На головну | Пишіть нам | Пошук по сайту тел (063) 620-06-88 (інші) Укр | Рус | Eng   
На земній кулі зареєстровано більше 30 млн. торговельних марок (в Україні – понад 100 тис.) і це число зростає щороку майже на мільйон
  новини  ·  статті  ·  послуги  ·  інформація  ·  питання-відповіді  ·  про Ващука Я.П.  ·  контакти за сайт: 
×
Якщо ви помітили помилку чи похибку, позначте мишкою текст, що включає
помилку (все або частину речення/абзацу), і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити нам.

Це закінчення статті, початок та всі розділи:



Вони залишили довгий трудовий шлях у селі

Люди, що внесли гідний вклад у розвиток свого села народилися в Олешині в різні роки, здобули тут неповно-середню освіту, в Іванковецькій школі здобули середню освіту, закінчили вищі навчальні заклади і стали кваліфікованими спеціалістами з різних галузей.

Каплун Роман – полковник, працював у Міністерстві Оборони СРСР, фронтовик.

Каплун Сидір – військовий спеціаліст. Був командиром полку під час ВВВ.

Білоус Сергій Денисович, закінчив у Москві військову академію зв’язку, полковник. Був заступником начальника Прикарпатського військового округу.
Білоус Василь Денисович пішов шляхом брата Сергія, полковник.

Ціпко Георгій Савович, підполковник, закінчив Калінінградське військове училище зв’язку.

Площинський Анатолій Антонович ще в школі виявляв талант художника слова. Закінчив Львівський університет, факультет журналістики. Довгий час працював редактором газети Хмельницького заводу Термопластавтомат. Пізніше працював у редакції газет “Подільські вісті”, “Подільський кур’єр”, “При бузька зоря”, журналу “Українець”. Написав літературний текст до книги “Сталінський терор на Хмельниччині”. Раптова смерть 5 березня 2010 року зупинила його творчу діяльність.

Донець Василь Степанович, майор. Закінчив Ризьке військове політучилище.

Василівський Іван Кіндратович, полковник, ще до ВВВ закінчив льтне училище. Під час війни збивав у небі фашистських сесів.

Пілагін Євген закінчив артилерійське військове училище, підполковник.

Дуда Віталій та Дуда Алла закінчили Московський університет ім. Ломоносова та аспірантуру. Дуда Віталій Йосипович – доктор біологічних наук, професор. Дуда Алла Йосипівна – кандидат біологічних наук. Працюють вони в науково-дослідних інститутах Москви.

Василівський Антон Кіндратович закінчив Дніпропетровський університет, аспірантуру. Вчене звання – доктор фізико-математичних наук.

Ніка Оксана Іванівна закінчила Київський університет ім. Шевченка. В 39 років стала доктором філологічних наук, професор, доцент кафедри української мови цього ж університету.

В Олешинській школі навчалися і тепер відомі на Хмельниччині лікарі. Це Шпачинська Марія, Дуда Любов, Гусько Людмила, Рак Наталія, Дячук Тамара. Багато дівчат з Олешина стали медсестрами. А олешинський зять Власов Василь – заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор.

Ричко Людмила Сергіївна – лікар-стоматолог.

З Олешина вийшли висококваліфіковані авіа інженери-конструктори, брати Стущанські Василь та Микола. Кваліфіковані інженери Комарнюк Микола, Пеляк Тетяна, Марчук Світлана.

Особливо багате село на вчителів. Багато з них самовіддано працювали протягом кількох десятиліть, даючи учням глибокі знання.

Вітязь Фаня Леонтіївна 25 років навчала в Олешині дітей 1-4 класів.

Іван Панькович Каплун навчав учнів російської мови та співів з 1951 по 1960 р., керував хоровим гуртком. Члени гуртка займали призові місця на районних та обласних оглядах учнівської самодіяльності.

Чекрда Іван Захарович працював в Олешинській школі з 1952 по 1963р. До війни був завідуючим райВНО. Умілий педагог, вимогливий і добродушний, він давав учням глибокі знання з математики. Його наступниця Мардзявко Євгенія Іванівна протягом 20 років у рідній школі навчала дітей математики.

