Рекомендації зі складання формул:
1. Встановлення об’єкта винаходу
2. Аналог і прототип технічного рішення
3. Пункт формули
4. Єдність винаходу
5. Багатоланкова формула
6. Виклад ознак у формулі
7. Порядок дій при складанні формули

Встановлення об’єкта винаходу

При складанні формули винаходу в першу чергу необхідно визначити об’єкт винаходу, тому його треба охарактеризувати сукупністю ознак, що його описує, і, якщо виявиться, що всі ознаки об’єкта винаходу відносяться до того або іншого переліку, то винахід відноситься до відповідного цьому перелікові об’єкта.

Після встановлення об’єкта винаходу варто перевірити відповідність йому спочатку обраної назви й у відповідних випадках відкоригувати її. Однак, можуть виникнути ситуації, коли в переліку істотних ознак виявляться ознаки, що відносяться до різних об’єктів винаходу: наприклад, до пристрою і способу, способу і речовини тощо. У цій ситуації варто мати на увазі, що лише такі об’єкти як пристрій і речовина повинні строго характеризуватися їхніми ознаками, а спосіб може характеризуватися поряд з ознаками дій ознаками пристрою і речовини. Проте, у цьому випадку необхідно ще раз уважно проаналізувати суть кожної ознаки і перевірити, чи не йде мова про різні об’єкти або про групу винаходів. Якщо це група винаходів, то варто розділити ознаки по однорідних групах, виявити і сформулювати назви відповідних об’єктів і повторити вищеописану операцію для кожного з них, починаючи, природно, зі списку не тільки виділених істотних ознак на первісній стадії аналізу, а з загального переліку ознак, включаючи знову сформульовану назву кожного з об’єктів винаходу. Після закінчення цієї процедури необхідно перевірити, користуючись відповідними розділами Правил*, чи дотримана єдність винаходу в сформульованій групі і перейти до вибору об’єкта промислової власності, що передбачається до охорони: винахід або корисна модель.

Характеризуючи об’єкт сукупністю ознак, необхідно враховувати, що це повинні бути істотні ознаки.

Критерієм віднесення ознаки до істотних є її вплив на технічний результат, тому на етапі складання сукупності істотних ознак, що ввійдуть у формулу винаходу, необхідно сформулювати технічний результат або результати, якщо їх кілька і розібратися, які з ознак знаходяться в причинно-наслідковому зв’язку з кожним з них.

На відміну від патентної практики минулих років, заявник сам вирішує питання про віднесення тієї або іншої ознаки до істотних. Це значить, що якщо в сформульованої заявником сукупності ознак поряд з істотними будуть і несуттєві ознаки, експертиза не вкаже йому на це, як раніш, і тим самим заявник неправомірно звузить собі обсяг патентної охорони, що, природно, невигідно. Експертиза не визнає заявлену сукупність ознак тільки, якщо вона не забезпечує зазначеного заявником істотного результату. Тому в оптимальному випадку сукупність істотних ознак, внесена заявником у пункт формули, повинна бути «необхідна і достатня» для одержання технічного результату.

Також потрібно бути дуже уважним, якщо технічних результатів кілька. Якщо вони забезпечуються різними сукупностями ознак, то потрібно звернути увагу чи не йде мова про декілька винаходів або про варіанти, або про удосконалення основного винаходу. У таких випадках може бути доцільно використовувати багатоланкову формулу з залежними або з декількома незалежними пунктами, а може подати кілька заявок, якщо вимога єдності винаходу може виявитися порушеною. Але не можна намагатися «засунути» всі ознаки в один пункт. Таку формулу дуже легко можна буде обійти, тому що фізичний об’єкт тільки тоді порушує формулу, якщо в ньому використані усі без винятку ознаки, зазначені в незалежному пункті формули або еквівалентні їм ознаки.

Існуючий у вітчизняній патентній практиці тип формули винаходу називається формулою з виділеною новизною. Для того, щоб складати таку формулу, необхідно мати представлення про те, що таке аналог і прототип (найбільш близький аналог) заявленого технічного рішення.

