Патентна система – необхідна складова економіки держави

В цьому році Державній патентній системі охорони прав інтелектуальної власності виповнюється 10 років. Хоча світова історія патентної системи налічує сотні років (перший патентний закон прийнятий в Англії в 1623 році), процес становлення її в нашій державі був не простим, але результати свідчать про правильність вибраного напрямку руху до цивілізованого ринку інтелектуальної власності, створення всіх необхідних умов, аби виробники нової продукції мали змогу інтенсивно розвиватися й утверджувати свій авторитет на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Започатковано цей процес в Україні в 1992 році, коли указом Президента було затверджене “Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні”. В подальшому, з метою правового захисту об’єктів промислової власності (далі по тексту - ОПВ) створено нормативно-правову базу та сформовано дієздатну інфраструктуру: прийнято шість спеціальних законів, започатковано інститут патентних повірених, організовані загальнодержавні структури по реєстрації цих об’єктів, інформаційному забезпеченню процесу їх створення, регіональні представництва по управлінню і координації інноваційної діяльності, система навчання спеціалістів та кадрового забезпечення, підрозділи боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності і високих технологій в системі МВС та ін.

Особливо активізувалася робота по захисту прав власників після виходу в минулому році указу Президента України «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» і нині у нашому суспільстві все більше стверджується усвідомлення того, що права на створену нову продукцію є недоторканими. Тільки за минулий рік в державі розпочато 116 кримінальних, сотні адміністративних справ за фактами порушення прав інтелектуальної власності, Вищим господарським судом утворена колегія по розгляду справ по захисту прав інтелектуальної власності, опрацьовується питання стосовно утворення в Україні Патентного суду.

Але проблема захисту прав є болючою і вирішення її в значній мірі у руках самих власників. Якщо підприємець, власник ОПВ, не володіє елементарними знаннями в цій області проблеми йому забезпечені і не стільки з сторони контролюючих органів, як від своїх же колег-підприємців. Спеціалісти вже сьогодні б’ють тривогу – набуває поширення особливий вид інтелектуального піратства: деякі особи реєструють на себе чужі позначення в якості товарних знаків (національне законодавство дозволяє це, якщо першокористувач таку реєстрацію не здійснив), а потім шантажують дійсних власників. Наприклад, один такий кримський “бізнесмен” зареєстрував більше сотні “розкручених” чужих знаків, вимагаючи за викуп прав суми, що визначаються десятками і сотнями тисяч доларів.

Окремі аспекти цієї проблеми і розглядаються в цій статті.

Патент на право промислової власності

Промислова власність наряду з об’єктами авторського права є складовою частиною інтелектуальної власності. Виключне право на володіння і розпорядження ОПВ надається державою і підтверджується патентом Державного департаменту інтелектуальної власності, що забезпечує патентовласнику монопольне право на виробництво і продаж запатентованого виробу. Національним законодавством відповідно до міжнародних угод визначено більше десятка видів ОПВ, але найбільш масові з них: винахід, корисна модель, промисловий зразок, товарний знак, назва фірми і назва продукції.

Об’єктом винаходу може бути пристрій, речовина або спосіб; об’єктом корисної моделі – тільки конструктивне виконання пристрою; об’єктом промислового зразка – форма чи малюнок зовнішнього вигляду промислового виробу. Любий суб’єкт господарської діяльності реєструє в установленому порядку фірмову назву і торговий знак, і має право зареєструвати назву продукції, що виробляє.

Кожний з цих ОПВ є результат творчої діяльності конкретного автора чи співавторів, але його створення ще не забезпечує отримання прав, а тим більше їх захист. Законодавчо установлені певна процедура реєстрації кожного виду промислової власності і специфічні умови їх захисту патентом, який необхідно розглядати як громадську привілею, що представлена власнику патенту замість наданих ним суспільству нових та корисних відомостей, які сприяють підвищенню рівня виробництва і відповідно добробуту суспільства. Фактично люба особа може отримати право на використання ОПВ, придбавши ліцензію у власника патенту.

Нині значне число підприємців і керівників недооцінюють переваги патентної системи, продовжуючи підходити до цієї принципіально нової для України форми правової охорони з позицій уже неіснуючого авторського свідоцтва. Наслідком цього є нерозуміння тих прав, які дає володіння патентом, надзвичай-но вузький обсяг правової охорони, яку він забезпечує, часте розкриття ноу-хау через його публікацію.

