На головну | Пишіть нам | Пошук по сайту тел (063) 620-06-88 (інші) Укр | Рус | Eng   
На земній кулі зареєстровано більше 30 млн. торговельних марок (в Україні – понад 100 тис.) і це число зростає щороку майже на мільйон
  новини  ·  статті  ·  послуги  ·  інформація  ·  питання-відповіді  ·  про Ващука Я.П.  ·  контакти за сайт: 
×
Якщо ви помітили помилку чи похибку, позначте мишкою текст, що включає
помилку (все або частину речення/абзацу), і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити нам.
×

Договори франчайзингу: податковий і бухгалтерський облік

2003-09-19
Ірина СОЛОДЧЕНКО

Франчайзинг — це така форма організації бізнесу, за якої одне підприємство (франшизоодержувач) зобов’язується продавати продукт або послуги за заздалегідь встановленими для нього законами й правилами ведення бізнесу іншим підприємством (франшизодавцем). Франшизоодержувач отримує дозвіл використати ім’я компанії, її репутацію, продукт і послуги, маркетингові технології, експертизу за будь-якої підтримки головної організації. Франчайзинговий пакет1 (повна система ведення бізнесу, що передається франшизоодержувачу) дозволяє підприємцю вести свій бізнес успішно, навіть не маючи жодного досвіду й знань у цій галузі. Працюючи під певним контролем франшизодавця, франшизоодержувач, проте, здійснює самостійну підприємницьку діяльність і залишається незалежним учасником бізнесу.
--------------------------------------------------------------------------------
1 Іноді франчайзинговий пакет називають франшизою від англ. franchise. Термін «франшиза» в Україні має ще й інше значення — передбачене умовами договору страхування звільнення страхувальника від зобов’язань відшкодувати збитки, що не перевищують певну величину
--------------------------------------------------------------------------------

Багато хто не знає, що мережевий маркетинг також один з видів франчайзингу: дистриб’ютор купує право на використання торгової марки фірми, просуває її товар і заробляє гроші за розробленою фірмою схемою, залишаючись при цьому незалежним підприємцем з вільною ініціативою.

Незважаючи на те що франшизоодержувач дістає право користуватися торговою маркою франшизодавця, договір франчайзингу суттєво відрізняється від ліцензії на право користування торговою маркою (див. таблицю 1).

Таблиця 1


Відмінності договору франчайзингу від ліцензії на право користування торговою маркою
Показник Ліцензування Франчайзинг
Оплата Роялті Роялті за використання товарного знака є однією із складових суми оплати. Інше включає плату за обладнання, ноу-хау й винагороду за допомогу в управлінні підприємством
Предмет договору Одна або кілька торгових марок для використання їх на продукті або послугах ліцензіата Весь бізнес, що включає ділові контракти, ноу-хау, торгові марки й інші права інтелектуальної власності
Покупець Ліцензіатом зазвичай є стійке підприємство, яке має хорошу бізнес-історію і позитивно зарекомендувало себе на ринку Франшизоодержувач тільки має намір «запустити» свій бізнес*
Гудвіл Гудвіл ліцензіату не передається Франшизоодержувач отримує частину гудвілу, у той час як за франшизодавцем залишається основна його частка
Розмір винагороди Ліцензіат може обумовлювати розмір роялті залежно від місця збуту продукції тощо Франшизодавці зазвичай пропонують стандартний розмір винагороди, що не є предметом обговорення

* Нині ця умова не завжди виконується. Франшизодавці з «розкрученими» брендами вважають за краще мати справу з підприємствами, що мають хорошу бізнес-історію, а не з новачками. Наприклад, Coca-Cola Company дає франшизу тільки за наявності у покупця хорошої репутації й міцного становища на ринку.
--------------------------------------------------------------------------------
При укладенні контракту франшизоодержувач повинен, як правило, сплатити одноразовий або вступний внесок (первинний платіж) за франчайзинговий пакет, до якого входять численні компоненти: послуги з дизайну, право користування торговою маркою, рекламний оригінал-макет, консультаційні послуги, обладнання, меблі, аксесуари, послуги з контролю, навчальні й допоміжні матеріали, винагорода за допомогу в управлінні, меню, діалогові консультації (оперативні підказки), довідкове керівництво, рекламні матеріали, плата за можливість продовження контракту, програмне забезпечення, посуд, плата за послуги попереднього замовлення, передача ноу-хау, послуги щодо організації офісу тощо.