Свистун Ганна Миколаївна, вчитель української мови та літератури – талановитий педагог, вимоглива, наполеглива, умілий організатор навчального процесу на уроці, вона добивалася гарної успішності учнів, яку люблять і шанують усі учні та батьки. Відмінник народної освіти. Оформлений нею кабінет української мови – найкращий.

Баранівська Ольга Марківна була вчителем історії та географії. Працьовита і вимоглива. Вчителька багато працювала як агітатор та лектор товариства “Знання”.

Цінним членом педколективу була Марія Василівна Гуменюк, учителька російської мови та літератури. Добра, лагідна до учнів, навіть до порушників дисципліни.

Тому учні її любили і слухали. Складала вірші, які передавало шкільне радіомовлення під час великої перерви.

Добрим господарем проявив себе Злочевський Борис Іванович. У першу чергу він відзначився як умілий керівник педколективу Олешинської школи. Він був директором школи з 1971 по 2003р. За його перебування на посаді директора було добудовано шкільну їдальню, нове двоповерхове приміщення школи, де було облаштовано два кабінети: стоматологічний та мадсестринський. Учні та жителі села безкоштовно користувалися стоматологічним кабінетом, який очолював Онишко. Викопано криницю, газифіковано нове приміщення школи та їдальню.

Сини Злочевського Б.І. примножили славу Олешинської школи, яку вони закінчили. Злочевський Алік Борисович закінчив Московський інститут Міжнародних відносин, проводив стажування у Швейцарії. Тепер працює юристом Московського філіалу німецької фірми “Mersedes-Benz”. Молодший син, Злочевський Сергій , закінчив Київський геолого-розвідувальний інститут. Тепер працює в м. Полтава начальником геолого-розвідувальної групи.

Лисий Антон Антонович був першим головою колгоспу імені Леніна в Олешині. Працьовитий і невтомний, він був прикладом для членів новоствореного колгоспу. Тому колгоспне господарство почало зростати з перших днів організації. Колгоспники поважали працьовитого, турботливого і справедливого керівника. Тому усі розпорядження правління колгоспу виконували старанно і своєчасно. Під керівництвом умілого і авторитетного голови колгосп щороку багатів. Виникла думка про розвиток культури в селі. Сільська рада і правління колгоспу вирішили побудувати в селі клуб. Вибрали рівну ділянку і почали будівництво.

Приміщення було, як на той час, велике. Велика зала для глядачів, чимала сцена. Внизу між залою і сценою – місце для музикантів духового оркестру. Була також кімната для учасників художньої самодіяльності, кімната для сільської бібліотеки. Інший вхід у сільський магазин промислових товарів і підвальне приміщення для продтоварів та безалкогольних напоїв. Біля клубу була виділена тригектарка – площа для стадіону. Були добротно збудовані з міцних матеріалів фізкультурні знаряддя для футболу, волейболу, баскетболу. Чиста рівна площа стадіону із зеленою травою, велика будівля цегляного клубу з клумбами розмаїтих квітів біля входу надавало краси і урочистості центру села.

Лисий Антон за віком був уже немолодий. Попросив звільнити з посади. Головою обрали Мазурика Мефодія. Добре налагоджена робота попереднім головою колгоспу дала можливість Мазурику продовжити таку ж організацію. Та в 1945 році Мазурик Мефодій був засуджений за якусь аферу з сіллю і милом і відбував кілька років покарання в тюрмі.

Невтомним працівником колгоспу був Ціпко Сильвестр. Працював бригадиром. У 1942 році попросив сільського старосту Кметя, щоб відправили його у фашистське рабство у Німеччину замість своєї 16-річної доньки Ніни.

У перші роки закінчення Великої Вітчизняної Війни влада виявляла недовіру до полонених та остарбайтерів. Тому Ціпка С. Вже не призначили бригадиром, і став він їздовим до самого виходу на пенсію.

Немалий вклад у здоров’я жителів села внесла його дочка Галина. Після закінчення 10 класу Іванковецької середньої школи у 1947 році, вона три роки працювала секретарем Олешинської сільради. А потім навчалася у Хмельницькому медичному училищі. Після закінчення навчання Галину Сильвестрівну призначили медсестрою в Олешинський ФАП. Жителі села завжди були вдячні їй за кваліфіковану і своєчасну медичну допомогу.