Промислова власність на Хмельниччині

Останнім часом в економіці країни спостерігається позитивні зміни і, на наш погляд, значні темпи приросту виробництва продукції в нашій області в минулому році (в окремих галузях – 20-30 відсотків) завдячувались в певній мірі інноваційним процесам, що відбувалися на підприємствах регіону, і особливо тим, які створюють нову патентозахищену продукцію. Міжнародна практика підтверджує, якщо у валовому внутрішньому продукту країни менше 20 відсотків інноваційної продукції то економіка набуває тенденції затухати, наприклад, країни Європи, що активно прогресують мають цей показник 25-35 відсотків, а в Китаї - 40.

В останні роки значно активізувалася робота підприємств та винахідників області по створенню та реєстрації ОПВ. Кам’янець-Подільське підприємство ЗАТ “Авіс” (голова правління Ткач А.П.) за останні три роки отримало виключні права на комбінований товарний знак, фірмову назву - “Авіс”, назву інноваційної продукції – “Екогран”, впровадило у виробництво винахід “Спосіб одержання органо-мінерального добрива” по патенту України №9591, продало ліцензію на свій товарний знак відомому в країні вінницькому підприємству, вперше в Україні реалізувало інноваційний проект по виробництву високоефективного гранульованого добрива і розробило новий проект, який виносить інноваційний процес за межі технологічної сфери в систему менеджменту. Такий новаторський підхід до організації виробництва забезпечив конкурентоспроможність продукції підприємства, високу прибутковість виробництва і надійний захист прав на промислову власність.

А ось ще приклади, в цьому році отримали патенти України: на промислові зразки - Хмельницьке підприємство “Схід”, Ізяславське ТОВ “Віра”; на корисні моделі – Хмельницьке ПП “Дом”; на нові назви виробів (69 заявок) - ЗАТ “Хмельницька кондитерська фабрика “Кондфіл”; на винаходи - хірург обласної лікарні Власов В.В., в т.ч. і зарубіжні; на товарні знаки – 18 підприємств і організацій Хмельниччини. Працівники Хмельницької АЕС сумісно з російськими науковцями патентують мембранну технологію концентрації радіоактивних відходів, а Хмельницьке ТОВ “Крона” - технологію виробництва деревного активованого вугілля.

Звичайно, це не повний перелік зареєстрованих підприємствами та винахідниками області ОПВ, але така робота, з метою виконання вимог законодавства і правового захисту своїх прав в цій галузі, індивідуалізації своєї діяльності, виключення ймовірності порушення чужих прав на тотожні чи подібні об’єкти, повинна проводитися кожним суб’єктом підприємництва.

Нове в законодавстві по захисту прав на промислову власність

Останнім часом в нашій державі активізувався процес вдосконалення законодавства в сфері промислової власності: прийнято нову редакцію закону про винаходи, в якій вперше введено поняття - “деклараційний патент”, новий закон, що захищає кваліфіковане зазначення походження товарів, внесені зміни в закон про товарні знаки, в кримінальний і адміністративний кодекси. Правда, у Верховній Раді уже п’ятий рік розглядається проект Закону України “Про інноваційну діяльність”, в якому передбачаються значні пільги новаторам і який двічі депутатами приймався, але Президент накладав вето. Надіємося, що в найближчий час новий склад народних депутатів і уряд порозуміються у виборі законодавчого шляху вирішення такої важливої проблеми, як реалізація інноваційної політики в країні, і закон набере сили.

З початку 2002 року, після прийняття відповідних підзаконних актів, відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товару» розпочалася процедура державної реєстрації назв місць походження та географічних зазначень походження товарів (наприклад, назви мінеральних вод “Збручанська”, “Хмельницька”, та ін.) і видачі відповідних свідоцтв, власники яких отримують право: використовувати зареєстровану назву (наносити їх на етикетку, упаковку товару, застосовувати у рекламі, документах), забороняти неправомірне його використання особами, які не мають на це права, вимагати від порушників їх права припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку.