Договором може бути передбачена також сплата щомісячних платежів, розмір яких залежить від прибутку (обороту) або становить фіксовану суму.

Договори франчайзингу
Договір франчайзингу — це комбінований контракт, що торкається різних галузей законодавства. Тому іноді навіть незважаючи на допомогу досвідчених юристів сторонам не завжди вдається уникнути пасток, що містяться в окремих пунктах договору. У концесійному договорі, як ще називають договір франчайзингу, можна знайти елементи ліцензійної угоди (дозвіл на використання об’єктів виняткових прав), договору про надання послуг (консультативне й технічне сприяння), договору про спільну діяльність (співпраця для досягнення загальних підприємницьких цілей), договору купівлі-продажу (придбання необхідної технічної і ділової документації), трудового договору тощо.

Договір франчайзингу не містить елементів представництва й агентських відносин. Функції представництва суперечать концепції незалежності франшизоодержувача:

1) представники можуть провадити свою діяльність тільки від імені юридичної особи, яка створила їх (фундатора);

2) представництва не реєструються як окремі суб’єкти підприємницької діяльності, не можуть від свого імені укладати договори й брати на себе будь-які зобов’язання (за їх діяльність відповідає їх юридична особа, яка їх створила).

На відміну від представника комісіонер — незалежний суб’єкт підприємницької діяльності, але є багато положень, через які неможливо включити елемент договору комісії в договір франчайзингу (див. таблицю 2).

Таблиця 2
Основні відмінності між комісіонером і франшизоодержувачем
Показник Комісіонер Франшизоодержувач
Діяльність Від свого імені, але за рахунок комітента і в інтересах комітента Від свого імені, але за свій рахунок і в своїх інтересах
Оплата Отримує від комітента винагороду за збут товару Сам платить за можливість працювати під вивіскою власника торгової марки
Фінансування Не треба робити початкового капіталовкладення для придбання якого-небудь виняткового права на свою діяльність Сам керує і фінансує своє підприємство
Права на територію Відсутність захищеної якимсь документом території збуту Має документ на виключне право діяльності на певній території
Контроль і підтримка Підтримка від комітента обмежена Суворий контроль франшизодавця за дотриманням іміджу (престижу), ідентичності й нормального функціонування системи загалом

Оскільки питання, що стосуються франчайзингу, не врегульовані законодавством України2 , підприємства часто підписують замість одного комплексного договору франчайзингу три або чотири окремих договори: на поставку сировини й матеріалів, обладнання, використання торгової марки, на надання послуг тощо. Такий поділ, з одного боку, допомагає уникнути помилок при нарахуванні податків і, як наслідок, штрафів, але, з іншого боку, він не дозволяє врахувати повністю всіх аспектів взаємовідносин партнерів у юридичному плані, що призводить до непорозумінь, розірвання договорів, пред’явлення претензій тощо.
--------------------------------------------------------------------------------
2 З 01.01.2004 р. повинні набрати чинності нова редакція Цивільного кодексу і Господарський кодекс України, які регулюють відносини сторін договору концесії, форми договору тощо.
--------------------------------------------------------------------------------
Франчайзинг — це така форма організації бізнесу, за якої одне підприємство (франшизоодержувач) зобов’язується продавати продукт або послуги за заздалегідь встановленими іншим підприємством (франшизодавцем) законами й правилами ведення бізнесу.

