Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
6 серпня 2008 р.
за N 726/15417

МЕТОДИКА
оцінки майнових прав інтелектуальної власності

I. Загальні положення

1.1. Ця Методика розроблена відповідно до статті 9 Закону
України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну
діяльність в Україні" ( 2658-14 ) з урахуванням вимог
Національного стандарту N 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної
власності", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 03.10.2007 N 1185 ( 1185-2007-п ) (далі — Національний
стандарт N 4).

1.2. У цій Методиці всі терміни вживаються у значенні,
наведеному в національних стандартах оцінки майна та інших
нормативно-правових актах з оцінки майна та інтелектуальної
власності.

1.3. Ця Методика застосовується для проведення оцінки
майнових прав інтелектуальної власності суб’єктом оціночної
діяльності — суб’єктом господарювання у випадках, визначених
статтею 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та
професійну оціночну діяльність в Україні" ( 2658-14 ).

1.4. У разі визначення вартості майнових прав інтелектуальної
власності як активів суб’єкта господарювання державного або
комунального сектору економіки такій оцінці передує підготовчий
етап, на якому здійснюється інвентаризація з виявленням не
відображених у бухгалтерському обліку майнових прав
інтелектуальної власності.
За результатами виявлення об’єктів права інтелектуальної
власності (далі — ОПІВ), відповідно до статті 421 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) визначаються суб’єкт права
інтелектуальної власності та відповідно до статті 424 цього
Кодексу його майнові права інтелектуальної власності. Відображення
майнових прав на ОПІВ у бухгалтерському обліку проводиться з
урахуванням визначеного суб’єкта права інтелектуальної власності
за результатами інвентаризації та оцінки за умови, що вони
відповідають вимогам національних положень (стандартів)
бухгалтерського обліку до визнання таких об’єктів активами.

II. Методичні засади оцінки майнових прав
інтелектуальної власності

2.1. Процедура оцінки майнових прав інтелектуальної власності
включає послідовність дій, що визначені в розділі "Загальні вимоги
до проведення незалежної оцінки майна" Національного стандарту N 1
"Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 N 1440
( 1440-2003-п ) (далі — Національний стандарт N 1).

2.2. Вибір бази оцінки майнових прав інтелектуальної
власності здійснюється відповідно до вимог, установлених
Національним стандартом N 1 ( 1440-2003-п ).

2.3. При визначенні ринкової вартості майнових прав
інтелектуальної власності слід ураховувати:
нематеріальний, унікальний характер об’єкта оцінки;
фактичне використання ОПІВ, майнові права на який оцінюються;
можливі галузі та сфери його використання, найбільш вірогідну
ємність і частку, яку він може займати на ринку, витрати на
виробництво і реалізацію продукції, що виготовляється з
використанням ОПІВ, об’єм і структуру інвестицій, необхідних для
освоєння і використання ОПІВ у тій або іншій галузі чи сфері
діяльності;
ризики освоєння і використання ОПІВ у різних галузях чи
сферах діяльності, зокрема ризики недосягнення технічних,
економічних, експлуатаційних і екологічних показників, ризики
недобросовісної конкуренції та інші;
стадії розробки і освоєння ОПІВ;
можливість отримання і ступінь правової охорони;
обсяг переданих прав та інші умови договорів про створення за
замовленням і використання ОПІВ та інших договорів щодо
розпорядження майновими правами на такі об’єкти;
розмір та умови виплати винагороди за використання ОПІВ;
інші чинники, що мають суттєвий вплив на вартість майнових
прав інтелектуальної власності.

2.4. Під час визначення вартості майнових прав
інтелектуальної власності оцінювач застосовує кілька методичних
підходів та методів, що найбільш повно відповідають визначеним
меті оцінки, виду вартості за наявності достовірних інформаційних
джерел для її проведення. Неможливість або недоцільність
застосування певного методичного підходу, пов’язана з відсутністю
чи недостовірністю необхідних для цього вихідних даних про об’єкт
оцінки та іншої інформації, окремо обґрунтовується у звіті про
оцінку майнових прав. Оцінювач має право самостійно визначати
доцільність застосування в рамках кожного з методичних підходів
того чи іншого методу оцінки. При цьому враховуються база оцінки,
обсяг і достовірність інформації, необхідної для застосування того
чи іншого методичного підходу та методу.

