція приймалася з метою надати власникам товарних знаків надійний захист проти кіберсквотерів. На ділі такого захисту закон не надає. Посилання відповідача на те, що товарний знак або зовсім ним не використовується, або на те, що він не використовується у відношенні однорідних товарів, зводить нанівець зусилля правового захисту позивача.

ВОІВ рекомендувала розглядати суперечки, зв’язані з конфліктом доменних імен і товарних знаків за допомогою норм про несумлінну конкуренцію, що, як відомо, у російському законодавстві є дуже слабким місцем. Система норм про несумлінну конкуренцію виходить не з того, у якому класі товарів і послуг зареєстрований товарний знак, і якою діяльністю займається особа, що зареєструвала доменне ім’я. Повинні бути оцінені всі обставини з метою з’ясувати, чи було доменне ім’я зареєстроване з метою паразитування на популярності товарного чи знаку ні. Мені такий підхід здається абсолютно вірним.

Тут також виникає цікаве питання, яка природа права на доменне ім’я. Отут навіть не питання в тім, чи є доменне ім’я засобом індивідуалізації. Питання в тім, яким правовим статусом володіє внесення реєстратором у базу дані інформації про те, що деяка сукупність букв повинна запросити інформацію із сервера, що має визначену цифрову адресу в мережі. Чи сильно правова природа доменних імен відрізняється від номерів телефонів? До чого вона ближче — до реєстрації товарних знаків чи до реєстрації ніків у чатах? Чи платимо ми за реєстрацію деякого об’єктивного права чи ми платимо за банальну послугу по доповненню бази даних? Тобто чи одержуємо ми деяке право, що має гарантований захист держави в особі законодавчої бази чи ми просто укладаємо терміновий договір на рік не зрозуміло з ким і незрозуміло про що?

Каюся, я закидав Вас питаннями, не занадто намагаючись давати на них відповіді. Насправді накопичення цих і інших найчастіше залишаються без відповіді питань і дозволяє зробити висновок щодо теми мого виступу. Інтернет, безумовно, не є полем безправ’я. Але і спроби регулювання мережі правовими засобами на сьогоднішній день не є досить ефективними.

На закінчення хочу відповісти тим, хто затверджує, що не можна регулювати мережу, оскільки Інтернет був породжений як місце для абсолютно вільного спілкування, що не повинне обмежуватися якимись нормами. Інтернет у корені помінявся вже давно — після того, як у нього прийшли великі гроші корпорацій, що зрозуміли, що за мережею майбутнє. Барвистий і зручний Інтернет, яким ми його знаємо сьогодні, був би неможливий без дуже істотних вкладень. А ці вкладення у свою чергу були б неможливі, не будь у корпорацій впевненості в тім, що гра, у яку вони прийшли грати на це поле, має хоч якісь правила.

Але як же хочеться, щоб регулювання це було ефективним і однозначним.