З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про внесення змін до Закону України
«Про охорону прав на сорти рослин»

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

Внести до Закону України «Про охорону прав на сорти рослин»
( 3116-12 ) (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 21,
ст. 218) зміни, виклавши його у такій редакції:

«З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про охорону прав на сорти рослин

Цей Закон регулює майнові і особисті немайнові відносини, що
виникають у зв’язку з набуттям, здійсненням та захистом прав на
сорти рослин.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому
значенні:

автор сорту (селекціонер) — людина, яка безпосередньо
створила (виявила і/або вивела і/або поліпшила) сорт;

ботанічний таксон — відособлена група рослин, споріднених між
собою спільністю ознак і властивостей, завдяки чому їм можна
присвоїти таксономічну категорію;

використання сорту — будь-яка дія щодо сорту, що зазначена у
цьому Законі в переліку дій, які потребують дозволу його власника;

власник сорту — особа, якій належить впродовж визначеного цим
Законом строку і засвідчене патентом право на сорт;

держава-учасник — держава, що приєдналась до Міжнародної
конвенції з охорони нових сортів рослин, прийнятої 2 грудня 1961
року ( 995_071 ) і переглянутої 10 листопада 1972 року, 23 жовтня
1978 року ( 995_856 ) і 19 березня 1991 року;

заклад експертизи — науковий заклад, що уповноважений
Установою проводити експертизу заявок, перевірку збереженості
сорту та виконувати інші завдання, що випливають з цього Закону;

заявка на сорт рослин (заявка) — сукупність документів,
необхідних для реєстрації сорту і отримання охоронних документів,
що засвідчують право на сорт;

заявник — особа, яка подала заявку;

зібраний матеріал — зібраний урожай рослин або їх частин,
вирощених з посадкового матеріалу;

компетентний орган держави-учасника — орган держави-учасника,
що реєструє права на сорти;

ознаки — показники, за якими розрізняють сорти під час
проведення експертизи заявки без врахування їх економічної
важливості;

особа — фізична особа або юридична особа;

патент — охоронний документ, що засвідчує пріоритет,
авторство і право власності на сорт рослин;

посадковий матеріал — рослини та їх частини, що вважаються
придатними для відтворення цілісних рослин;

поширення сорту — комерційне розповсюдження сорту, занесеного
до Реєстру сортів;

Реєстр заявок — Державний реєстр заявок на сорти рослин;

Реєстр патентів — Державний реєстр прав власників сортів
рослин;

Реєстр сортів — Державний реєстр сортів рослин, придатних для
поширення в Україні;

свідоцтво про авторство на сорт — охоронний документ, що
засвідчує особисте немайнове право авторства на сорт;

сорт рослин — окрема група рослин (клон, лінія, гібрид
першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих
ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона
повністю або ні умови надання правової охорони:

— може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом
діяльності даного генотипу або комбінації генотипів;

— може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин
ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак;

— може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності
для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту;

Установа — урядовий орган державного управління, що діє у
складі центрального органу виконавчої влади з питань сільського
господарства і продовольства.

Стаття 2. Законодавство України про права на сорти рослин

Законодавство України про права на сорти рослин базується на
Конституції України ( 254к/96-ВР ) і складається із цього Закону
та інших законів України і нормативно-правових актів, що регулюють
відносини, пов’язані з правом власності на сорти рослин.

Стаття 3. Сфера застосування цього Закону

Цей Закон застосовується щодо сортів усіх родів і видів
рослин.

Стаття 4. Застосування норм міжнародних договорів

Якщо у міжнародному договорі, згода на обов’язковість якого в
Україні надана Верховною Радою України, містяться інші правила,
ніж ті, що встановлені цим Законом та виданими відповідно до нього
нормативно-правовими актами, то застосовуються правила
міжнародного договору.

Стаття 5. Права іноземних осіб та осіб без громадянства

Іноземні особи та особи без громадянства, відповідно до
міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності, мають
однакові з особами України права, передбачені цим Законом.

Стаття 6. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері
охорони прав на сорти

Кабінет Міністрів України:

спрямовує і координує роботу центральних органів виконавчої
влади щодо виконання цього Закону;

видає нормативно-правові акти з питань охорони прав на сорти
рослин і контролює їх виконання;

організовує міжнародне співробітництво з питань охорони прав
на сорти рослин.