Аналог і прототип технічного рішення

Аналогом технічного рішення називаються засіб того ж призначення, близький до нього по сукупності істотних ознак.

Найбільш близький аналог називається прототипом.

Буває, що винахід не має аналогів, тоді мова йде про піонерське рішення в техніці, але такі випадки зустрічаються на практиці досить рідко. Як правило, аналоги існують, хоча б спільним з технічним рішенням, що заявляється, є тільки назва. Тут доречно підкреслити, що дуже важливо правильно вибирати назву свого винаходу, вона обов’язково повинна відповідати його призначенню і бажано збігатися з назвою однієї з рубрик МПК.

Пункт формули

Відповідно до Правил, пункт формули складається, як правило, з обмежувальної частини, що включає ознаки винаходу, що збігаються з ознаками найбільш близького аналога, у тому числі родове поняття, що відображає призначення, і відмітної частини, що включає ознаки, що відрізняють винахід від найбільш близького аналога.

При складанні пункту формули після викладу обмежувальної частини вводиться словосполучення «відрізняється тим, що», безпосередньо після якого викладається відмітна частина.

Формула винаходу складається без поділу пункту на обмежувальну і відмітну частини, якщо вона характеризує:
­ індивідуальну хімічну сполуку;
­ штам мікроорганізму, культури клітин рослин і тварин;
­ застосування раніше відомого пристрою, способу, речовини, штаму по новому призначенню;
­ винахід, що не має аналогів.

Тут можна відзначити, що зовсім не обов’язково вносити в обмежувальну частину пункту формули всі подібні з прототипом ознаки, а тільки істотні для винаходу, що заявляється.

Єдність винаходу

При складанні формули винаходу важливо розібратися, чи відноситься технічне рішення до одного винаходу або до групи винаходів, тобто дотримати принципу єдності винаходу. Згідно Правил, вимога єдності винаходу визнається дотриманою, якщо в кожнім незалежному пункті охарактеризовано один винахід, а у формулі, що складається з декількох незалежних пунктів, охарактеризована група винаходів:
­ один з яких призначений для одержання (виготовлення) іншого (наприклад, пристрій або речовина і спосіб одержання (виготовлення) пристрою або речовини в цілому або його частини);
­ один з яких призначений для здійснення іншого (наприклад, спосіб і пристрій для здійснення способу в цілому або одного з його дій);
­ один з яких призначений для використання іншого (наприклад, спосіб і пристрій для здійснення способу в цілому або одного з його дій);
­ один з яких призначений для використання іншого (в іншому) (наприклад, спосіб і речовина, призначена для використання в способі; спосіб або пристрій і його частина; застосування пристрою або речовини по новому призначенню і спосіб з їхнім використанням відповідно до цього призначення; застосування пристрою або речовини по новому призначенню і пристрій або композиція, складовою частиною яких вони є);
­ стосовних до об’єктів одного виду, однакового призначення, що забезпечують одержання того самого результату.

Багатоланкова формула

Багатоланкова формула застосовується для характеристики одного винаходу з розвитком і/або уточненням сукупності його істотних ознак стосовно до окремих випадків виконання або використання винаходу або для характеристики групи винаходів.
Багатоланкова формула, що характеризує один винахід, має один незалежний пункт і наступний(-і) за ним залежний(-і) пункт(-ти).

Багатоланкова формула, що характеризує групу винаходів, має кілька незалежних пунктів, кожний з яких характеризує один з винаходів групи. При цьому кожен винахід групи може бути охарактеризований із залученням залежних пунктів, підлеглих відповідному незалежному.

При викладі формули, що характеризує групу винаходів, дотримуються наступні правила:
­ незалежні пункти, що характеризують окремі винаходи, як правило, не містять посилань на інші пункти формули (таке посилання припустиме лише у випадку, коли воно дозволяє викласти даний незалежний пункт без повного повторення в ньому змісту іншого пункту);
­ залежні пункти групуються разом з тим незалежним пунктом, якому вони підлеглі;
­ якщо умовою об’єднання винаходів у групу є призначення одного з об’єктів винаходу для одержання, здійснення або використання іншого (в іншому), то в першому незалежному пункті приводиться характеристика того винаходу, для якого призначене інший.

