Наукове відкриття як явище чисто наукове є свідченням високого рівня науково-дослідної діяльності в суспільстві, високого рівня науки в цілому. Наукове відкриття є найвищим досягненням будь-якої науки. Правову охорону наукові відкриття дістали не так давно. Її започатковано в колишньому СРСР. У 1959 році не тільки в СРСР, а й в усьому світі вперше було введено державну реєстрацію наукових відкриттів, але з датою пріоритету від 1947 року. За час існування державної реєстрації відкриттів їх зареєстровано понад 350.

За наполяганням колишнього Радянського Союзу наукові відкриття було включено до об’єктів правової охорони Конвенції про створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ст. 2 п. VIII). Склалася досить парадоксальна ситуація: за ініціативою колишнього СРСР Конвенція визнала наукові відкриття об’єктом правової охорони, а країна, в якій було започатковано реєстрацію наукових відкриттів, відмовилася від їх правової охорони. З розпадом колишнього СРСР Російська Федерація визнала недоцільною державну реєстрацію наукових відкриттів. В Україні державної реєстрації наукових відкриттів за радянських часів не було, а незалежна Україна, за прикладом Москви, державної реєстрації наукових відкриттів не розпочала.

Чинний Цивільний кодекс Української РСР 1963 р. в ст. 514-516 визначає основні засади правової охорони відкриттів, але ніхто їх не реєструє, тобто закон не виконується.

Розробники проекту нового Цивільного кодексу України також відмовлялися включати наукові відкриття до переліку об’єктів правової охорони. Проте законодавчі органи дійшли висновку, що наукове відкриття потребує правової охорони, і включили його до Цивільного кодексу України (далі — ЦК). Науковому відкриттю ЦК присвятив усього дві статті, цього замало, але добре, що є хоч це.

Стаття 457 ЦК містить визначення поняття «наукове відкриття». Це визначення відрізняється від відомих тим, що до терміна «відкриття», який вживався раніше, додали слово «наукове», отже, тепер це найвище досягнення науково-дослідної діяльності називається «наукове відкриття». Згідно з ЦК — це встановлення невідомих раніше, але об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни в рівень наукового пізнання.

Глава 38 ЦК, присвячена науковому відкриттю, називається «Право інтелектуальної власності на наукове відкриття». Її слід вважати умовною, оскільки ніяке виключне право на наукове відкриття не виникає. Наукове відкриття вважається досягненням всього людства і ставити його в залежність від волі будь-якого конкретного суб’єкта цього права не можна. Про це свідчить ст. 458 ЦК «Право на наукове відкриття», яка проголошує: «Автор наукового відкриття має право надавати науковому відкриттю своє ім’я або спеціальну назву. Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом». Таке визначення наукового відкриття потребує ґрунтовнішої регламентації правової охорони наукових відкриттів у спеціальному законі, який буде прийнято для подальшого розвитку положень Цивільного кодексу.

Зміст права на наукове відкриття теж не можна визнати задовільним. Щоправда, слід погодитися з твердженням, що належне автору наукового відкриття право надати йому своє ім’я або спеціальну назву також є правом інтелектуальної власності. Але в цілому поняття змісту права на наукове відкриття в колишньому чинному законодавстві визначено грунтовніше. Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції від 21 серпня 1973 р. ст. II проголошувало право відкриття на авторство, право на пріоритет і визнання того, що заявлена пропозиція дійсно є відкриттям, тобто найвищим рівнем наукового пізнання.

Цивільний кодекс Української РСР 1963 р. також містить припис, за яким автор відкриття має право вимагати визнання його авторства і пріоритету у відкритті. Крім того, автор відкриття має право на винагороду, а також на пільги, передбачені згаданим Положенням.