Спільна діяльність як елемент договору франчайзингу
В операції франчайзингу в якійсь мірі наявні елементи спільної діяльності, оскільки внаслідок спільних зусиль, спрямованих на підвищення ринкової вартості гудвілу й торгової марки, сторони отримують певний загальний господарський результат. Результатом успішних спільних зусиль є впізнаваність імені франшизодавця й підвищення вартості торгової марки, що, відповідно, веде до збільшення прибутку партнерів. При невдалій діяльності партнери ризикують разом, адже від погіршення ділової репутації зменшується прибуток обох сторін договору франчайзингу. Внесок франшизодавця в спільну діяльність — гудвіл, торгова марка, консультації, а внесок франшизоодержувача — сумлінна праця, реклама й інші дії, спрямовані на «розкручування» бренду. Тому вважається, що в періодичних відрахуваннях франшизоодержувача має місце до певної міри й частка прибутку, що отримується франшизодавцем від спільної діяльності.

У правильно складеному комплексному договорі франчайзингу елементи спільної діяльності мають другорядне значення. Виділити із загальної суми платежів частину, яку становлять плата за послуги або роялті, а яку — прибуток, майже неможливо. Та й не треба цього робити: для цього й винайдений комплексний договір франчайзингу, щоб нічого з нього не виділяти. У розвинених країнах держава створює спеціальні правила оподаткування операцій франчайзингу, тож нікому й на думку не спадає розбивати спільну діяльність на окремі складові. Але в Україні спеціальні правила оподаткування не встановлені, тому представники українських податкових органів намагаються іноді виділити елементи спільної діяльності з договору франчайзингу. Однак, за умови правильного складання договору франчайзингу, такі спроби заздалегідь приречені на невдачу, оскільки жоден експерт, який себе поважає, не візьметься визначити розмір прибутку, що отримується внаслідок спільної діяльності франшизодавця і франшизоодержувача.

Єдине, що може зробити податкова інспекція, — це подати в суд позов про визнання договору франчайзингу помилковим, тобто укладеним з метою приховання іншого договору (ст. 58 ЦКУ). Але це вона може зробити тільки в тому випадку, якщо є підозра, що під договором франчайзингу насправді ховається договір про спільну діяльність. Тоді, у разі підтвердження судом хибної операції, можуть бути застосовані правила, що регулюють той договір, який сторони справді мали на увазі, у цьому випадку — договір про спільну діяльність.

Мотив для виявлення у них загальної господарської мети як пріоритетної у їх діяльності, а не супутньої, дають іноді самі партнери. Так, розбиваючи (не від хорошого життя) договори франчайзингу на кілька окремих договорів, вони в договорах купівлі-продажу, надання послуг або права користування торговою маркою неодноразово підкреслюють наявність спільних цілей, натякають на загальні ризики і вигоди, домовляються про єдину цінову політику. Використання в «розбитих» договорах термінології, властивої договору про спільну діяльність, наводить податкових інспекторів на думку про помилковість операції.

Тому якщо партнерам так уже необхідно показати загальну мету, щоб уникнути непорозумінь вони можуть на доповнення до інших договорів укласти ще й договір про спільну діяльність, в якому підкреслити нерозривний зв’язок між партнерами, звернути увагу на спільні дії, спрямовані на створення позитивного іміджу, ділової репутації. У такому договорі слід указати загальну мету — створення позитивної ділової репутації, встановити розмір внеску франшизодавця (гудвіл, ноу-хау тощо) й франшизоодержувача (витрати на рекламу, підвищення якості продукції тощо) й розділити ризики. Умови розподілу прибутку встановлюються відповідно до внеску кожної сторони в створення гудвілу й «розкручення» бренду.

Договір франчайзингу містить елементи ліцензійної угоди, договору про надання послуг, договору про спільну діяльність, договору купівлі-продажу, трудового договору тощо й не містить елементів представництва й агентських відносин.

Питання ціноутворення
Нерідко в договорах франчайзингу прямо вказується, що франшизоодержувач не має права встановлювати ціни нижче зазначених франшизодавцем. Зауважимо, що подібні розпорядження порушують принцип вільних цін, встановлений статтею 7 Закону України від 03.12.90 р. №507-XII «Про ціни і ціноутворення»: «Вільні ціни й тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і тарифів».