Немалу роль у зміцненні здоров’я жителів села відіграв Мардзявко Лівідор Васильович. Після закінчення медичного училища у 1947 році, його призначили фельдшером Іванковецького ФАПу. Це був фанатик своєї справи. ФАП був розміщений в аварійному будинку. Лівідор Васильович вирішив народним методом побудувати нове приміщення ФАПу. Жителі поважали фельдшера – високваліфікованого спеціаліста, і тому усі йшли на будівництво. Незважаючи на місце роботи в Іванківціях, жителі Олешина дуже часто зверталися до Лівідора Васильовича. І він завжди допомагав хворому, незважаючи ні на злу погоду, ні на нічний час. Недаремно про Лівідора Васильовича вилікувані ним хворі говорили, що не кожен столичний професор може з ним зрівнятися у правильному визначенні діагнозу і ефективності лікування.

Гарний слід свого життя залишив в Олешині учитель Петляк Іван Наумович. До війни він працював учителем молодших класів. Під час Великої Вітчизняної Війни захищав від фашистів Ленінград. Після війни знову повернувся до своїх хлопчиків і дівчаток. Дирекція школи доручила йому керувати працею учнів на навчально-дослідних ділянках школи. Відчуваючи недостатність знань, Петляк І.Н. вступає на заочне навчання до Одеського державного університету на біологічний факультет, який успішно закінчує та навчає учнів біології і хімії.. Він разом з учнями насаджує, прищеплює цінні сорти яблук, горіхи, низькорослою акацією садить огорожу обабіч доріжки, від воріт до входу в будинок. Постійно впорядковує ялини, посаджені ще в кінці IX століття у дворі священика (тепер тут центральне приміщення школи). Керує гуртком юннатів.

У 1961 році за високий врожай овочів, вирощений юннатами на навчально-дослідних ділянках, староста гуртка, семикласниця Палянца Ніна і вчитель біології Петляк І.Н. були нагороджені поїздкою на Всесоюзну державну виставку досягнень сільського господарства в Москві та одержали похвальні грамоти учасників.
Чотири роки Петляк І.Н. був директором школи, але звільнився за станом здоров’я через фронтове поранення.

По три десятки років навчали в школі дітей молодших класів Витязь Фаня Леонтіївна та Мазяр Наталія Кирилівна. Це були вимогливі вчительки, давали учням добрі знання, в їх класах завжди була висока дисципліна. Дисциплінованими були і самі вчительки, завжди вчасно і доброякісно виконували свої обов’язки, їх учні завжди мали добрі знання.

З 1947-48 до 1990-91 навчального року працювала в школі учителька української і німецької мов Гусько Ганна Фотівна. До школи прийшла 25-річною вчителькою з дипломом Кам’янець- Подільського учительського інституту. Під час праці закінчила Кам’янець- Подільський педінститут і московські заочні трирічні курси учителів німецької мови. У вищих навчальних закладах студенти-олешинці мали високі оцінки з німецької мови.

Гусько Г.Ф. 24 роки працювала завідуючою навчальною частиною школи. Це були важкі повоєнні часи. Тісні пристосовані шкільні приміщення з маленькими вікнами, холодні і вологі, з трудом вміщали по 35-38 учнів. Усі класи були паралельні. Класи розміщувалися в чотирьох не близьких одне до одного приміщеннях. Тому нелегко було скласти розклад уроків, організувати роботу гуртків. Але три гуртки працювали результативно: юннатів – керівник Петляк І.Н., танцювальний – керівник Гусько Г.Ф., співочий – керівник Каплун І.П.. Виступи гуртків завойовували призові місця на олімпіадах. Керівництво гуртками тоді було безоплатне.

Після закінчення навчального дня завуч школи організовувала підготовку домашніх завдань на наступний день з відстаючими учнями з допомогою вчителів-предметників. Це було також безоплатно, аж до появи груп продовженого дня.

Гусько Г.Ф. була і є сількором газети “Прибузька Зоря” , завідувала сількорівським пунктом радгоспу “Ленінець”, до складу якого входило 5 сіл. Була 20 років головою товариства “Знання” в радгоспі “Ленінець”. Кілька років була заступником голови товариського суду в селі та громадським обвинувачем від с. Олешин в районному суді. Має нагароди: Похвальна грамота Рради Міністрів УРСР, Похвальна грамота Міністерства освіти УРСР, кілька похвальних грамот обласного відділу народної освіти та звання відмінника народної освіти. У свої 98 років продовжує писати актуальні замітки до різних газетних видань.

