Бізнеси-інкубатори — це організації, основною задачею яких є підтримка малих, знову створених фірм і починаючих підприємців, що хочуть, але не мають можливості почати свою справу.

Інкубатор бізнесу може бути автономним, тобто самостійною господарською організацією з правами юридичної особи, або діяти в складі технопарку (у цьому випадку він може називатися «інкубатором технологій»).

Інкубатор технологій — це наукомістке підприємство, тісно зв’язане з університетом, науково-технологічним парком або інноваційним центром, призначене для обслуговування і «вирощування» нових фірм, надання їм допомоги у виживанні й успішній діяльності на ранній стадії їхнього розвитку, коли вони можуть робити фатальні для них помилки.

Таким чином, бізнеси-інкубатори можуть існувати в двох видах: діяти як самостійні організації або ж виступати як ядро технопарків. У першому випадку бізнеси-інкубатори створюються, як правило, для підтримки нетехнологічного підприємництва і фірм звичайних технологій.

В другому випадку інкубатори, що знаходяться в складі технопарку, орієнтовані на роботу в областях високих технологій, підтримку малих починаючих інноваційних підприємств, малого інноваційного підприємництва в науково-технічній сфері. Іноді непросто провести грань, що відокремлює інкубатор від технопарку, і проте, розходження між ними є:

• бізнеси-інкубатори підтримують винятково знову створювані і фірми, що знаходяться на ранній стадії розвитку.
• політика постійного відновлення клієнтів в інкубаторах дотримується жорсткіше, ніж у технопарках.
• вони підтримують не тільки фірми високих технологій, але і малий бізнес самого широко спектра діяльності (так називаний нетехнологічний бізнес).
• інкубатори, як правило, не мають землі, а, отже, не займаються такою діяльністю, як здача в оренду ділянок і приміщень.
• стартові можливості технопарків і бізнесів-інкубаторів істотно відрізняються.

Що ж стосується набору послуг, функцій і цілей, то тут відмінності бізнесів-інкубаторів і технопарків не настільки вже значні. Правда, мова йде про зрілі форми технопарків і інкубаторів.

Перші бізнеси-інкубатори з’явилися в Європі. Їхніми прототипами є так називані «творчі комуни» архітекторів і дизайнерів, що створювалися у Великобританії. Вони перебудовували займані ними будинку так, щоб створити оптимальну для творчості і взаємодії середовище. Сюди ж відносяться обновлені історичні будинки, що використовувалися під розміщення дрібних виробництв ремісників і народних умільців. Важливо, що ці «комуни» мали єдине управління і визначений набір послуг колективного користування.

На наступному етапі стали створюватися інкубатори при промислових підприємствах. У 1975 році сталеливарна корпорація «Брітіш Стіл» організувала спеціальну дочірню фірму, у задачі якої входило створювати нові робочі місця там, де закривалися металургійні виробництва. Ця фірма будувала багатоофісні і виробничі будинки, надавала кредити щоб заохочувати безробітних фахівців і робітників відкривати власну справу. У створенні таких «зон нових можливостей» стали брати активну участь місцеві органи влади. Перший будинок було відкрито в 1979 році недалеко від Глазго, пізніше було введено в лад ще 9 будинків колективного користування поблизу від сталеливарних виробництв.

Цьому прикладові незабаром стали випливати й інші компанії не тільки у Великобританії. Згодом, у цю діяльність усе більш активно стали включатися державні влади, університети і громадські організації самих різних країн.

Однак, незважаючи на пріоритет Європи, найбільше поширення бізнеси-інкубатори одержали в США. Там вони входять до складу більшості науково-технологічних парків. Усього ж на сьогоднішній день у США діє більш 160 бізнесів-інкубаторів.