Незалежний пункт формули повинний відноситися тільки до одного винаходу, він характеризує винахід сукупністю його ознак, що визначає обсяг правової охорони, що проситься, і викладається у виді логічного визначення об’єкта винаходу, у виді однієї пропозиції. Незалежний пункт не повинний містити ознаки, виражені у виді альтернативи, якщо вони не забезпечують однакового технічного результату, або альтернативу, що відноситься не до окремих ознак, а до функціонально самостійної групи ознак (вузол пристрою, операція способу й ін.). Не можна виражати ознаку таким чином, що можлива наявність або відсутність, тобто вживати вираз типу «може містити». Незалежний пункт не повинний характеризувати кілька об’єктів винаходу.

Залежний пункт формули містить розвиток і/або уточнення сукупності ознак винаходу, приведених у незалежному пункті, ознаками, що характеризують винахід лише в окремих випадках його виконання або використання. Не слід викладати залежний пункт формули таким чином, що при цьому відбувається заміна або виключення ознак того пункту, якому він підлеглий.

Обмежувальна частина залежного пункту формули складається з родового поняття, що відображає призначення винаходу і викладеного, як правило, скорочено в порівнянні з приведеним у незалежному пункті, і посилання на пункт, до якого відноситься даний залежний пункт (це може бути як залежний, так і незалежний пункт).

Виклад ознак у формулі

Ознаки пристрою викладаються у формулі так, щоб характеризувати його в статистичному стані, допускається вказівка на виконання елемента рухливим, на реалізацію ним визначеної функції.

При використанні дієслів для характеристики дії (прийому, операції) як ознаки способу їх викладають у дійсній заставі, у дійсному нахиленні, у третій особі, у множинні (нагрівають, воложать і т.п.).

У випадках, коли об’єктом винаходу є застосування об’єкта по новому призначенню, використовується формула наступної структури: «Застосування ... (назва відомого об’єкта) у якості...(нове призначення зазначеного об’єкта)».

Порядок дій при складанні формули

При складанні формули винаходу бажано дотримувати наступного порядку дій:
1) Сформулювати технічну сутність винаходу і конкретну задачу, на рішення якої воно спрямовано. Сформулювати технічний результат.
2) Сформулювати сукупність істотних ознак винаходу відповідно до технічного результату.
3) Вибрати об’єкт винаходу і вибрати спосіб охорони — винахід або корисна модель, визначити назву винаходу.
4) Проведення патентного пошуку, визначення аналогів і прототипу, виділення загальних із прототипом ознак.
5) Перевірити патентоспроможність рішення, що заявляється:
— чи патентоздатний об’єкт;
— перевірка новизни шляхом зіставлення рішення, що заявляється, із прототипом по кожному з ознак рішення, що заявляється, (краще у виді таблиці);
— перевірка промислової застосовності (придатності), тобто, чи володіє технічне рішення потенційною реалізацією, працездатністю, відтворюваністю (потенційна реалізація: чи можна рішення втілити в матеріальний об’єкт; працездатність: технічне рішення повинне виконувати свою функцію відповідно до призначення; відтворюваність: чи можливо кількаразове повторення з гарантованим технічним результатом; негативні приклади: потенційна реалізація — спосіб перевезення вантажів за допомогою килима-літака, працездатність — вічний двигун, відтворюваність — спосіб просування троса через трубу за допомогою пацюка);
— перевірка винахідницького рівня, тобто неочевидність для середнього фахівця. Для цього перевіряється відомість кожної відмітної ознаки, і якщо усі вони відомі, чи досягається надсумарний результат.

* «Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель», затверджені наказом Міністерства освіти і науки України 22.01.2001 N22, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 27 лютого 2001 р. за N173/5364