Смотрицька Людмила Корніївна працювала директором Олешинської школи з 1945 по 1960 рік. Вона уміла тримати порядок і дисципліну серед колективу. За час її праці добудували 4 класні кімнати до центрального приміщення, але внутрішні роботи проводив уже інший директор, Ільченко. Смотрицькі Л.К. також побудувала фінський будиночок для квартири, тим самим звільнила одну кімнату під клас. Чоловік Смотрицької, Дуда Й.Д., учитель історії, довоєнний директор Іванковецької середньої школи, був секретарем Олешинської парторганізації поки ця посада не оплачувалася.

Двоє синів і дочка подружжя закінчили МДУ і усі троє здобули звання кандидатів наук у Москві, де живуть і працюють на теперішній час.

Гарний слід в історії села залишив своєю працею Василь Берецький. Він дуже цікавився літературою, розглядав годинами ілюстрації до творів. Не пропускав жодного кіносеансу. Але дивився він не із зали, а з будки кіномеханіка, якому допомагав у роботі.

Іноді на кінострічці члени літературного гуртка записували критичні вірші на ледарів навчання, малювали на них карикатури. Усе це Берецький В. демонстрував на кіноекрані. Такий захід давав неабияку користь у покращенні навчання учнів.

Після закінчення семирічки, Василь здав екзамен на право бути кіномеханіком. Декілька років стажувався у Витязь Галини – кращого кіномеханіка в районі. Вона працювала в с. Іванківці.

Василь Берецький усі зусилля прикладав для одержання популярних фільмів, носив важкий ящик з фільмом через річку Буг, місив болото на березі річки в негоду чи борсався в снігу в заметіль, але популярні цікаві фільми глядачі Олешинського клубу бачили першими.

Берецький Василь відпрацював в Олешинському клубі кіномеханіком роки. Його, на перший погляд скромна праця, принесла велику користь жителям села, бо для них демонструвалися найпопулярніші фільми і завжди в першу чергу. Ставлення кіномеханіка до своєї посади, його самовідданість роботі служила прикладом для багатьох молодих людей. Адже під час показу фільму і в кінці, при виході із залу завжди був порядок і тиша.

Важка хвороба не дала Василю ще й у пенсійному віці віддаватися улюбленій справі.

Великий внесок у розвиток села Олешин та сіл, які належали до Олешинської сільської ради зробив Главацький Анатолій Макарович.

Народився 15 листопада 1948 року в селі М. Позирки Красилівського району. Після служби в армії вступив до Новоушицького технікуму механізації сільського господарства. Після його закінчення працював в радгоспі “Ленінець” на посадах механіка, завідуючого майстернею. В 1982 році обирався звільненим секретарем парткому радгоспу “Ленінець”. З 1985 по 2002 рік обирався 4 скликання головою Олешинської сільської ради. Діяльність на посаді голови сільської ради:

В 1987 році за його ініціативою в селі Калинівка знову була відкрита дев’ятирічна школа, яку раніше закрили, оскільки Калинівка вважалась не перспективним селом. В школі було проведено капітальний ремонт, встановлено водяне опалення. Пізніше водяне опалення було встановлено також в школі села Черепова і переведено на газове паливо. В селі Осташки школа після ремонту почала опалюватись електрикою з водяним опаленням. В 1986 році в селі Олешин за рахунок бюджетних коштів розпочато будівництво двоповерхового приміщення школи, збудовано котельню для опалення. Велика робота проводилась по сприянню в будівництві школи села Іванківці, по облаштуванню актового залу, реконструкції котельні.

З 1985 по 1986 р. В селі Іванківці проведено реконструкцію будинку культури, площа якого збільшилася майже в 4 рази. Встановлено водяне опалення, пізніше газифіковано. У будинку культури та бібліотеці села Олешин проведено реконструкцію водяного опалення, завдяки чому бібліотека почала опалюватись. Капітально відремонтовано клуби в селах Осташки та Калинівка.