За даними досліджень, опублікованих у 2003 році експертами Міжнародної Асоціації Наукових Парків, 88% науково-технологічних парків різних країн світу дійсно займаються інкубацією бізнесу [1]:

• 52% науково-технологічних парків мають інкубатор, яким вони керують самостійно (команда керівників технопарку керує і бізнесом-інкубатором).
• 23% науково-технологічних парків мають хоча б один інкубатор бізнесу, що представляє індивідуальний проект із незалежною командою керівників (хоча в деяких випадках технопарк і інкубатор має тих самих акціонерів).
• У 13% випадків науково-технологічний парк являє собою великий бізнес-інкубатор, до якого додано кілька об’єктів і служб, для обслуговування клієнтів на постінкубаційній стадії (це той випадок, коли можна бачити чітку еволюцію: від інкубатора до технопарку).
• Близько 12% науково-технологічних парків не займаються інкубацією бізнесу.
• Незважаючи на великий розкид напрямків діяльності, приблизно 75% інкубаторів підтримують тісні відносини з найближчими університетами, або прагнуть до цього.

На сьогоднішній день у США діють бізнеси-інкубатори різних напрямків. Існують, наприклад, інкубатори мистецтв ( що здають в оренду площі і роблять допомогу молодим художникам і артистам), сільськогосподарські інкубатори (у яких малі фірми переробляють продукцію землеробства і тваринництва), інкубатори для жінок, національних меншостей, інвалідів (прагнуть за мету залучення цих категорій громадян в активну підприємницьку діяльність), промислові інкубатори (виробляючі нескладну продукцію), і, нарешті, інкубатори фірм високих технологій.

Найчастіше інкубатори створюються за змішаною схемою, але, у міру їх «дорослішання», переходять до спеціалізації (наприклад, інкубатори в області програмного забезпечення або інкубатори для фірм, що працюють в області біотехнології).

Головна перевага бізнесу-інкубатора для починаючих підприємців, що найчастіше випробують фінансових труднощів, укладається в тім, що інкубатори надають їм «дах над головою» на пільгових умовах, за цінами нижчими від ринкових (принаймні, спочатку).

Для повноцінної діяльності бізнес-інкубатор повинен мати необхідні приміщення (виходячи з закордонного досвіду — 1000-2000 кв. м.), матеріально-технічну базу (офісна техніка, Інтернет, навчальні класи, конференц-зал, бібліотека), кваліфікований штат, а також консультантів і викладачів, що працюють, як правило, на контрактній основі.

Концепція бізнесу-інкубатора припускає ротацію фірм-клієнтів, тому в інкубаторі, як правило, не повинне бути довгострокових або передчасних договорів про оренду приміщення. Термін їх «життя» в інкубаторі складає від 2 до 5 років. Якщо підприємство за цей час міцно встає на ноги, то йому варто знайти собі приміщення поза інкубатором і звільнити місце для нової молодої фірми. Однак, на практиці, у залежності від наявної в наявності площі і попиту на неї іноді можуть використовуватися і більш тривалі договори про оренду [2].

Для починаючих підприємств важливим є питання про величину орендної плати. У перший рік оренди вона повинна бути сприятливою для підприємця. Поступово, протягом декількох років її збільшують до відповідної ринкової ціни. Орендна плата в бізнесі-інкубаторі, як правило, містить у собі також оплату за:

• надання комунальних і комунікаційних послуг (включаючи Інтернет);
• надання сучасного офісного устаткування і копіювальної техніки;
• консультації, посередницьку діяльність і послуги з боку менеджменту бізнесу-інкубатора.

Добір клієнтів у бізнес-інкубатор повинний проводиться на конкурсній основі. При цьому претендент повинний обґрунтувати, що його проект має реальні шанси на успіх і є конкурентноздатним, а сам претендент відповідає критеріям керівника інноваційного підприємства (рівень освіти, досвід роботи і т.д.)

Важливими перевагами бізнесу-інкубатора є також творча атмосфера і можливість контактувати із собі подібними, імідж серйозної компанії, набір недорогих, але необхідних послуг, гнучкість менеджменту в інкубаторі.

Бізнеси-інкубатори виявилися настільки удалою формою підтримки нового підприємництва, що за останні роки їхнє число продовжує стрімко рости не тільки в США, де вони поєднуються в Національну асоціацію інкубаторів бізнесу, але й в інших країнах світу. Усього у світі нараховується вже більш 2000 самостійно діючих бізнесів-інкубаторів. Після США, найбільше поширення вони одержали в Західній Європі.

