Одержати патент, звичайно, це далеко ще не завершення справи, це навіть не півсправи, а тільки четверта частина, — тому що в багатьох випадках люди одержують патенти на рішення, які не готові до технічного впровадження, їх необхідно доробити, провести випробування.

Як відомо життєві цикли інновації наступні: 1) ідея, 2) технічне вирішення, 3) макет, 4) патент національний, 5) модель, 6) розробка КД і ТД, 7) дослідний зразок, 8) патентування в іноземних державах, 9) серійне виробництво. І, як правило, своїми силами винахідник справитися починаючи з 5-го етапу не може.

В Україні створена та успішно працює система охорони прав інтелектуальної власності, яка відповідає світовим стандартам, але як відмічає заступник міністра освіти і науки України Віталій Стріха "Результати досягнень учених не комерціалізуються. Є велика проблема упровадження винаходів".

Про те, що винаходи не впроваджуються, і не експертуються на предмет їх інноваційної привабливості і з цим потрібно щось робити, неодноразово заявляли і в держдепартаменті інтелектуальної власності з метою привернути увагу до цієї проблеми.

Глава Комітету ВРУ з питань науки і освіти В. Полохало зауважив, що в Україні інтелектуальна власність практично не враховується ні в собівартості продукції, ні в балансовій вартості підприємств і становить менш як один відсоток їхньої вартості. Тоді як у країнах Європейського Союзу нематеріальні активи становлять сьогодні від 50 до 85% вартості майна підприємств. "За сімнадцять років незалежності Україна в середньому втрачала близько 2 мільярдів доларів США щомісячно внаслідок того, що об’єкти інтелектуальної власності значною мірою не ідентифіковані, не захищені охоронними документами, їх майнові права не оцінені, а творці і власник не визначені", — наголосив В. Полохало. Першочерговим кроком у виправленні ситуації, на його думку, є створення центрального органу виконавчої влади у сфері правової охорони інтелектуальної власності.

Але експерти стверджують, що патентне відомство має займатися виключно питаннями правової охорони. А розвивати ринок інтелектуальної власності, створювати умови комерціалізації винаходів — не повинно бути завданням цієї структури. Інакше, суміщення правової і економічної складової інтелектуальної власності закладе родючий ґрунт для процвітання корупційних схем під державним дахом.

Можливо, але є філія Укрпатенту "Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг", яка займається прискореною експертизою винаходів — за 1 місяць за 5 тис грн. або торговельних марок — від 3-х тис. грн. Звичайно, складова "інноватика" їй не потрібна. Чому не використати частину надприбутків для реалізації організаційних заходів в інноваційній сфері, в т.ч. і в регіонах?

Це може бути і Фонд винаходів України, який був передбачений в Законі України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" в редакції 1993 року. Основними джерелами для існування такого фонду повинні стати: комерційне використання інтелектуальної власності й внески підприємців, зацікавлених у постійному поновленні технологій й продукції. Через свої й залучені структури такий фонд міг би виконувати початкові етапи розробки перспективних проектів і залучати інвестиції на наступних етапах.

Закордонний досвід у цій сфері не багатіший з огляду на те, що переважна кількість європейських новацій фінансується безпосередньо промисловими корпораціями, але повинен же бути у нас свій, відмінний від інших "колорит". Хто заважає державі допомогти організувати такий фонд, а потім відправити його в комерційне плавання? Якщо фонд запрацює, то може стати прибутковим інноваційним бізнес-проектом, здатним підтримати вітчизняну науку і винахідника-науковця (Березанська В.).

В 2007 році Державне агентство по інвестиціям і інноваціям через режим пільгового кредитування фінансує 17 проектів на 780 млн.грн.: 200 млн.грн. АТ "Черноморнафтогаз" — розробка газових покладів на шлейфі Чорного моря, 80 — ТОВ "Електросталь" Донецьк виробництво квадратної литої заготовки, 16 — ВО "Новатор" впровадження LCD-телевізорів та ін. Але це не інноваційні проекти! Хіба появився на ринку новий продукт чи нова технологія світової новизни? Нам потрібно визначати новизну проекту не в галузі або навіть в масштабі країни — лише світова новизна забезпечує конкурентоспроможність інноваційної продукції в умовах глобалізації економіки. Не можна змішувати інвестиції і інновації з точки зору важливості, складності, пріоритетності, умов кредитування.