У сфері франчайзингу працюють не залежні одне від одного підприємства, які повинні конкурувати одне з одним, а угода сторін реалізовувати продукцію за єдиними цінами перешкоджає вільній конкуренції. Якщо Антимонопольний комітет України визнає дії сторін договору франчайзингу «антиконкурентними узгодженими діями», то порушники можуть бути оштрафовані згідно із Законом України від 11.01.2001 р. №2210-III «Про захист економічної конкуренції». Тому навіть якщо в контракті й міститься вимога про продаж товару за ціною, встановленою франшизодавцем, партнер не зобов’язаний її дотримуватися. У ч. 2 ст. 1122 нової редакції Цивільного кодексу України прямо вказується: «Умова договору концесії, відповідно до якої правовласник має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбачених договором, або встановлювати верхню або нижню межу цієї ціни, є недійсною».

Проте багато хто з експертів не заперечує, що франшизодавець може давати рекомендації щодо цінової політики, причому такі рекомендації можуть поширюватися тільки на фірмові товари або товари, що виробляються самим франшизодавцем. Що стосується всіх інших товарів і послуг, франшизодавець може тут хіба що надати допомогу в калькуляції.

Вимоги, передбачені в деяких договорах франчайзингу, встановлювати ціни на товари й послуги не нижче вказаних франшизодавцем, — незаконні, тому франшизоодержувач не зобов’язаний їх дотримуватися.

Податковий облік
Відображення договору франчайзингу в податковому обліку є складним як для бухгалтера, так і для перевіряльників та консультантів. І причина цього — неврегульованість податкового законодавства. Тому керуватися доводиться загальними нормами, які не завжди підходять для тієї або іншої ситуації.

Наприклад, оплата за послуги франшизодавця відстрочена, розтягнута в часі, має неперіодичний характер і незрозуміло — коли оплата проводиться за вже надані послуги, а коли вона є передоплатою майбутніх послуг. Таке відбувається тому, що в операції франчайзингу не прийнято періодично підписувати акти наданих (виконаних) послуг. Оскільки вважається, що підписаний довгостроковий договір є зобов’язанням щодо виконання всього обсягу послуг, то й нелегко простежити, коли й у якому обсязі були надані послуги.

А франшизоодержувачу дуже важливо час від часу визнавати фактичне отримання послуг, оскільки його валові витрати збільшуються саме за датою фактичного отримання послуг (пп. 11.2.1 Закону про прибуток), а податковий кредит з ПДВ — за фактом отримання послуг (пп. 7.5.1 Закону про ПДВ). Франшизоодержувач зацікавлений у підписанні час від часу актів отриманих послуг з метою оптимізації оподаткування, тому що без актів йому доведеться чекати тільки моменту оплати, щоб збільшити свої валові витрати. При відмові франшизодавця періодично оцінювати передані послуги або при неможливості проведення такої оцінки обидві сторони будуть збільшувати валові витрати (валові доходи) й податковий кредит (податкові зобов’язання) з ПДВ відповідно до касового методу, тобто в момент списання (зарахування) грошових коштів на розрахунковий рахунок або в касу.

Інша проблема — відображення в податковому обліку франчайзингового первинного платежу. Нерідко, щоб уникнути зайвих причіпок з боку податкових інспекторів, бухгалтери відносять будь-який первинний платіж до нематеріальних активів, не аналізуючи склад франчайзингового пакета. Проте плата, наприклад, за пакет «обладнання (товар) плюс право користування торговою маркою» належить швидше до основних засобів (товарів), оскільки обладнання є основною складовою пакета.

Якщо ж франчайзинговий пакет — це комплект різних послуг, то платіж за нього неможливо віднести до валових витрат ні як роялті (якщо роялті — одна зі складових первинного платежу), ні як оплату за послуги. Такий франчайзинговий пакет є, по суті, передоплатою послуг на кілька років уперед, і в цьому випадку найбільш логічний шлях — справді віднести первинну плату до нематеріальних активів з нарахуванням амортизації рівномірно протягом терміну дії договору. Податкові органи зазвичай з розумінням ставляться до такого кроку; єдине, що бентежить обидві сторони, — то це вимога п. 1.2 Закону про прибуток відносити до нематеріальних активів об’єкти права власності платника податків. Але таку вимогу можна аргументувати так:

1) франчайзинговий пакет є предметом договору і придбавається у власність на термін, обумовлений в контракті. На відміну від матеріального об’єкта, франчайзинговий пакет, що складається з послуг, не треба повертати після завершення терміну дії договору франчайзингу: він просто припиняє існування, оскільки послуги не можуть бути ні повернені франшизодавцю, ні передані іншій особі;

2) пакет є довгостроковим активом, оскільки використовується франшизоодержувачем понад рік. Отже, він не може бути віднесений до валових витрат як поточний платіж.