Слід зазначити, що практично у всіх країнах світу інкубатори користуються підтримкою держави, що виконує фінансування програм по розвитку малих форм підприємництва, особливо в науково-технічній сфері.

Перша асоціація бізнесів-інкубаторів була створена, як уже відзначалося, у США в 1985 році. На сьогоднішній день вона залишається найбільшою і нараховує близько 800 членів з різних країн світу. Подібні асоціації давно діють практично у всіх країнах Західної Європи.

Подібні приклади співробітництва є й у Східній Європі. Так, у Польську асоціацію інкубаторів і технопарків входить близько 90 членів, серед яких 40 — безпосередньо бізнеси-інкубатори.

У Росії перше таке об’єднання було створено в 1990 році. Асоціація сприяння розвиткові технопарків, інноваційних центрів і інкубаторів бізнесу (Асоціація «Технопарк») з’явилася першою організацією, що взяла на себе ініціативу по розробці організаційно-економічних основ російських технопарків, створенню і розвиткові в країні структур підтримки малого інноваційного наукомісткого підприємництва.

Перші бізнеси-інкубатори в Росії створювалися в рамках програм міжнародної допомоги. У рамках Морозовського проекту була реалізована програма «БІНК», відповідно до якої до 1996 року були створені 8 бізнесів-інкубаторів. У 1996 році за рішенням 22 засновників — бізнесів-інкубаторів з регіонів Росії й інших структур, програми яких орієнтовані на розвиток бізнесів-інкубаторів, було створено Некомерційне партнерство «Національна співдружність бізнесів-інкубаторів» (НСБИ).

В даний час у Росії функціонують більш 70 бізнесів-інкубаторів. У середньому кожний з них надає підтримку 15-20 підприємствам середньою чисельністю працюючих 7-12 чоловік [3].

Серед них є бізнеси-інкубатори класичного типу, що поєднує під своїм дахом підприємства самого різного профілю: від автосервісу до кондитерської і спеціалізовані — для розвитку в регіоні слабкого сектора бізнесу (є швейні, медичні, сільськогосподарські бізнеси-інкубатори). Особливе місце займають технологічні бізнеси-інкубатори, орієнтовані на розвиток науково-технічних фірм.

Крім того, все активніше створюються бізнеси-інкубатори, орієнтовані на соціальну адаптацію незахищених шарів населення. У цьому випадку перевага при прийомі до інкубатора віддається фірмам, співробітники яких представляють, наприклад, етнічні меншості, або сільських жителів, або жінок. З 1998 року при фінансовій підтримці Фонду Сороса в 5-ти пілотних областях Росії (Смоленській, Московській, Калінінградській, Нижегородській, Астраханській областях) була реалізована програма «Соціальна адаптація кадрових військовослужбовців, звільнених у запас або у відставку» (САВ), що припускає створення бізнесів-інкубаторів для підтримки підприємницької ініціативи колишніх військових.

Однак, незважаючи на уже відносно тривалий термін становлення російських бізнесів-інкубаторів, різке підвищення інтересу до їхнього створення з боку держави відзначається тільки в останні три роки. Перші вдалі досвіди показали, що саме в бізнесі-інкубаторі створюються оптимальні умови для старту, початкового розвитку малого бізнесу. Так, за даними Національної співдружності бізнесів-інкубаторів Росії, за 3 роки з числа малих підприємств, самостійно початківців свою діяльність, виживає звичайно тільки 14-30%, у той час як у бізнесі-інкубаторі — 85-86%. Бізнеси-інкубатори визнані одним з найбільш результативних елементів підтримки підприємництва у світі, знижуючи кількість невдач у бізнесі до 20% [4].

У листопаді 2000 року була підписана Угода про співробітництво між Національною співдружністю бізнесів-інкубаторів і Міністерством Російської Федерації по антимонопольній політиці і підтримці підприємництва.