Проблеми комерціалізації промислової власності

Престиж інженерних і наукових професій нині в Україні досяг небезпечно низького рівня. Тому найближчим часом розраховувати на масову появу в цій сфері талановитої молоді не доводиться. Як наслідок можна прогнозувати істотне зменшення кількості та зростання вікового цензу вітчизняних винахідників. Таким чином, нині й у найближчій перспективі діятиме в основному старше покоління творців нового. І виникає питання: як зберегти його творчий потенціал без державного протекціонізму, як залучити до цього процесу нове покоління?

В усьому світі об’єкти промислової власності сприймаються як товар, котрий можна передати або продати зацікавленій стороні. Загальновідомо, що продаж ліцензій на нові технічні розробки є неабиякою частиною експорту провідних країн світу, для успішної реалізації яких на ринку тієї чи іншої держави необхідно забезпечити їх правовий захист шляхом патентування чи збереження ділових секретів (ноу-хау). Без цього жодне нововведення не здатне принести своєму творцю помітного комерційного результату.

Сьогодні ми, на жаль, повинні констатувати, що механізм автор-ського свідоцтва, прийнятий в Радянському Союзі, по суті, позба-вив комерційної цінності значну частину нових технологій, зробле-них в країні. Це було пов’язано з відсутністю патентної системи, як такої, в СРСР. Весь порядок винахідництва спрямову-вався на те, щоб отримати ав-торське свідоцтво на нове технічне рішення, при цьому право на розробку належало державі, яка ставала повновладною його госпо-даркою і могла розпоряджатися ним за власним бажанням. Не дивно, що з такими традиціями, які існували понад 70 років, питання комерціалізації інтелектуальної власності нині вирішуються з великими труд-нощами.

По перше, практично, усі винаходи і промислові зразки, які захищені авторськими свідоцтвами, не становлять комерційної цінності для реалізації на зарубіжному ринку, оскільки, не дивлячись на свою важливість, вони не відповідають умовам патентоспроможності.

Друга причина полягає у тому, що патентування — дорогий і тривалий процес. І, відповідно, тепер численні українські заявники не можуть забезпечити належну стратегію зарубіжного патентуван-ня із-за фінансових причин, тобто таку стратегію, яка нерозривно пов’язана з економічною політи-кою підприємства, і з неодмінністю припускає не тільки патентування в Україні, але й за її межами, в тих країнах, де є намір налагодити комерційну реалізацію даної продукції. Через фінансові пробле-ми більшість вітчизняних заявників патентують свої новації тільки в Україні, обмежуючи свій вихід на міжнародний ринок. Нагадаємо, що український патент діє тільки в Україні, а в усіх інших країнах дане науково-технічне рішення може вільно і безборонно вико-ристовуватись іншими особами.

По третє, непідготовлені в правовому відношенні заявники та власники прав на ОПВ, не володіючи інформацією щодо поточної кон’юнктури на ринку, а також не маючи аналітичних прогнозів у цій сфері і не вміючи спланувати свої фінансові можливості, втрачають цінності, надбані багатьма роками тяжкої творчої праці.

Кожна операція з продажу прав на ОПВ вимагає довготривалої кваліфікованої проробки не тільки технічних, але й правових і комерційних питань. Для патентовласника — потенційного продавця ліцензії — першочерговим є питан-ня найбільш комерційного вико-ристання винаходу, який йому належить. Патентовласник завжди стоїть перед альтернативою, або використати винахід на власному виробництві, забезпечуючи макси-мальне збільшення випуску про-дукції з застосуванням на моно-польних засадах освоєного ним нововведення, або продавати ліцензії іншим фірмам, роблячи ставку на доходи від технологічного бізнесу.

Тут немає рецепту, придатного на всі випадки, але, як показує практика, реальна оцінка і про-гнозування кон’юнктури ринку дозволяє патентовласнику знайти оптимальне рішення найдоціль-нішого комерційного використан-ня свого патенту.

Отже, в умовах ринкових відносин комерціалізація промислової власності дає для кожного підприємця шанс на успішний бізнес. Щлях цей простий: пошук винахідника, підтримка розробок новації, отримання на них монопольного права – патента і вихід на ринок з новим товаром.

Голова Хмельницького регіонального відділення Української державної інноваційної компанії, патентний повірений України Ярослав Ващук