Що стосується франшизодавця, то при отриманні первинного платежу він збільшує валові доходи за правилом першої події, оскільки дату фактичного отримання послуг без підписання актів отриманих (виконаних) послуг визначити майже неможливо.

Нерідко франшизодавець замінює первинний платіж або купівлею навчального примірника, або зобов’язанням купувати обладнання, сировину, матеріали у фірм, які йому називає франшизодавець. Розглянемо три приклади, взяті з проспектів і договорів франчайзингу, що пропонуються потенційним франшизоодержувачам російськими й українськими франшизодавцями, й проаналізуємо, як такі операції відображати в податковому обліку.

Приклад 1. Франшизоодержувач перераховує франшизодавцю 20000 грн3 , які є не первинним внеском, а гарантією майбутніх закупівель товару за ціною, встановленою на момент підписання контракту. Загальна сума товарів, що поставляються в рамках договору франчайзингу, — 40000 грн.
--------------------------------------------------------------------------------
3 ПДВ не враховуємо.
--------------------------------------------------------------------------------
Франшизодавець страхує себе від підвищення ціни на товар, вносячи в договір франчайзингу елемент форвардного контракту. Він вказує дату поставки, узгоджує заздалегідь ціну на товар, яку не можна змінити надалі, а для гарантії купівлі вимагає внести певну суму грошей.

Оскільки форвардна операція є саме елементом договору франчайзингу, а не оформлена окремим стандартним документом, вона не може бути предметом купівлі-продажу, тобто товаром. Власне, деривативи4 в операціях з їх випуску й погашення не вважаються товаром, навіть якщо вони оформлені у вигляді окремого стандартного документа (п. 1.6 Закону про прибуток), і отже, норми п. 7.6 Закону про прибуток на такі деривативи не поширюються5 .
--------------------------------------------------------------------------------
4 Форвардний контракт є одним з видів деривативів згідно з пп. 1.5.1 Закону про прибуток.
5 У п. 7.6 Закону про прибуток йдеться про прибуток і витрати від продажу деривативів.
--------------------------------------------------------------------------------
Тому франшизоодержувач відображає цю операцію в порядку, передбаченому для звичайної торгової операції. Сума в розмірі 20 тис. грн являє собою передоплату за товар і відноситься до валових витрат як перша подія — перерахування грошових коштів з розрахункового рахунка франшизоодержувача за товар.

Приклад 2. ЗАТ пропонує потенційним франшизоодержувачам придбати «під ключ» фітнес-клуб. Франчайзинговий пакет «бізнес під ключ» містить:

- пошук офісного й складських приміщень;

- послуги з реєстрації, постановки на податковий облік, інші юридичні дії, що супроводжують відкриття;

- рекрутингові послуги, комплексний добір персоналу, його оцінка, тестування, рекомендації на кожного кандидата й перевірка його благонадійності;

- проведення маркетингового дослідження, що характеризує стан ринку конкретного продукту;

- проведення конкурентної розвідки й заходів бенч-маркетингу;

- організацію медіа-планування (функція рекламного агентства), добір найбільш оптимальних носіїв для реклами й організацію рекламного процесу;

- організацію поставок товару, сировини й послуг; довгострокові контракти на поставку зі спеціальними пропозиціями й знижками від конкретних постачальників, здатних забезпечити «якість бренду» й підтримку початківців у бізнесі.

Тут ідея франчайзингу реалізована, як кажуть експерти, «з вивороту». Замість того щоб самостійно реєструвати підприємство, шукати постачальників, добирати персонал тощо, франшизоодержувач при купівлі «під ключ» фактично купує готовий бізнес. При цьому у франшизодавця може виникнути бажання застосувати пп. 3.2.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що звільняє від сплати ПДВ операції з продажу сукупних валових активів (СВА).

