Процес залучення об’єктів інтелектуальної власності в господарський оборот, формування ринку інтелектуальної власності, який нині є найдинамічнішим сегментом світового, а в розвинутих країнах і внутрішнього ринку, безупинно зростаючі масштаби трансферту технологій неминуче диктують необхідність визначення вартості відповідних об’єктів.

Різноманітність і неоднорідність об’єктів інтелектуальної власності, особливості попиту та пропозиції, формування вартості і ціни, а також розмаїтість форм використання результатів оцінки висувають особливі вимоги до підходів і методів оцінки.

В усіх постсоціалістичних країнах протягом останніх десяти років було здійснено значні зусилля щодо розроблення і прийняття законодавчих актів та інших нормативних документів у галузі оцінки інтелектуальної власності.

У Республіці Молдова процес оцінки інтелектуальної власності почав розвиватися стихійно, під впливом практичних потреб економіки, починаючи із середини 90-х років. Фахівцями Державного агентства з охорони промислової власності протягом останніх років на договірній основі з підприємствами і фізичними особами було оцінено близько 40 різних об’єктів — переважно товарні знаки, винаходи і промислові моделі. Звичайно, подібний вид діяльності не є традиційним для національних патентних відомств, однак у перехідний період, з метою просування інституту оцінки інтелектуальної власності як специфічного і винятково важливого елемента інфраструктури інноваційної сфери, видається цілком доцільним.

Обмеженість ринку інновацій, слабка зацікавленість суб’єктів, що хазяюють, у їхньому впровадженні, відсутність стимулів з боку держави, трохи загальмували розроблення нормативно-законодавчої основи діяльності з оцінки інтелектуальної власності. Тільки у 2002 році Парламент Республіки Молдова прийняв Закон про оцінну діяльність, у якому поряд із загальними принципами оцінки нерухомого майна закладено й основи оцінки об’єктів інтелектуальної власності. Закон регулює відносини між фізичними і юридичними особами, що виникають у процесі оцінної діяльності, об’єкти і суб’єкти оцінки, випадки, коли здійснюється обов’язкова оцінка, основні методи оцінки, основні вимоги до договору і звіту про оцінку, принципи організації оцінної діяльності, атестації оцінювачів, видачі і відкликання кваліфікаційного посвідчення, діяльність громадських організацій оцінювачів, права та обов’язки оцінювачів.

Відповідно до вимог заключних положень Закону про оцінну діяльність Уряд у липні 2003 року спеціальною постановою затвердив Положення про оцінку об’єктів інтелектуальної власності і Положення про атестацію оцінювачів об’єктів інтелектуальної власності.

У Положенні про оцінку об’єктів інтелектуальної власності детальніше викладено основні поняття і принципи оцінної діяльності: об’єкти і суб’єкти оцінки, цілі, з якими використовуються результати оцінної діяльності, типи і методи оцінки, основні найважливіші складові договору і звіту про оцінку, права, обов’язки і відповідальність оцінювача. Характерно, що Положення не обмежує оцінну діяльність тільки об’єктами інтелектуальної власності, що патентуються чи реєструються відповідно до чинного законодавства в Державному агентстві з охорони промислової власності, передбачаючи можливість оцінки інших об’єктів, серед яких ноу-хау, гудвіл тощо.

Складовою частиною Положення є Методичні вказівки з оцінки об’єктів інтелектуальної власності, у яких викладаються конкретні підходи і методи оцінки і які є безпосереднім інструментом для проведення робіт з оцінки. Необхідність включення Методичних вказівок як додатку до Положення про оцінку інтелектуальної власності обумовлена відсутністю в Молдові навчальної і науково-методичної літератури з проведення оцінки і необхідністю заповнення цього пропуску на першому етапі становлення системи оцінки інтелектуальної власності. Затвердження Урядом даних Методичних вказівок цілком укладається в об’єктивну необхідність регулювання з боку держави, особливо на етапі становлення цього виду діяльності.

