27 серпня 2003 р. набрав сили Закон «Про поширення примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних», відповідно до якого, починаючи з 24 лютого 2004 р., імпорт, експорт, оптова і роздрібна торгівля програмним забезпеченням (ПЗ — комп’ютерні програми і бази даних) припустимі тільки при наявності на примірнику твору контрольної марки.

Стаття 2 «Визначення термінів» говорить, що примірник комп’ютерної програми (бази даних) — це її копія, виготовлена на матеріальному носії. Таке ПЗ повинно поширюватися з контрольною маркою. Типи матеріальних носіїв програмного забезпечення, на які повинні наклеюватися контрольні марки, перераховані в ст.6 «Серії контрольних марок і порядок їхнього виготовлення». Серії марок для програмного забезпечення Закон установлює тільки «у формi оптичних носiїв», але при цьому вимагає маркувати всі примірники платного ПЗ марками.

Програмне забезпечення, що поширюється через Інтернет не має матеріального носія і, отже, повинне поширюватися без контрольної марки.

На підставі п.1 ст.5 «Порядок одержання контрольних марок» і п.5 ст.8 «Маркування контрольними марками» вищевказаного Закону наклеювати марки повинний юридичні і фізичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що поширюють більш одного примірника того самого програмного продукту. Відзначимо, що посередницька діяльність по одержанню і поширенню контрольних марок заборонена (п.2 ст.4 «Право на одержання контрольних марок»). Право на одержання контрольних марок мають імпортер, експортер і відтворювач програмного забезпечення, тобто ті особи, через які ПЗ попадає на ринок.

Маркуванню контрольною маркою не підлягають примірники комп’ютерних програм і баз даних, виготовлених на замовлення. При цьому майнові права на комп’ютерні програми і бази даних повинні належати замовнику. І всі примірники програмного продукту необхідно передати теж йому.

Одержати контрольну марку можна буде тільки в тому випадку, якщо буде дотримане авторське право на програмне забезпечення, до речі, її вартість — 1% нмдг, тобто 17 коп. Щоб одержати контрольну марку, фірмі необхідно представити авторські договори на одержання майнових прав на ПЗ чи права його використання. Причому потрібно представити всі авторські договори, відповідно до яких майнове право на конкретне програмне забезпечення чи право його використання переходило від одних осіб до інших.
Нагадаємо, що первинний суб’єкт авторського права — автор. Якщо він працював над програмою по найманню, тобто за трудовим договором, то він створював службовий твір. Майнове право на таке ПЗ може переходити від автора до юридичної особи за законом (без авторського договору) чи за авторським договором. Роботодавець — правовласник майнових прав на комп’ютерну програму і базу даних, розроблену в зв’язку з виконанням службового завдання, і підтвердженням тому є саме службове завдання, посадова інструкція автора, звіт про виконану роботу й інші документи. На жаль, цей перелік документів, як видно, не зможе замінити авторський договір, що потрібно представити при одержанні контрольної марки. У зв’язку з такою несправедливістю виробнику ПЗ, як видно, прийдеться укладати з програмістом авторський договір.

Якщо ж програму придбавали в юридичної особи, то від неї необхідно зажадати авторський договір із програмістом — автором програми. При цьому необхідно пам’ятати, що майнове право може відчужуватися (передаватися) від однієї особи іншій нескінченно. Потрібно дійти до самого початку передачі прав — до авторського договору з автором. Авторські договори потрібні для того, щоб одержати контрольну марку.

Поширення демонстраційної версії програми не вимагає наявності контрольної марки (п.5 ст.8 Закону). Єдина умова: демонстраційна версія програми повинна поширюватися безкоштовно. Але ми знаємо, що перевести демонстраційну версію програми в робочий стан можна шляхом уведення коду (ключа чи пароля). Одержання коду — не що інше, як послуга, а не продаж програмного забезпечення.

Видачею контрольних марок займається Державний департамент інтелектуальної власності, якому таке право делеговане Міністерством освіти і науки України. У свою чергу, виконання деяких своїх функцій Держдепартамент делегував Державному підприємству «Інтелзахист». Процедура подібна до включення до Реєстру виробників і розповсюджувачів програмного забезпечення і зводиться, по суті, до повторного надання того ж пакета документів плюс ліцензії.

Для одержання марок необхідно представити ряд документів:
1) статутні і реєстраційні документи компанії;
2) найменування ПЗ і документи, що підтверджують права організації на поширення даного ПЗ (необхідно представити копії всього ланцюжка договорів);
3) копія ліцензії на здійснення господарської діяльності по впровадженню голографічних захисних елементів.

Для одержання ліцензії, що обходиться в 340 грн., необхідно представити наступні документи:
— статутні документи (в статуті повинно бути передбачено «провадження господарської дiяльностi з голографiчного захисту» — наказ СБУ і Держпідприємництва від 08.04.2003 №42/132);
— договір оренди (або права власності) на виробничі приміщення;
— документи про рівень освіти і кваліфікації задіяного персоналу;
— перелік нормативно-правових документів, що регламентують ліцензування господарської діяльності по голографічному захисту;
— внутрішні інструкції.