9. Реалізація особою права на судовий захист свого
оспорюваного права інтелектуальної власності на твір не може
вважатися протиправною поведінкою або порушенням договірного
зобов’язання.

Колективне підприємство звернулося до господарського суду з
позовом до Державного підприємства про стягнення суми штрафу на
підставі укладеного ними договору.

Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено
повністю. Рішення з посиланням на приписи статей 173, 193, 230
Господарського кодексу України ( 436-15 ) та статей 202, 418, 424,
509, 526, 546, 547, 551 Цивільного кодексу України ( 435-15 )
(далі — ЦК України) мотивовано порушенням Державним підприємством
виключних майнових прав Колективного підприємства на твір "В..." у
зв’язку зі зверненням Державного підприємства до місцевого
районного суду з позовом, мотивованим наявністю у Державного
підприємства майнових прав на цей твір, що є підставою для
стягнення з Підприємства штрафу відповідно до умов договору
відчуження майнових прав інтелектуальної власності.

Постановою апеляційного господарського суду рішення місцевого
господарського суду з даного спору змінено: з Видавництва на
користь Підприємства стягнуто певну суму, а в іншій частині позову
відмовлено з підстав помилкового розрахунку штрафу за умовами
названого договору.

Судовими інстанціями у справі встановлено:
— за договором відчуження майнових прав інтелектуальної
власності, укладеним Державним підприємством (відчужувач) та
Колективним підприємством (набувач), позивачеві було передано
майнові права інтелектуальної власності на твір "В...";
— вартість відчужених майнових прав, передбачену цим
договором, перераховано позивачем за платіжним дорученням;
— умовами названого договору передбачено таке: "У випадку
невиконання відчужувачем п.п. 1-4 Договору в частині порушення ним
виключного права набувача на використання усіма відомими йому
дозволеними способами на весь строк охорони без обмеження
території виключного права на дозвіл або заборону використання
іншими особами службового твору автора Н. — "В..." відчужувач
виплачує набувачу штраф у розмірі двадцяти тисяч відсотків від
двісті п’ятдесяти гривень — грошової компенсації за передані
майнові права";
— відповідність укладеного договору вимогам чинного
законодавства встановлено рішенням господарського суду в іншій
справі, яке було перевірено в апеляційному та касаційному порядку;
— після фактичного виконання учасниками спору названого
договору Державне підприємство звернулося до місцевого районного
суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію
авторського права на твір "Р..." від 27.05.2003, виданого гр. Ш.
Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства
освіти і науки України, заборону гр. Ш. випуск газети з
найменуванням "С...", стягнення компенсації за порушення майнових
авторських прав з мотивів порушення майнових авторських прав
Державного підприємства на твір "В...";
— за порушення умов спірного договору шляхом подання
названого позову з Державного підприємства підлягає стягненню
штраф відповідно до умов договору.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність
правових підстав для стягнення з відповідача штрафу за порушення
зобов’язання за договором відчуження майнових прав інтелектуальної
власності від 02.09.2004.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, господарські
суди виходили з того, що подання Державним підприємством позову до
суду, мотивованого наявністю у Державного підприємства майнових
авторських прав на спірний твір, є порушенням названого договору
та, відповідно, підставою для застосування до відповідача
передбачених цим договором майнових санкцій. Проте такий висновок
зроблено попередніми інстанціями з порушенням передбачених
статтею 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (далі — ГПК України) правил оцінки доказів, а тому цей
висновок не можна визнати правильним.

Статтею 440 ЦК України ( 435-15 ) визначено, що майновими
правами інтелектуальної власності на твір є:
право на використання твору;
виключне право дозволяти використання твору;
право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому
числі забороняти таке використання;
інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені
законом.

Частиною першою статті 31 Закону України "Про авторське право
і суміжні права" ( 3792-12 ) автор (чи інша особа, яка має
авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у
статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи
частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має
авторське право) оформляється авторським договором.

Як вбачається із встановлених судовими інстанціями фактичних
даних, в ході виконання спірного договору позивачеві було належним
чином передано майнові права інтелектуальної власності на твір
"В...".

Оскільки авторський договір за своєї правовою природою
регулює правовідносини, пов’язані лише з передачею майнових
авторських прав, та не охоплює сферу охорони відчужених прав,
неможливо погодитися з висновком господарських судів про те, що
порушення відповідачем майнових авторських прав позивача є, по
суті, невиконанням вимог спірного договору. До того ж
господарськими судами не з’ясовано, яким чином подання
відповідачем позову до третьої особи після передачі майнових прав
на спірний твір порушує права Підприємства як власника таких
авторських прав.

Статтею 15 ЦК України ( 435-15 ) передбачено, що кожна особа
має право на захист свого цивільного права у разі його порушення,
невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16
названого Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за
захистом свого особистого немайнового або майнового права та
інтересу.

Отже, реалізація відповідачем права на судовий захист свого
оспорюваного права або інтересу не може вважатися протиправною
поведінкою або порушенням договірного зобов’язання.

Таким чином, попередні судові інстанції, не встановивши таких
обов’язкової умови для настання договірної відповідальності, як
протиправність діяння відповідача, прийняли рішення про стягнення
з Державного підприємства штрафних санкцій, тим самим порушивши
вимоги статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) щодо прийняття рішення за результатами обговорення
усіх обставин справи.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України
касаційну скаргу задовольнив: судові рішення першої та апеляційної
інстанції скасував, а справу передав на новий розгляд до суду
першої інстанції.

(окончание)