Положення про атестацію оцінювачів об’єктів інтелектуальної власності встановлює основні принципи атестації оцінювачів, діяльності атестаційної комісії, видачі і відкликання кваліфікаційних сертифікатів, ведення Національного реєстру оцінювачів.

Відповідно до Закону про оцінну діяльність і Положення про атестацію оцінювачів об’єктів інтелектуальної власності всю діяльність з атестації оцінювачів і ведення Національного реєстру оцінювачів покладено на Державне агентство з охорони промислової власності як орган центральної публічної влади.

Атестаційна комісія створюється наказом Генерального директора Агентства, яка на підставі спеціально розробленої і заздалегідь опублікованої програми приймає в письмовій формі кваліфікаційні іспити і здійснює відповідну атестацію оцінювачів з наступною видачею кваліфікаційного сертифіката і включенням до Національного реєстру оцінювачів інтелектуальної власності. При цьому, відповідно до Положення, списки оцінювачів об’єктів, включених до Реєстру, підлягають періодичній публікації.

Слід зазначити, що Положення передбачає ряд цілком обґрунтованих обмежень для осіб, що допускаються до атестації. Так, до атестації можуть бути допущені тільки громадяни Республіки Молдова, що проживають на її території, мають вищу економічну чи технічну освіту, дворічний досвід роботи в галузі інтелектуальної власності й одного року — як оцінювача чи стажиста.

Зазначені обмеження видаються цілком доцільними і обумовлені виключною відповідальністю і складністю оцінної діяльності. Сподіваємося, що дані обмеження будуть сприяти забезпеченню необхідної якості послуг на ринку оцінки об’єктів інтелектуальної власності.

Програма кваліфікаційного іспиту, відповідно до Положення, повинна включати теоретичні і практичні питання оцінки об’єктів інтелектуальної власності, нормативні акти Республіки Молдова в галузі охорони й оцінки об’єктів інтелектуальної власності. Програма розроблена і затверджена на новий 2003/2004 навчальний рік з розрахунком, щоб протягом другої половини цього року приступити до підготовки й атестації оцінювачів.

Відповідно до Положення про атестацію оцінювачів атестаційна комісія наділена повноваженнями щодо відкликання кваліфікаційного сертифіката. При цьому відкликання строго регламентоване і допускається лише в таких випадках: повторне порушення вимог здійснення оцінних робіт, нанесення значного збитку замовнику як наслідок неадекватної оцінки, виявлення фальсифікованих чи неточних даних у документах, представлених для атестації, фальсифікація звітів про оцінку, рішення судової інстанції. Механізм відкликання кваліфікаційних сертифікатів і передбачені Положенням попередження з боку атестаційної комісії при вмілому їхньому використанні можуть стати дієвим інструментом, що сприяє ефективному функціонуванню системи оцінних послуг.

Слід зазначити, що Постанова Уряду про оцінку об’єктів інтелектуальної власності передбачає обов’язкове проведення хазяюючими суб’єктами державної форми власності інвентаризації й оцінки об’єктів інтелектуальної власності, залучених у господарський оборот, з метою їхнього прийняття на баланс як нематеріальних активів.

Таким чином, обов’язковий для державних підприємств характер оцінки об’єктів інтелектуальної власності стосується тільки тих з них, які залучені в господарський оборот. Ця вимога видається обґрунтованою і зваженою, враховуючу незначну частку об’єктів, що втягуються в оборот, відсутність досвіду оцінної діяльності, а також недоцільність різкого завищення активів підприємств в умовах відсутності реальних інвестицій. Нормативною базою для здійснення інвентаризації і відображення в бухгалтерській звітності об’єктів інтелектуальної власності є Положення про інвентаризацію, затверджене Міністерством фінансів, і спеціальний розділ Національних стандартів бухгалтерського обліку.

Прийняті нормативні акти покликані заповнити пропуск, що утворився у регулюванні процесу оцінки об’єктів інтелектуальної власності, їхнього залучення в господарський оборот, створення ринку послуг з оцінки та умов для прийняття цих об’єктів на баланс у складі нематеріальних активів.