2.5. Застосування методів дохідного підходу здійснюється у
випадку, коли можливо визначити розмір доходу, що отримує або може
отримувати юридична чи фізична особа, якій належать майнові права
інтелектуальної власності.
В оцінці ринкової вартості майнових прав інтелектуальної
власності дохідний підхід посідає пріоритетне місце як підхід,
який найбільш достовірно відображає цінність об’єкта оцінки.
Дохідний підхід базується на врахуванні принципів найбільш
ефективного використання та очікування, відповідно до яких
вартість об’єкта оцінки визначається як поточна вартість
очікуваних доходів від найбільш ефективного використання об’єкта
оцінки, включаючи дохід від його можливого перепродажу.

2.6. Визначення вартості майнових прав інтелектуальної
власності здійснюється за допомогою методів дохідного підходу:
методу непрямої капіталізації (дисконтування грошового потоку) та
методу прямої капіталізації доходу.

2.7. В оцінці методами непрямої капіталізації (дисконтування
грошового потоку) або прямої капіталізації доходу застосовуються
оціночні процедури методів переваги в прибутку, розподілі
прибутків, додаткового прибутку та роялті, визначені в
Національному стандарті N 4 ( 1185-2007-п ). Основними етапами
наведених методів є:
визначення величини і поточної структури грошових потоків, що
створюються з використанням ОПІВ;
визначення величини відповідної ставки дисконту (ставки
капіталізації);
розрахунок вартості майнових прав інтелектуальної власності
шляхом капіталізації грошових потоків, які виникають у результаті
використання ОПІВ.

2.8. Визначення ставки дисконту та ставки капіталізації
проводиться відповідно до вимог, установлених Національним
стандартом N 1 ( 1440-2003-п ) та Національним стандартом N 4
( 1185-2007-п ).

2.9. Для визначення ринкової вартості майнових прав
інтелектуальної власності величина платежів за надане право
використання ОПІВ за методом переваги у прибутку розраховується на
основі найбільш вірогідного значення, яке може скластися, коли
сторони договору діють розсудливо, маючи в своєму розпорядженні
всю необхідну інформацію, і без примусу, а на величині платежів не
відображаються будь-які надзвичайні події та обставини.
Основними формами вигід від використання ОПІВ є:
скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції
(товарів, робіт, послуг) і/або на інвестиції в необоротні та
оборотні активи, зокрема відсутність витрат на отримання права на
використання ОПІВ, зниження витрат на виробництво (створення) та
реалізацію продукції (товарів, робіт, послуг), наприклад
відсутність необхідності сплати ліцензійних платежів, відсутність
потреби у виділенні з прибутку найбільш вірогідної частки
ліцензіара;
збільшення ціни одиниці продукції (товарів, робіт, послуг),
що виготовляється (реалізується, здійснюється, надається);
збільшення обсягу реалізації продукції (товарів, робіт,
послуг) у натуральному виразі;
зниження виплат податків, зборів (інших обов’язкових
платежів);
скорочення платежів, пов’язаних з обслуговуванням боргу;
зменшення ризику отримання грошового потоку від використання
ОПІВ;
поліпшення тимчасової структури грошового потоку від
використання ОПІВ;
комбінування зазначених форм.
Дохід від використання ОПІВ, майнові права на які оцінюються,
визначається на основі прямого зіставлення величини, ризиків і
часу отримання грошового потоку від реалізації продукції (товарів,
робіт, послуг), виробленої (реалізованих, виконаних, наданих) з
використанням таких ОПІВ, з величиною, ризиками і часом отримання
грошового потоку, що отримала б особа, якій належать майнові права
інтелектуальної власності (далі — правоволоділець) без
використання такої інтелектуальної власності.