Основна проблема в тім, що в Україні немає зв’язку між ідеєю, що розроблена й готова до впровадження, і безпосереднім виробництвом. Тобто отут не спрацьовує та ланка інноваційного ланцюга, що повинна забезпечувати саме реалізацію виробів технічної думки новаторів, їхню комерціалізацію, тому що практично немає структур, які цим займаються.

Це повинні бути в першу чергу державні структури. Можливо, згодом з’являться й приватні, комерційні, але держава повинне піклуватися про винахідників у першу чергу — практично в кожному регіоні Україні повинна бути така структура, що допомогла б зробити перші серйозні кроки по підготовці до впровадження винаходів.

Коли в ринкових умовах немає віддачі, прибутку від технічних виробів, які в нас сьогодні мають місце, то спадає й активність винахідників і раціоналізаторів. Я знайомий з багатьма винахідниками, які у свій час, років 10-15 тому назад, розробляли гарні ідеї, а на сьогодні в них уже опускаються руки, тому держава повинна сказати своє серйозне слово. Але в нас кожних 7-8 місяців міняється уряд, відповідно, міняється керівництво й стратегічні принципи створення відповідних структур, немає стабільності, тому страждаємо. Наприклад, я зустрічався з винахідниками й допомагав їм оформляти заяви на понад два десятки патентів на двигуни. Але, відверто говорячи, змушений констатувати, що жоден із цих патентів на сьогодні не реалізований, жодний з винаходів не впроваджений, тому що вони мають потребу в серйозних випробуваннях, ґрунтовній промисловій і технологічній підготовці тощо.

Основні зусилля українському винахідникові доводиться додавати до реалізації ідеї у виробництві. Створити ідею й запатентувати її не так вже і важко. Як говориться, сьогодні в ринкових умовах неважко зробити товар, важко його продати. Ідею або технічне рішення можна створити, якщо людина має певні задатки й схильна до цього, не додаючи багато зусиль. Основні зусилля треба прикласти до того, щоб привести це рішення до безпосередньої реалізації у виробництві.

Наприклад, одне з перших місць по технічній творчості займає Фінляндія., нині посідає перше місце за конкурентноздатність своєї продукції (Україна на 86-му).У цій країні, що набагато менше, ніж Україна, на сьогодні працюють понад 2 тисяч державних і приватних структур у сфері оцінки і реалізації технічних досягнень, які створюють винахідники. Тому ми не дивуємося, коли беремо мобільний телефон фінського виробництва, а в ньому працює більше 100 винаходів. У Фінляндії реалізація патентів становить 30%, а доходи і роялті від ліцензій на патенти у перерахунку на одного громадянина становлять 150 доларів на рік, у Росії — 10 доларів, а у нас — 0,9! Незважаючи на те, що ми говоримо, що капіталістична система — це система, що змушує кожного працювати самостійно, у розвинених капіталістичних країнах держава не кидає напризволяще те, що є визначальним для неї, у тому числі й технічна творчість.

В країні триває процес створення різних уповноважених органів, комісій, експертних рад, на які покладають завдання щодо відбору пріоритетних науково-технічних розробок. Причому всю роботу з відбору цих новацій у результаті здійснюють люди, далекі й від науки, і від виробництва, і тим паче від впровадження — посадовці, що іноді мають учені ступені або виробничий досвід, але завжди "шукають свій інтерес", а не інтерес держави в цілому. А враховуючи безконтрольність, безкарність та корумпованість нашого суспільства, пошук свого інтересу легко буде перемагати інтереси держави (Березанська В.).

Однак до цього часу в нашій державі відсутня єдина стратегія інноваційної моделі розвитку економіки і немає інтересу до інноваційних технологій з боку промисловості. Нам, як повітря, потрібна політика, спрямована на розвиток зв’язків науки та промисловості, на стимулювання впровадження або комерціалізації винаходів. Немає в нашій країні й розумної податкової політики, що передбачала б зменшення ставок податків, звільнення від податків на кілька років, надання податкових знижок. Відсутні в Україні венчурні фонди та впроваджувальні компанії, які шукали б розробки, що представляють інтерес для промисловості, при цьому не боячись ризику. Адже, інноваційний процес вважають успішним, коли з 10 проектів половина провалена, 3 — не дали прибутку, 1 — окупився, а 1 дав десятикратний прибуток. Досвід венчурних фірм на Заході показує, що тільки 20% від узятих в інвестування технічних рішень дадуть конкретний результат. Ще близько 20% можна буде довести до практичної реалізації й продати, щоб окупити витрати або тільки частина витрат. Інші 60% — це нормальні ризикові втрати, чекати результату від яких даремно й інвестування припиняють через відсутність результату.

(закінчення)