Відповідно до цієї угоди, на першому етапі була сформована система державної політики, створена мережа базових і спеціалізованих інкубаторів. Другий етап, що протриває до 2005 року, планує організацію наскрізних проектів для мережі бізнесів-інкубаторів, розвиток мережі у всіх регіонах Росії, об’єднання зусиль для виконанні складних замовлень. На заключному етапі, до 2010 р., на думку авторів програми, повинна відбутися інтеграція з бізнесами-інкубаторами розвинутих країн, створені франчайзінгові мережі з залученням інкубіруємих підприємств, повинний здійснитися вихід системи бізнесів-інкубаторів на режим самофінансування і саморозвитку [3].

Варто зупинитися ще на одній проблемі, що істотно гальмує створення бізнесів-інкубаторів на базі великих підприємств.

Таке партнерство великого і дрібного бізнесу існують у багатьох країнах. Як приклад можна привести шведський досвід так називаного «внутрішнього» інкубатора, що створюється великою компанією для стимулювання нових ідей і проектів. У цьому випадку частина проектів може відділятися від головної компанії, і виконуватися в інкубаторі, особливо в тих випадках, коли ці проекти не зв’язані з основним напрямком діяльності компанії.

Ще один приклад зв’язаний з реформуванням великих підприємств у Східній Німеччині. Так, у Дрездені на великому підприємстві мікроелектроніки (3300 працюючих) була почата процедура банкрутства. Щоб не втратити кадровий потенціал, були створені 40-50 малих фірм, що забезпечили новими робітниками місцями майже половину співробітників. Збереження високої кваліфікації персоналу залучило в регіон таку велику фірму як Simens. Стабільне положення малих підприємств, «вирощених» в інкубаторі, зараз багато в чому визначається великими замовленнями Simens на виробництво мікропроцесорів. Усього ж за технологією бізнесів-інкубаторів у Німеччині працює більш 300 організацій (бізнесів-інкубаторів, промислових парків, технопарків, інноваційних центрів).

У Росії також є досвід співробітництва малого і великого бізнесу через бізнес-інкубірування. Так, при Московському верстатобудівному заводі ім. Серго Орджонікідзе вже кілька років існує бізнес-інкубатор, що використовує площі підприємства і співробітничає з ним.

Навесні 2003 року мер Москви Юрій Лужков повідомив про проект створення мега-бізнес-інкубатора на площах ЗІЛа (біля мільйона квадратних метрів).

Однак проблема полягає в тому, що багато великих російських підприємств знаходяться у федеральній власності, і у випадку розміщення на їхніх площах малих приватних фірм виникають непрості майнові відносини. Наприклад, ставка орендної плати в такому випадку не може бути гнучкою, її не можна змінити на місцевому рівні. Щоб вирішити ці проблеми, Міністерство майнових відносин Росії при сприянні Національної співдружності бізнесів-інкубаторів у 2002 році підготувало до реалізації пілотний проект по створенню бізнесів-інкубаторів на базі федерального майна. Проект вирішено випробувати на 17-ти регіонах, серед яких Московська, Ленінградська, Калінінградська області і м. Санкт-Петербург [4].

В Україні, так само як і в Росії, створення перших бізнесів-інкубаторів стимулювалося міжнародною фінансовою допомогою. Так наприкінці 90-х років Агентство міжнародного розвитку США (USAID) фінансувало виконання Програми розвитку бізнесів-інкубаторів в Україні (BID). У рамках цієї програми були створені такі бізнеси-інкубатори, як технологічний бізнес-інкубатор «Харківські технології», бізнес-інкубатор Херсонської торгово-промислової палати, бізнес-інкубатор Об’єднаного профкому Чорнобильської АЕС у м. Славутичі й ін. [5].

Головною метою створення бізнесу-інкубатора в Славутичі було забезпечення робітниками місцями звільнених службовців Чорнобильської станції. Він розміщений на території спеціальної економічної зони «Славутич». У керування інкубаторові переданий інженерно-лабораторний комплекс загальною площею 3500 квадратних метрів і прилягаюча до комплексу територія. Основна сфера діяльності — виготовлення приладів контролю рівня забруднення навколишнього середовища [6].