Однак є дві умови, які не дозволяють ідентифікувати продаж «бізнес під ключ» з продажем СВА:

1) під продажем СВА розуміється продаж підприємства як окремого об’єкта підприємництва;

2) підприємство-покупець придбаває права й обов’язки (є правонаступником) підприємства, яке продає такі активи.

Як бачимо, під продажем СВА мається на увазі передача діючого підприємства від одного власника до іншого. Незважаючи на те, що за франчайзинговим договором передається навіть частина гудвілу, тут немає явищ зміни власника (реєстрація підприємства проводиться відразу на ім’я франшизоодержувача як першого власника підприємства) і правонаступності. Тому в податковому обліку при продажу бізнесу «під ключ» ПДВ нараховується на загальних підставах, оскільки такий продаж є, по суті, продажем франчайзингового пакета послуг, а не СВА.

Приклад 3. Франшизодавець — російська фірма на початковому етапі вимагає від партнера — франшизоодержувача придбати навчальні комплекти відповідних програмних продуктів (not for resale — не для перепродажу) для підготовки фахівців, які будуть займатися впровадженням цих програмних продуктів.

Звертаємо увагу, що купівля навчальної програми проводиться до підписання договору франчайзингу, «на початковому етапі», як сказано у проспекті. Тому відображення в податковому обліку цього придбання залежатиме від профілю підприємства. Якщо платник податків до купівлі навчальної програми займався розробкою комп’ютерних програм, дилерськими (агентськими) послугами й іншими подібними видами діяльності, то навіть якщо договір франчайзингу й не буде згодом підписаний, завжди можна обгрунтувати мету такої купівлі як вивчення програми конкурента, навчання для підвищення кваліфікації власних працівників і навіть як маркетингове дослідження.

Якщо ж до моменту купівлі навчальної програми підприємство займалося цілком іншими видами діяльності, наприклад продажем дитячого харчування, то неможливо показати зв’язок навчальної програми з господарською діяльністю підприємства. Таким платникам податків слід відкласти віднесення витрат на придбання навчальної програми до валових витрат до підписання договору. Після підписання договору франчайзингу навчальна програма відноситься до основних засобів 4-ї групи як програмне забезпечення для ЕОМ, призначене для використання в господарській діяльності протягом періоду, що перевищує 365 календарних днів, оскільки договори франчайзингу зазвичай довгострокові.

Якщо програму мають намір використовувати менше року, то вона списується на валові витрати як МШП відповідно до пп. 5.2.1 і п. 5.9 Закону про прибуток.

Після укладення договору франчайзингу партнер повинен підтвердити кваліфікацію своїх фахівців, атестувавши їх у фірмі-франшизодавці (два фахівці з кожного програмного продукту). За кожну атестацію сплачується по 50 у. о.

Франшизодавець використовує в договорі пов’язані з професійною підготовкою і перепідготовкою співробітників терміни «атестація» і «підтвердження кваліфікації». Атестація — це дії, що включають перевірку теоретичних, технологічних і практичних знань і навичок фахівця, складання протоколу за результатами перевірки і оформлення кваліфікаційного посвідчення. Атестації проводяться відповідними навчальними закладами, що мають державну ліцензію, кваліфікаційними комісіями, Вищими кваліфікаційними комісіями й іншими інститутами, що діють у рамках повноважень, наданих їм відповідними нормативними документами, законами, положеннями, інструкціями тощо. Стаття 30 Закону України «Про освіту» встановлює такі освітньо-кваліфікаційні рівні: кваліфікований робітник; молодший фахівець; бакалавр; фахівець, магістр. Положення про освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні (ступенева освіта) затверджується Кабінетом Міністрів України6 .
--------------------------------------------------------------------------------
6 Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.98 р. №65.
--------------------------------------------------------------------------------
Підпункт 5.4.2 Закону про прибуток встановлює обмеження на витрати платника податків, пов’язані з професійною підготовкою і перепідготовкою осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податків. Порядок професійної підготовки і перепідготовки й розміри витрат на такі цілі встановлюються Кабінетом Міністрів України7 . До валових витрат витрати з підготовки й перепідготовки можуть бути віднесені лише в тому разі, якщо навчання проводиться в українських навчальних закладах.
--------------------------------------------------------------------------------
7 Постанова КМУ від 24.12.97 р. №1461 «Про розмір витрат платника податків на професійну підготовку і перепідготовку» і Постанова КМУ від 28.06.97 р. №695 «Про гарантії і компенсації для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва».
--------------------------------------------------------------------------------
Оскільки в цьому випадку атестацію проводить російська виробничо-торгова фірма, і навіть не установа освіти, то немає жодних підстав для включення витрат на атестацію і підтвердження кваліфікації працівників такою фірмою до валових витрат.