Винагорода за відкриття носила заохочувальний характер і виплачувалася один раз при врученні автору диплома на відкриття. Розмір винагороди, визначений Держкомвинаходів СРСР, становив близько 5 тис. тодішніх карбованців і виплачував її цей же Комітет. Отже, винагорода автору (яка була незначною) виплачувалася не за використання відкриття, а за визнання відкриття як такого. Враховуючи, що реєстрували в ті часи десь близько 10 відкриттів на рік, держава великих витрат на їх охорону не несла. Законодавство України автору наукового відкриття надавало лише право присвоювати йому своє ім’я або спеціальну назву. Видається, що цього замало. Автор (автори) наукового відкриття, безперечно, має право на авторство, на пріоритет та на присвоєння науковому відкриттю свого імені чи спеціальної назви. Автор наукового відкриття, безумовно, повинен мати право на одноразову заохочувальну винагороду та на інші пільги, передбачені чинним законодавством за досягнуті успіхи у сфері інтелектуальної діяльності.

Неабияке значення має визнання державного пріоритету на наукове відкриття, що підкреслювало б рівень наукового пізнання в державі. Тому було б бажано і це положення відобразити в майбутньому законі про наукові відкриття.

Україна має досить потужний науковий потенціал, здатний робити наукові відкриття, отже, матиме свої власні наукові відкриття, яким потрібна надійна та ефективна правова охорона і передусім прав автора (авторів) наукового відкриття. Охорона прав авторів відкриттів не стане важким тягарем Державному бюджету, але науковий престиж держави, її державний пріоритет і пріоритет автора мають бути захищені.

У майбутньому законі про наукові відкриття потрібно визначити основні ознаки цього об’єкта правової охорони, які, власне кажучи, в ЦК визначені, але не розкриті. Стаття 457 ЦК наголошує, що науковими відкриттями визнаються лише закономірності, властивості та явища матеріального світу, тобто наукові положення, що стосуються сфери природничих наук. На географічні, археологічні, палеонтологічні відкриття та відкриття корисних копалин, а також на відкриття у сфері суспільних наук норми ЦК про наукові відкриття не поширюються.

Наукове відкриття передусім є кроком вперед, ще однією сходинкою на шляху пізнання навколишнього світу. Наукові відкриття є вирішенням завдання пізнання 1.

Поняттям наукового відкриття охоплюються лише ті наукові положення, які підпадають під один із трьох зазначених у ст. 457 ЦК об’єктів, невідомих раніше закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу.

Закономірність як об’єкт наукового відкриття — це прояв дії об’єктивного закону. В природі вона існувала, існує і буде існувати завжди, а об’єктом відкриття стає лише тоді, коли про існування цієї закономірності людина дізналася, встановила чи виявила її будь-яким чином. Ця закономірність стає об’єктом наукового відкриття з моменту, коли вона вперше була сформульована.

Отже, закономірність матеріального світу як об’єкт наукового відкриття — це невідомий раніше, але об’єктивно існуючий і такий, що вносить докорінні зміни в рівень пізнання, стійкий зв’язок між явищами або властивостями матеріального світу. Повніше цей зв’язок характеризується тим, що він є суттєвим, внутрішньо притаманним явищам або властивостям, та їх взаємною обумовленістю і не повинен мати випадкового характеру.

Властивість матеріального світу як об’єкт наукового відкриття — це невідома раніше об’єктивно існуюча його якісна сторона. Кожний об’єкт характеризується багатьма різноманітними властивостями як суттєвими, так і несуттєвими. Сукупність суттєвих властивостей об’єкта складає його якісну визначеність, яка відрізняє його в цілому від інших об’єктів і виражає те спільне, що характеризує весь клас однорідних об’єктів. Які властивості проявляє даний об’єкт, залежить від того, з якими об’єктами він вступає у взаємодію. Тому встановлення існування раніше невідомої властивості є необхідним, але недостатнім елементом змісту наукового відкриття. При цьому потрібно з’ясувати, чим викликана виявлена властивість, що вона тягне за собою і за умови яких взаємодій проявляється. Вимагається науково обгрунтована інтерпретація, яка полягає у встановленні сутності даної властивості та закономірності її характеру.