Коли почали газифіковуватись населені пункти сільської ради, постало й питання газифікації об’єктів соціальної сфери. За ініціативою Главацького А.М. було газифіковано усі такі об’єкти, виготовлено проектну документацію.

В селах Черепова, Калинівка та Іванківці газифіковано фельдшерсько-акушерські пункти та школи. Проект газифікації села Олешин оплачений за кошти сільської ради, для цієї цілі було закуплено вагон газових труб, ФАП було переведено на електроопалення, газифіковано будинок культури та школу.

Газифікація об’єктів соціальної сфери в селі Іванківці дала можливість газифікації й самого села, на що сільською радою було закуплено вагон газових труб. За особистою участю Анатолія Макаровича було включено в план реконструкції ліній електропередач в селах Олешин, Іванківці, Черепова за державні кошти.

За кошти держави було реконструйовано АТС, що дало можливість розширити число абонентів з 75 до 700. Було встановлено радіозв’язок в селах Олешин та Каланівка, що збільшило якість провідного радіомовлення. Реконструйовано пам’ятник воїнам-визволителям на могилі в селі Олешин. За сприянням директора радгоспу “Ленінець” Луцишина М.І. було встановлено пам’ятники воїнам-односельчанам в селах Олешин та Іванківці. За ініціативою Главацького А.М. і разом з активом шкіл, клубів, бібліотек проводилось ряд заходів по вшануванню ветеранів праці, учасників бойових дій, святкування пам’ятних дат в житті держави.

Для реалізації духовних потреб віруючих було створено релігійні громади УПЦКП в селах Олешин та Іванківці. Діючий сільський голова активно сприяв у газифікації церкви в селі Черепова. В селі Іванківці було реконструйовано Капличку, на ремонт якої сільська рада виділила матеріали для даху, розчин для штукатурки стін, виготовлено вхідні двері за рахунок бюджету. В селі Олешин була виділена земельна ділянка для будівництва церкви, надавалася допомога в її будівництві.

У 1998 році через велику кількість снігу виникла загроза підтоплення деяких вулиць села Олешин. Терміново було прокопано 6,5 км водовідвідних каналів, розчищено русло річки Зеленої. На усе це було витрачено 35 тисяч гривень. Таких коштів місцевий бюджет не мав. Але за сприяння Анатолія Макаровича та з допомогою народного депутата Вінського В.І. ці заходи були профінансовані з республіканського бюджету.

В 1985 році Олешинська сільська рада була в області в десятці найгірших по роботі і фінансах.

В 2002 році Олешинська сільська рада на чолі з Главацьким А.М. за фінансовим станом, за поновлення бюджету за зароблені кошти посідала 3 місце у Хмельницькому районі.



Фотогалерея села:

На в’їзді в село з міста Нова церква Новобудови на вул. Шевченка Старий клуб Річка Зелена Будинок правління ТОВ Зупинка приміського потягу Зерноочисний комплекс ТОВ Розвалини тваринницького комплексу Розвалини тваринницького комплексу Розвалини тваринницького комплексу Залізничний міст через р. П.Буг біля села Вид на село з берега р. П.Буг

Зима у Олешині
Зима у Олешині




Шановні олешинці! Надсилайте ваші яскраві фотографії села - розмістимо їх у статті!


корисний матеріал? Натисніть:
наші клієнти з України (та Києва), Росії, США, інших країн
 
Захистіть ваші права, скориставшись нашими послугами:

Захистіть свій БРЕНД

подайте заяву на реєстрацію торгової марки (товарного знаку, логотипу) в Україні, за кордоном, або по всьому світу.

Захистіть свою інтеллектуальну власність

будь яка інтеллектуальна власність може бути захищена: комп’ютерна программа, веб-сайт, база даних, стаття, книга, пісня, музика, вірш, малюнок, інші твори науки, літератури та мистецтва.

Придбайте чи продайте

торгову марку (бренд, логотип, товарний знак), винахід, ідею, патент (база та список зареєстрованих ТМ, що продаються їх власниками)


Популярні питання:

інші питання...


Популярні новини:

інші новини...


Популярні статті:

інші статті...
© Ярослав Ващук, 2003-2011
при використанні будь-яких матеріалів сайту посилання на джерело обов'язкове
[pageinfo]
сайты Хмельницкого bigmir)net TOP 100