2.10. Пошук економічної ефективності (доходу) від
використання ОПІВ під час реалізації процедур методу переваги у
прибутку здійснюється за такими напрямами:
перевага в ціні одиниці продукції (товарів, робіт, послуг),
що виготовляється (реалізовується, виконується, надається) з
використанням ОПІВ, майнові права на який оцінюються;
скорочення витрат у собівартості одиниці продукції (товарів,
робіт, послуг) в умовно-змінній їх частині;
скорочення витрат у собівартості одиниці продукції (товарів,
робіт, послуг) в умовно-постійній їх частині;
перевага в обсязі реалізації продукції (товарів, робіт,
послуг);
надходження ліцензійних платежів.

2.11. Економічна ефективність (дохід) від використання ОПІВ,
майнові права на які оцінюються, визначається за допомогою
процедури порівняння показників їх використання в господарській
діяльності правоволодільця.
Визначення економічної ефективності (доходу) також може
здійснюватись на припущенні оцінювача про те, що оцінювані майнові
права не належать їх теперішньому правоволодільцю (метод роялті).
У такому випадку особа, що використовує право на використання
ОПІВ, яке їй не належать, зобов’язана була б використовувати ОПІВ
на підставі ліцензійного договору, що зобов’язує її здійснювати
ліцензійні платежі на користь правоволодільця. Розмір таких
платежів розраховується з урахуванням пункту 15 Національного
стандарту N 4 ( 1185-2007-п ) та практики укладання ліцензійних
договорів, що склалася. У такому випадку економічна ефективність
(дохід), що утворюється в результаті відсутності зобов’язання зі
сплати ліцензійних платежів, ототожнюється з додатковим прибутком,
що створюється інтелектуальною власністю.
У методі роялті розмір умовного ліцензійного платежу
визначається шляхом множення бази роялті на ставку роялті,
визначену відповідно до вимог абзацу четвертого пункту 15
Національного стандарту N 4 ( 1185-2007-п ).
Дохід, що утворюється від економії на умовних ліцензійних
платежах, є додатковим прибутком. Такий прибуток розглядається як
розрахунковий грошовий потік, який створює об’єкт оцінки за умови
його надання у використання відповідно до ліцензійного договору,
істотні умови якого відповідають умовам подібних ліцензійних
договорів, на основі якого оцінювач будує прогноз надходження
майбутніх грошових потоків.

2.12. Використання порівняльного підходу здійснюється за
наявності достовірної, доступної, достатньої за обсягом інформації
про ціни продажу, ціни пропонування подібних об’єктів та умови
подібних договорів щодо розпорядження майновими правами на такі
об’єкти.

2.13. Суть порівняльного підходу полягає у визначенні
вартості таких об’єктів на основі інформації про ціни продажу
(пропонування) об’єктів подібного призначення і корисності, що
склалися внаслідок укладання подібних договорів або намірів щодо
їх укладання. Оціночні процедури методу ґрунтуються на:
зборі інформації про ціни продажу (пропонування) об’єктів
подібного призначення та корисності з урахуванням пункту 16
Національного стандарту N 1 ( 1440-2003-п );
визначенні сукупності елементів порівняння для об’єкта оцінки
відповідно до пункту 22 Національного стандарту N 4
( 1185-2007-п );
проведенні порівняльного аналізу і коригуванні в разі потреби
цін продажу (пропонування) подібних об’єктів з метою врахування
наявності істотних відмінностей об’єкта оцінки та (або) договору,
для укладення якого проводиться оцінка, від подібних об’єктів та
(або) подібних договорів;
визначенні вартості об’єкта оцінки шляхом узгодження
отриманих результатів.

2.14. Під час оцінки за порівняльним підходом необхідно
враховувати три умови застосування методу порівняння продажів:
наявність інформації про продаж об’єктів подібного
призначення і корисності на ринку;
доступність інформації про ціни продажу і дійсні умови
здійснення відповідних договорів;
наявність аналітичної інформації про ступінь впливу відмінних
особливостей і характеристик таких об’єктів на їх вартість.
У разі відсутності такої аналітичної інформації оцінювач може
самостійно провести відповідне аналітичне дослідження з
відображенням його результатів у звіті про оцінку.