Бізнес-інкубатор Херсонської торгово-промислової палати — центр, що поєднує підприємства, державні органи і громадські організації, зацікавлені в підтримці розвитку малого бізнесу в регіоні. Він надає починаючим підприємцям комплекс послуг, необхідний для успішного становлення і розвитку малого підприємства:

• навчання по програмах менеджменту, маркетингу, фінансової діяльності і бізнесу-планування малого підприємства;
• допомога в створенні бізнес-планів;
• маркетингові дослідження конкурентноздатності продукту і методів його просування на ринок;
• консультування з усіх питань діяльності підприємства;
• оренду приміщень;
• офісні послуги;
• сприяння у фінансуванні проектів.

При цьому договір про оренду приміщень укладається на термін не більш 3 років з можливістю продовження його ще на 2 роки. Тобто підприємству дається 5 років для того, щоб устати на ноги. Після цього йому варто знайти собі приміщення поза інкубатором і звільнити місце для нової молодої фірми.

Орендна плата в перший рік складає всего 50-60% ринкової ціни. Протягом наступного років вона поступово збільшується до відповідної ринкової ціни. Причому для підприємств сфери обслуговування орендна плата може бути трохи вище, ніж для виробників [7].

У 1998 році було створено перше об’єднання українських бізнесів-інкубаторів — Асоціація Українських бізнесів-інкубаторів і інноваційних центрів (УАБІІЦ). Членами Асоціація є 100 фізичних і 60 юридичних осіб. Переважно це керівники бізнесів-інкубаторів, центрів підтримки підприємництва й інших громадські організації. У той же час членами Асоціації є успішні підприємці, науковці, українські і закордонні консультанти.

Однак говорити про зрілі форми українських бізнесів-інкубаторів ще не приходиться. Незважаючи на офіційну державну підтримку (наприклад, розпорядження Кабінету міністрів 2001 року про всебічну підтримку місцевою владою діючих і існуючих бізнесів-інкубаторів) ця ідея ще не знайшла широкого застосування і належного розвитку.

Серед представників державних і наукових кіл існує досить стійка думка, що при створенні інноваційної інфраструктури не варто розпорошувати зусилля і кошти. Замість того щоб створювати бізнеси-інкубатори, необхідно зосередити зусилля на розвитку наукових і технологічних парків. Це більш масштабна і надійна справа, що відкриває можливості інноваційного розвитку країни [8].

Таке протиставлення двох взаємозалежних елементів інноваційної інфраструктури — інкубаторів і технопарків — досить небезпечна омана, і ми сподіваємося, що дана стаття є переконливим підтвердженням цьому.

Література

1. Інтернет-ресурс: Сайт «Технопарки, економіка, бізнес».- http://technopark.al.ru/tpark/tpark.htm

2. «Сучасний інноваційні структури і комерціалізація науки» / За редакцією А.А.Мазура.- Інтернет-ресурс: сайт Технопарку ІЕС ім. Е.Патона», http://tp.paton.kiev.ua/about/publis/publis04.php

3. Крупеніна Я. «Заповідник для просунутих комерсантів і божевільних ученних «.- Російський журнал «Ділові звістки», N 2, 2002

4. Сошнікова Е.А. «Бізнес-інкубіровання в промисловій сфері (бізнеси-інкубатори і великі промислові підприємства)».- Інтернет-ресурс: Інформаційно-аналітичний журнал «Бізнес пропозиції».- http://www.smb-support.org/bp/arhiv/7/stat13.htm

5. Валентина ГАТАШ «Бізнес-інкубатор для маленьких і середніх інноваційних фірм».- Інтернет-ресурс.- Сайт «Дзеркала тижня».- http://www.zn.kiev.ua

6. Інтернет-ресурс: Офіційний сайт бізнесу-інкубатора Славутича http://slavutich.kiev.ua/~business/

7. Інтернет-ресурс: Сайт Херсонська торгово-промислова палата.- http://chamber.kherson.ua/bi.php

8. Рожен А. «Огляд інноваційної діяльності на Україні».- «Дзеркало тижня», 16.12.2002.