Таким чином, виявити суттєву властивість об’єкта означає встановити існуючу (незалежно від волі та свідомості людини) невідому раніше якісну визначеність об’єкта стосовно інших об’єктів, з якими він взаємодіє.

Явище матеріального світу як об’єкт наукового відкриття — це невідома раніше об’єктивно існуюча і така, що вносить докорінні зміни в рівень пізнання, форма прояву сутності об’єкта матеріального світу (природи). Явище і сутність органічно поєднані, що, проте, не означає їх збігу, бо сутність зазвичай прихована за явищем. У результаті розкриття сутності явища стає можливим його наукове пояснення. Сутність і явище об’єктивні, тобто вони існують незалежно від волі і свідомості людини. Немає такої сутності, яка б не проявилася зовні і була непізнаною, як немає явища, яке б не містило будь-якої інформації про сутність.

Важливою умовою охороноздатності наукового відкриття є його наукова новизна, яка встановлюється за датою пріоритету. Особливістю правової охорони наукового відкриття є те, що його пріоритет визначається за датою, коли вперше було сформульоване наукове положення, що заявляється як наукове відкриття, або за датою опублікування цього положення в будь-яких виданнях, або за датою, коли це наукове положення було повідомлене третім особам будь-яким іншим чином. Якщо з тих чи інших причин у заявочних матеріалах про наукове відкриття такі відомості відсутні, то пріоритет наукового відкриття визначається за датою надходження заявки на видачу диплома. Слід мати на увазі, що визначення дати пріоритету на наукове відкриття за датою надходження заявки є винятком, а не правилом. Між датою подання заявки на наукове відкриття і датою його пріоритету може минути кілька років. На відміну від пріоритету винаходу, який встановлюється за загальним правилом (за датою надходження заявки до Установи), дата пріоритету наукового відкриття може бути встановлена значно раніше дати подання заявки на нього.

Наукове положення, заявлене як наукове відкриття, має бути істотним внеском до рівня пізнання, що вносить до нього докорінні зміни. Такими визнаються лише наукові положення фундаментального характеру.

Ще одним із необхідних критеріїв охороноздатності наукового відкриття має бути його вірогідність, яку повинен довести заявник(заявники). Заявочні матеріали на наукове відкриття піддаються спеціальній науковій експертизі, що має підтвердити чи спростувати вірогідність заявленого наукового положення.

Такими є основні умови охороноздатності наукового відкриття, які мають знайти певне відображення в законі.

Закони про наукові відкриття потребують чіткого визначення суб’єктів права інтелектуальної власності на них. Раніше вже підкреслювалося, що за авторами наукових відкриттів не можуть бути закріплені виключні права на них, оскільки ці нові знання прийнято вважати надбанням всього людства. Тому може йтися лише про державне визнання заслуг вчених, творчою працею яких зроблено наукове відкриття, про визнання їх авторства, пріоритету та права на скромну винагороду.

Безперечно, суб’єктами права інтелектуальної власності на наукове відкриття є особи, творчою працею яких встановлено те чи інше відкриття. Авторами наукового відкриття можуть бути лише фізичні особи незалежно від їх віку і дієздатності, а також іноземні громадяни та особи без громадянства за певних умов, визначених міжнародними угодами. Якщо наукове відкриття зроблене творчими зусиллями кількох осіб, що буває найчастіше, тоді виникає співавторство на нього. Проте та чи інша особа може бути визнана співавтором наукового відкриття лише за умови, що вона брала творчу участь в його встановленні. Співавторами наукового відкриття не визнаються особи, які надавали автору лише технічну чи іншу, але не творчу, допомогу.