Але це не означає, що витрати на навчання франшизоодержувача не можуть бути віднесені до валових витрат взагалі. Просто треба уникати в договорі франчайзингу гучних слів і термінів, пов’язаних з освітою. Навчання навичок поводження з продукцією франшизодавця, правил ведення бізнесу тощо називається наданням відповідних послуг і не має нічого спільного з системою освіти, кваліфікаціями, атестаціями, підготовкою і перепідготовкою кадрів. Після закінчення навчання найбільше, що може видати франшизодавець, — це свідоцтво про проходження курсу.

Згодом партнер-франшизоодержувач щокварталу платить по 100 у. о. за право використання торгової марки франшизодавця у своїй діяльності, а також за рекламну, технологічну й методичну підтримку.

Незважаючи на те що до періодичних платежів входить користування торговою маркою, платіж не може бути ідентифікований як роялті. Операція підлягає оподаткуванню в порядку, передбаченому законодавством України для імпорту послуг.


(Закінчення в наступному номері)
--------------------------------------------------------------------------------
Франчайзинг — нова маркетинг-концепція для України. Але поширюється він щораз швидшими темпами, й відрадно, що франшизодавцями все частіше стають резиденти України*.

Традиційно франчайзинг охоплює такі галузі, як громадське харчування (fast food, кафе на колесах, піцерія, морозиво), торгівля (супермаркети, бутики, спеціалізовані магазини) й сфера послуг (послуги зв’язку, авторемонт, фотодрук, консалтингові й консультаційні служби, салони здоров’я і краси, хімчистка). Поступово франчайзинг завойовує й інші сфери української економіки: виробництво й складання комп’ютерів, продаж комплектуючих до комп’ютерів, комплексів автоматизації бухобліку, документообігу й діловодства, нафтовий бізнес**, поліграфію, відеопрокат, програмне забезпечення бізнесу, школи іноземних мов, готельне господарство, розробку й будівництво функціональних споруд тощо.
--------------------------------------------------------------------------------
* Статистика свідчить: у країнах, що розвиваються, на початковому етапі розвитку франчайзингових відносин кількість франшизодавців-нерезидентів щодо резидентів співвідноситься як 70/30. Потім поступово ситуація міняється в зворотному напрямі й доходить до співвідношення 30/70 на користь резидентів.
** АЗС, які працюють за договорами франчайзингу, зазвичай називають джоберами (від англ. jobber — оптовий торговець).
--------------------------------------------------------------------------------
Нормативна база

1. Закон про прибуток — Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції Закону України від 22.05.97 р. №283/97-ВР.

2. Закон про ПДВ — Закон України від 03.04.97 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

3. П(С)БО 8 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Нематеріальні активи», затверджене наказом Мінфіну України від 18.10.99 р. №242.

4. П(С)БО 15 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Прибуток», затверджене наказом Мінфіну України від 29.11.99 р. №290.

джерело: «Дебет Кредит» №32, 2003
корисний матеріал? Натисніть:




2020-11-20
Жива вода
інші статті...
© Ярослав Ващук, 2003-2011
при використанні будь-яких матеріалів сайту посилання на джерело обов'язкове
[pageinfo]
сайты Хмельницкого bigmir)net TOP 100