2.15. Визначення ринкової вартості майнових прав
інтелектуальної власності з використанням порівняльного підходу
здійснюється шляхом коригування цін продажу (пропонування)
подібних об’єктів, що склалися внаслідок укладання договорів,
істотні умови яких відповідають або відповідатимуть умовам, що
висуваються для визначення ринкової вартості.

2.16. Визначення ринкової вартості з використанням
порівняльного підходу включає такі основні процедури:
визначення елементів як істотних характеристик та
властивостей, за якими здійснюється порівняння об’єкта оцінки з
подібними об’єктами (далі — елементи порівняння);
визначення щодо кожного з елементів порівняння характеру і
ступеня відмінностей кожного подібного об’єкта від об’єкта оцінки;
визначення щодо кожного з елементів порівняння величини
коригування цін подібних об’єктів, які відповідають характеру і
ступеню відмінностей кожного такого об’єкта від об’єкта оцінки за
кожним елементом порівняння;
коригування щодо кожного з елементів порівняння цін кожного
подібного об’єкта з метою зменшення їх відмінностей від об’єкта
оцінки;
розрахунок ринкової вартості майнових прав інтелектуальної
власності шляхом обґрунтованого узагальнення скоригованих цін
подібних об’єктів.

2.17. До елементів порівняння належать чинники об’єкта оцінки
й умов договорів з інтелектуальною власністю, що склалися на
ринку, які впливають на його ринкову вартість.
Найбільш важливими елементами порівняння для визначення
ринкової вартості об’єкта оцінки є:
обсяг майнових прав інтелектуальної власності, що оцінюються;
умови фінансування договорів з майновими правами
інтелектуальної власності (співвідношення власних і позикових
коштів, умови надання позикових коштів);
час, який дорівнює періоду від дати укладення договору з
подібним об’єктом або оприлюднення наміру щодо укладання такого
договору до дати оцінки;
галузь або сфера, у якій використовується або може
використовуватися ОПІВ, майнові права на який оцінюються;
територія, на яку поширюється дія майнових прав, що
оцінюються;
фізичні, функціональні, технологічні, економічні, екологічні
та інші характеристики продукції (товарів, робіт, послуг), яка
може виготовлятися (реалізовуватися, виконуватися, надаватися) з
використанням ОПІВ;
попит на продукцію (товари, роботи, послуги), яка може
виготовлятися (реалізовуватися, виконуватися, надаватися) з
використанням ОПІВ;
наявність конкурувальних пропозицій щодо подібних об’єктів та
їх використання;
питома вага обсягу реалізації продукції (товарів, робіт,
послуг), виготовлених з використанням ОПІВ, майнові права на який
оцінюються;
строк корисного використання ОПІВ, майнові права на який
оцінюються;
розмір витрат та час, потрібні для освоєння ОПІВ;
типові умови платежу за подібними договорами з
інтелектуальною власністю;
інші умови укладання договорів з інтелектуальною власністю.

2.18. Для визначення розміру коригування цін на подібні
об’єкти можуть застосовуватися такі оціночні процедури:
пряме попарне зіставлення цін на подібні об’єкти, що
відрізняються один від одного тільки за одним елементом
порівняння, з подальшим визначенням на базі отриманої таким чином
інформації розміру грошової суми, на яку коригується ціна
подібного об’єкта щодо даного елемента порівняння;
пряме попарне зіставлення доходу від використання двох
подібних об’єктів, що відрізняються один від одного тільки щодо
одного елемента порівняння, з подальшим визначенням шляхом
капіталізації різниці доходів розміру грошової суми, на яку
коригується ціна подібного об’єкта щодо даного елемента
порівняння;
визначення витрат, пов’язаних з доведенням характеристики
елемента порівняння, за яким подібний об’єкт відрізняється від
об’єкта оцінки, до стану, у якому буде відсутня така різниця;
визначення величини коригування цін на подібні об’єкти із
зазначенням у звіті про оцінку майнових прав обґрунтування
характеру та розміру такого коригування.