Видається, що право інтелектуальної власності на наукове відкриття не може визнаватися службовим, тобто таким, що створене у зв’язку з виконанням трудового договору. Водночас слід підкреслити, що переважна більшість наукових відкриттів встановлюються саме в порядку виконання трудового договору. Проте в силу специфіки результату інтелектуальної, творчої діяльності право інтелектуальної власності на такий результат повинне визнаватися за його авторами.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на наукове відкриття можуть бути й інші особи, зокрема держава, інші юридичні особи, а також фізичні особи, до яких право інтелектуальної власності перейшло на підставі договору чи закону. Автор наукового відкриття своє право інтелектуальної власності на нього може передавати державі чи іншій юридичній особі, і тоді вони стануть його правонаступниками. Ст. 515 Цивільного кодексу Української РСР 1963 р. передбачає, що право інтелектуальної власності на наукове відкриття може перейти до спадкоємців, зокрема вони мають право на одержання диплома на наукове відкриття. Якщо законом буде передбачена виплата заохочувальної винагороди, то право на її одержання після смерті автора повинні мати його спадкоємці.

Закон про наукові відкриття, звичайно, має містити норми, які регулюватимуть порядок оформлення права інтелектуальної власності на наукове відкриття. Так, потрібно передбачити склад заявки, порядок її оформлення та подання. За загальним правилом заявку на видачу диплома на наукове відкриття слід подавати до Установи. Експертизу заявки мають проводити провідні наукові установи Національної академії наук України, яким Установа надсилає заявочні матеріали для винесення наукового висновку.

Наукову експертизу заявок на наукові відкриття раніше проводили установи, які не входили до складу патентного відомства. Але остаточне рішення за заявкою на підставі висновків цих наукових установ приймало патентне відомство. Очевидно, такий порядок розгляду заявок на наукові відкриття буде встановлено і Законом України про наукові відкриття.

На підставі висновків наукових установ, які проводили експертизу заявочних матеріалів, Установа приймає рішення про визнання заявленого наукового положення науковим відкриттям і видачу диплома його авторові. Стаття 458 ч. 2 ЦК проголошує: «Право на наукове відкриття засвідчується дипломом у порядку, встановленому законом».

З метою активізації науково-дослідних фундаментальних робіт видається доцільним перед бачити в Законі певні пільги для авторів наукових відкриттів. Не можна стверджувати, що науковці України зовсім позбавлені будь-яких пільг. Але вчені, які збагатили науку своїми науковими відкриттями, повинні мати додаткові стимули. Це можуть бути різноманітні пільги, основним спрямуванням яких є стимулювання плідної науково-дослідної діяльності.

Наукове відкриття як результат фундаментальних наукових досліджень закономірностей, властивостей та явищ навколишнього матеріального світу є нічим іншим, як чітко і коротко сформульованим науковим положенням, яке безпосередньо в суспільно-корисній діяльності людини не можна застосувати. Але саме з нього починаються прикладні наукові дослідження, які відповідають на запитання: як, де і з якою користю для суспільства це наукове положення може бути використане. Сформульована закономірність, властивість чи явище стає основою для створення винаходів та інших технологічних (технічних) рішень. Винаходи як такі також є лише рішеннями, що здебільшого можна використати безпосередньо під час діяльності людини. Науково-дослідні пошуки продовжуються, але вже на етапі дослідно-конструкторських робіт, які мають знайти відповідні способи, знаряддя, матеріали, устаткування тощо для раціонального використання через винаходи та інші технічні рішення встановлених закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу. На основі винаходів розробляється і створюється нова техніка, яка може бути вже безпосередньо використана у виробництві чи будь-якій іншій суспільно-корисній діяльності. Використання нової техніки породжує нові наукові, технічні та інші проблеми, які потребують вирішення. Таким чином, цей діалектичний цикл замкнувся і починається новий виток по спіралі.

Безсумнівним є значення наукових відкриттів у житті і діяльності людини. Таким чином, саме наука, наукова діяльність — провідний фактор розвитку суспільства. Інтелектуальна, творча діяльність, власне її результати — наукові відкриття в сучасних умовах суспільного розвитку набувають все більшого значення, визначають стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства, в тому числі й України.

Там, де науку шанують, люди живуть краще.