10. Відсутність у позивача зі справи за позовом про захист
авторського права виключного права на використання спірних творів
потягла за собою обґрунтований висновок суду щодо відсутності у
нього права дозволяти або забороняти іншим особам використання цих
творів.

Суб’єкт підприємницької діяльності — фізична особа Д. (далі -
СПД Д.) звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з
суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи Г. (далі -
СПД Г.) компенсації за порушення авторського права; третя особа -
Товариство.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін
постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову
відмовлено.

Прийняті судові рішення мотивовано відсутністю у позивача
виключних авторських прав на спірні твори, використання яких
відбулося з дотриманням прав їх автора та без заподіяння шкоди
позивачеві.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
— СПД Г. і Товариством укладено договір про виготовлення
продукції (зокрема, двосторонніх рекламних буклетів);
— на виконання умов цього договору Товариство виготовило
двосторонні рекламні буклети з логотипом торговельної марки
відповідача та картою певного міста України із зазначенням місць
розташування магазинів мобільного зв’язку СПД Г.;
— у рекламних буклетах також використано тексти автора К., що
позивач вважає порушенням його майнових авторських (виключних)
прав на ці твори;
— згадані тексти на буклетах, замовлених СПД Г., є
ідентичними з текстами на художніх картах "Ф...", права на які
належать позивачеві;
— автором спірних текстів є фізична особа — гр. К.;
— гр. К. та позивач є співавторами художньої карти певного
міста України, яка складається з незалежних частин (зокрема,
тексти гр. К. можуть використовуватися незалежно від художньої
карти, створеної позивачем);
— договір СПД Д. і гр. К. про передачу авторських та суміжних
прав не містить посилання на передачу автором позивачеві саме
виключних прав на використання твору, а отже, є договором про
передачу невиключних авторських прав;
— спірні тексти розміщено в рекламних буклетах Товариства на
підставі укладеного ним з гр. К. договору про використання
авторських прав, згідно з умовами якого автором передано
Товариству невиключне право на використання зазначених творів;
— позивачем не подано доказів заподіяння йому шкоди внаслідок
використання відповідачем спірних текстів.

Причиною даного спору є питання про наявність у відповідача
виключного права на використання спірних текстів автора К.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про рекламу"
( 270/96-ВР ) використання у рекламі об’єктів авторського права
і/або суміжних прав здійснюється відповідно до вимог законодавства
України про авторське право і суміжні права.

Статтею 15 Закону України "Про авторське право і суміжні
права" ( 3792-12 ) (далі -Закон) встановлено, що до майнових прав
автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:
виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або
заборону використання твору іншими особами.

Згідно з частиною другою статті 436 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) кожен із співавторів зберігає своє авторське
право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.

Частиною другою статті 13 Закону ( 3792-12 ) встановлено, що
якщо твір, створений у співавторстві, складається з частин, кожна
з яких має самостійне значення, то кожен із співавторів має право
використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо
інше не передбачено угодою між співавторами.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону ( 3792-12 ):
автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої
майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій
особі повністю чи частково; передача майнових прав автора (чи
іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським
договором; майнові права, що передаються за авторським договором,
мають бути у ньому визначені; майнові права, не зазначені в
авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не
передані.

Згідно з статтею 32 Закону ( 3792-12 ):
— автору та іншій особі, яка має авторське право, належить
виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору
будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі
авторського договору;
— передача права на використання твору іншим особам може
здійснюватися на основі авторського договору про передачу
виключного права на використання твору або на основі авторського
договору про передачу невиключного права на використання твору;
— за авторським договором про передачу виключного права на
використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне
авторське право) передає право використовувати твір певним
способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права
передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти
подібне використання твору іншим особам;
— за авторським договором про передачу невиключного права на
використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право)
передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у
встановлених межах; при цьому за особою, яка передає невиключне
право, зберігається право на використання твору і на передачу
невиключного права на використання твору іншим особам;
— права на використання твору, що передаються за авторським
договором, вважаються невиключними, якщо у договорі не передбачено
передачі саме виключних прав на використання твору.

З огляду на наведене попередні судові інстанції, встановивши
відсутність у позивача виключного права на використання спірних
творів, дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності у нього
права дозволяти або забороняти використання цих творів іншим
особам.

Водночас посилання СПД Д. на проведені ним добір, координацію
і упорядкування творів під час підготовки твору, не може бути
підставою для задоволення його вимог, оскільки такий результат
творчої праці відповідно до пункту 15 частини першої статті 8
Закону ( 3792-12 ) може бути лише самостійним об’єктом авторського
права і не може порушувати авторські права на твори, що входять до
нього як складові частини.

Доводи скаржника щодо неналежної оцінки наявних у матеріалах
справи договорів про передачу автором К. авторських прав
позивачеві та третій особі не лише не відповідають фактичному
змістові цих договорів, але й не можуть бути підставою для
задоволення вимог позивача з огляду на те, що касаційна інстанція
відповідно до частини другої статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.

Отже, рішення попередніх судових інстанцій зі справи
відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з
дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв’язку
з чим їх залишено без змін.

Заступник Голови Вищого
господарського суду України В.Москаленко