2.19. Використання витратного підходу здійснюється за
наявності можливості відтворення або заміщення об’єкта оцінки.
Витратний підхід до оцінки інтелектуальної власності
заснований на визначенні вартості витрат, необхідних для прямого
відтворення або заміщення об’єкта оцінки, з урахуванням величини
зносу.

2.20. Визначення вартості об’єкта оцінки з використанням
витратного підходу включає такі основні процедури:
визначення на дату оцінки поточної вартості витрат,
пов’язаних із створенням (розробленням) або придбанням на дату
оцінки майнових прав інтелектуальної власності, які оцінюються
(метод прямого відтворення), або майнових прав на об’єкт подібний
до об’єкта права інтелектуальної власності, майнові права на який
оцінюються, який за своїми споживчими, функціональними,
економічними показниками може бути йому рівноцінною заміною (метод
заміщення), приведенням об’єкта права інтелектуальної власності в
стан, що забезпечує його найбільш ефективне використання, з
урахуванням витрат на правову охорону, маркетингові дослідження,
рекламу тощо, а також розмір прибутку суб’єкта господарювання,
який створив (розробив) такий об’єкт;
визначення величини зносу об’єкта оцінки щодо нового об’єкта;
розрахунок залишкової вартості заміщення (відтворення)
об’єкта оцінки шляхом вирахування величини зносу об’єкта оцінки у
вартості витрат на створення нового об’єкта, ідентичного або
подібного до об’єкта оцінки.

2.21. Сума витрат на створення ідентичного або подібного
об’єкта включає прямі і непрямі витрати, пов’язані зі створенням
(розробкою, придбанням) ОПІВ і приведенням його до стану,
придатного для використання за призначенням, а також прибуток
інвестора — величину найбільш вірогідної винагороди за
інвестування капіталу у створення ОПІВ.

2.22. Поточна вартість витрат на створення ідентичного або
подібного нового об’єкта може бути визначена шляхом приведення до
дати оцінки фактично зазнаних правоволодільцем у минулому витрат
на створення об’єкта оцінки або шляхом калькулювання витрат у
цінах, що діють на дату оцінки, усіх ресурсів (елементів витрат),
необхідних для створення подібного об’єкта. Для приведення
фактично зазнаних витрат до дати оцінки слід керуватися індексами
зміни цін за елементами витрат. У разі відсутності доступної
достовірної інформації про індекси зміни цін за елементами витрат
можливе використання індексів зміни цін, що склалися у відповідних
галузях та сферах діяльності.
Прибуток інвестора може бути розрахований, виходячи із норми
доходу на інвестований капітал за його найбільш вірогідного
аналогічного за рівнем ризику інвестування і періоду часу,
необхідного для створення об’єкта оцінки.

2.23. Витратний підхід застосовується для оцінки тих об’єктів
оцінки, які виникають на створені самим правоволодільцем ОПІВ і
для яких на дату оцінки не існує активного ринку (науково-дослідні
і дослідно-конструкторські розробки, програмні продукти
спеціального призначення та інші).
Залежно від того, яка документація, що підтверджує витрати на
створення об’єкта оцінки, може бути надана правоволодільцем,
оцінювач обирає процедуру оцінки, найбільш прийнятну для
конкретного випадку:
якщо в замовника є документально зафіксований кошторис
витрат, оцінювач може застосувати метод прямого відтворення;
якщо кошторис відсутній, він може бути розроблений самим
оцінювачем відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського
обліку 8 "Нематеріальні активи", затвердженого наказом
Міністерства фінансів України від 18.10.99 N 242 ( z0750-99 ),
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.99 за
N 750/4043 (зі змінами), та Положення (стандарту) бухгалтерського
обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів
України від 31.12.99 N 318 ( z0027-00 ), зареєстрованого в
Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за N 27/4248 (зі змінами),
з метою проведення оцінки методом заміщення.

2.24. Метод прямого відтворення ґрунтується на використанні
документально підтверджених даних щодо витрат, пов’язаних із
створенням (розробленням) або придбанням на дату оцінки майнових
прав інтелектуальної власності, які оцінюються, приведенням
об’єкта права інтелектуальної власності до стану, що забезпечує
його найбільш ефективне використання, з урахуванням витрат на
правову охорону, маркетингові дослідження, рекламу тощо, а також
розмір прибутку суб’єкта господарювання, який створив (розробив)
такий об’єкт. Його особливістю є обов’язковість збільшення
виявлених фактично зазнаних витрат на коефіцієнт з метою їх
приведення до рівня цін на товари, роботи, послуги на дату оцінки.
Такий коефіцієнт може визначатись на підставі індексу споживчих
цін, що розраховується Держкомстатом, або відповідних галузевих
індексів.

2.25. Оцінка об’єкта оцінки за методом прямого відтворення
проводиться в такій послідовності:
досліджується фінансова звітність, бухгалтерська облікова
документація (первинні та зведені документи, регістри
бухгалтерського обліку) суб’єкта права інтелектуальної власності
за той період, протягом якого виконувалася робота зі створення
(розробки) ОПІВ і доведення його до стану, придатного для
використання в запланованих цілях, під час чого виявляються всі
фактичні витрати, безпосередньо пов’язані зі створенням
(розробкою) об’єкта оцінки;
складається календарний графік фактичного витрачання коштів,
пов’язаного з витратами на створення (розробку) та доведення ОПІВ
до стану, придатного для його використання за призначенням;
здійснюється приведення виявлених фактичних витрат від дати
їх зазнання до дати оцінки за допомогою коефіцієнтів, що
враховують зміну цін за час, що минув з моменту здійснення витрат
до дати оцінки;
скориговані витрати підсумовуються, і отримана сума
збільшується на розмір середнього підприємницького прибутку, що
склався у відповідній галузі (сфері);
визначається в грошовому виразі величина зниження вартості
об’єкта оцінки за рахунок зносу, визначеного на дату оцінки;
визначається залишкова вартість відтворення об’єкта оцінки
шляхом зменшення отриманої відповідно до абзацу п’ятого цього
пункту величини витрат на величину зносу.

2.26. Під час застосування методу заміщення визначається сума
витрат, які необхідні для створення, розробки або придбання нового
ОПІВ, який за своїми споживчими, функціональними, економічними
показниками може бути рівноцінною заміною об’єкта, майнові права
на який оцінюються. Такі витрати повинні бути розраховані на
основі цін, що діють на дату оцінки, на матеріали, товари, роботи,
послуги і оплату праці у відповідному регіоні і у відповідній
галузі або сфері діяльності.
Вартість об’єкта оцінки за даним методом визначається в такій
послідовності:
виявляються фактичні витрати всіх ресурсів, пов’язаних зі
створенням і введенням у господарський оборот ОПІВ, у їх
натуральному виразі. Ці дані беруться з бухгалтерської облікової
документації (первинних та зведених облікових документів,
регістрів бухгалтерського обліку) суб’єкта права інтелектуальної
власності, який створив (розробив, придбав) ОПІВ, за той період,
протягом якого виконувалася робота зі створення (розробки,
придбання) об’єкта і доведення його до стану, придатного для
використання за призначенням;
на основі фактичних витрат ресурсів і цін на матеріали,
товари, роботи, послуги і оплату праці у відповідному регіоні і у
відповідній галузі або сфері діяльності, що діють на дату оцінки,
розраховується загальна сума витрат;
визначена сума витрат збільшується на розмір середнього
прибутку, який отримують у відповідній галузі (сфері);
визначається в грошовому виразі величина зниження вартості
об’єкта оцінки за рахунок зносу, визначеного на дату оцінки;
визначається залишкова вартість заміщення об’єкта оцінки
шляхом зменшення отриманої відповідно до абзацу п’ятого цього
пункту величини витрат на величину зносу.
Вартість заміщення відображає вартість створення (розробки,
придбання) об’єкта подібного до об’єкта права інтелектуальної
власності, майнові права на який оцінюються, який за своїми
споживчими, функціональними, економічними показниками може бути
йому рівноцінною заміною. При цьому базовим припущенням є
функціональна подібність об’єкта.
Застосування цього методу можливе двома шляхами:
з використанням інформації про розмір витрат на створення
(розробку, придбання) та доведення до стану, придатного для
використання із запланованою метою, подібного за призначенням та
корисністю об’єкта (у разі її наявності);
на підставі складеної оцінювачем відповідно до Положення
(стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи",
затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.99
N 242 ( z0750-99 ), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
02.11.99 за N 750/4043 (зі змінами), та Положення (стандарту)
бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом
Міністерства фінансів України від 31.12.99 N 318 ( z0027-00 ),
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за
N 27/4248 (зі змінами), калькуляції витрат на створення (розробку,
придбання) та доведення до стану, придатного для використання із
запланованою метою, подібного за призначенням та корисністю
об’єкта в разі відсутності документально підтвердженої інформації
про розмір відповідних витрат.

2.27. Оцінка окремих видів майнових прав інтелектуальної
власності може проводитись методом залишку за умови відповідного
обґрунтування у звіті про оцінку доцільності застосування цього
методу, який поєднує три методичні підходи і передбачає виконання
оціночних процедур відповідно до пункту 23 Національного стандарту
N 4 ( 1185-2007-п ).

III. Рекомендації до проведення оцінки

3.1. Оцінка майнових прав інтелектуальної власності
проводиться відповідно до наведених у цій Методиці та національних
стандартах оцінки майна засад різних підходів, методів, оціночних
процедур, які найбільш повно відповідають обраній базі оцінки та
інформаційній забезпеченості оцінки в кожному окремому випадку її
проведення.
Остаточна величина вартості об’єкта оцінки визначається
оцінювачем шляхом обґрунтованого узагальнення отриманих за різними
методами оцінки результатів розрахунків вартості майнових прав
інтелектуальної власності.
Узагальнення результатів розрахунків здійснюється оцінювачем
на підставі обраних ним критеріїв узагальнення і встановлених
пріоритетів таких критеріїв шляхом порівняння між собою
результатів розрахунків за кожним із критеріїв.

3.2. Під час оцінки оцінювач зобов’язаний використовувати
інформацію, що забезпечує достовірність оцінки, і складати звіт
про оцінку як документ, що містить відомості, які підтверджують
усі припущення та розрахунки, прийняті і проведені в процесі
оцінки. Об’єм інформації, необхідної для проведення оцінки, вибір
джерел інформації і порядок її використання повинні забезпечувати
належну достовірність оцінки.

3.3. Звіт про оцінку майнових прав інтелектуальної власності
складається у повній формі з урахуванням вимог, установлених
пунктами 56, 59, 60 і 61 Національного стандарту N 1
( 1440-2003-п ), та з урахуванням особливостей, установлених
Національним стандартом N 4 ( 1185-2007-п ) та цією Методикою.

3.4. Порядок затвердження (погодження) та визначення строку
дії висновку про вартість майнових прав інтелектуальної власності
як активів суб’єкта господарювання державного та комунального
сектору економіки та господарських товариств з державною часткою
(часткою комунального майна) у статутному фонді встановлюються
методикою оцінки майна, що затверджується Кабінетом Міністрів
України. В інших випадках строк дії висновку про вартість у разі
потреби може визначатися суб’єктом оціночної діяльності —
суб’єктом господарювання, який проводив оцінку, із зазначенням у
звіті про оцінку майнових прав інтелектуальної власності, якщо
такий строк не встановлений законодавством.

3.5. Результати переоцінки майнових прав інтелектуальної
власності відображаються в бухгалтерському обліку відповідно до
вимог Інструкції з обліку необоротних активів бюджетних установ,
затвердженої наказом Державного казначейства України від
17.07.2000 N 64 ( z0459-00 ), зареєстрованої у Міністерстві
юстиції України 31.07.2000 за N 459/4680 (зі змінами), або
пункту 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8
"Нематеріальні активи", затвердженого наказом Міністерства
фінансів України від 18.10.99 N 242 ( z0750-99 ), зареєстрованого
в Міністерстві юстиції України 02.11.99 за N 750/4043 (зі
змінами).

Заступник директора
департаменту оцінки майна
та оціночної діяльності В.Зеленський