Стаття 7. Повноваження центрального органу виконавчої влади у
сфері інтелектуальної власності

Центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної
власності бере участь:

в реалізації державної політики у сфері охорони прав на сорти
рослин як на об’єкти інтелектуальної власності;

у контролі за виконанням цього Закону;

в установленні загальних вимог до нормативного забезпечення
охорони прав на сорти рослин;

у підготовці експертних висновків щодо назв сортів у частині
їх відношення до знаків для товарів і послуг та зазначень
походження товарів;

в узагальненні практики застосування законодавства про
охорону прав на сорти рослин, розробці пропозицій з його
вдосконалення і внесення їх у встановленому порядку на розгляд
Кабінету Міністрів України;

у міжнародному співробітництві з питань охорони прав на сорти
рослин.

Стаття 8. Повноваження і обов’язки центрального органу
виконавчої влади з питань сільського господарства і
продовольства у сфері охорони прав на сорти

Центральний орган виконавчої влади з питань сільського
господарства і продовольства:

забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав
на сорти рослин;

організовує і контролює виконання цього Закону;

затверджує нормативно-правові акти щодо складання та подання
заявок, проведення їх експертизи та здійснює контроль за їх
додержанням;

видає патенти на сорти рослин і свідоцтва про авторство на
сорти рослин;

забезпечує розвиток наукового та матеріально-технічного
потенціалу у сфері охорони прав на сорти рослин.

Стаття 9. Повноваження і обов’язки Установи у сфері охорони
прав на сорти

Установа забезпечує реалізацію цього Закону та інших
нормативно-правових актів про охорону прав на сорти рослин і
виконує такі функції:

узагальнює практику застосування законодавства про охорону
прав на сорти, розробляє пропозиції з його удосконалення та в
установленому порядку вносить їх на розгляд центрального органу
виконавчої влади у сфері сільського господарства і продовольства;

визначає уповноважені заклади експертизи та доручає їм
проведення експертизи заявок;

розробляє проекти нормативно-правових актів щодо складання та
подання заявок і подає їх для затвердження центральному органу
виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства;

організовує приймання заявок, проведення їх експертизи,
приймає рішення щодо них;

веде Реєстр заявок, Реєстр патентів, Реєстр сортів і
забезпечує державну реєстрацію заявок, патентів і сортів;

організовує перевірку збереженості сортів;

забезпечує здійснення контролю за дотриманням норм цього
Закону щодо вживання назв сортів;

забезпечує опублікування офіційних відомостей про видані
патенти на сорти рослин і свідоцтва про авторство на сорти рослин,
видає Каталог сортів рослин, придатних для поширення в Україні;

здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони
сортів рослин і представляє інтереси України з питань охорони прав
на сорти рослин в міжнародних організаціях відповідно до чинного
законодавства;

приймає в установленому порядку нормативно-правові акти у
межах своїх повноважень;

організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері
охорони прав на сорти;

організовує науково-дослідні роботи з удосконалення
законодавства, діяльності у сфері охорони прав на сорти, з
удосконалення державного випробування сортів рослин;

організовує роботу щодо підготовки і перепідготовки кадрів
державної системи охорони прав на сорти;

доручає закладам, що входять до державної системи охорони
прав на сорти, відповідно до їх спеціалізації, а також закладам
експертизи виконувати окремі завдання, що визначені цим Законом,
Положенням про Установу, іншими нормативно-правовими актами у
сфері правової охорони інтелектуальної власності;

виконує інші функції відповідно до Положення про неї,
затвердженого в установленому порядку.

2. Установа може бути уповноважена центральним органом
виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства
здійснювати управління майном закладів експертизи, які відносяться
до державної власності, створювати їх, реорганізовувати та
ліквідовувати, укладати та розривати контракти з їх керівниками.

3. Фінансування діяльності Установи провадиться за рахунок
коштів Державного бюджету України.

Розділ II
УМОВИ НАБУТТЯ ПРАВ НА СОРТ РОСЛИН

Стаття 10. Права на сорти

1. Згідно з цим Законом можуть набуватися такі права на
сорти:

особисте немайнове право авторства на сорт;

майнове право власника сорту.

Ці права набуваються на сорт, який відповідає критеріям,
визначеним цим Законом, та якому присвоєна назва згідно з ним.

2. Про особисте немайнове право авторства на сорт свідчать
Реєстр сортів, Реєстр патентів, свідоцтво про авторство на сорт
рослин, патент.

3. Про майнове право власника сорту свідчать Реєстр патентів,
патент.

Обсяг правової охорони сорту, на який видано патент,
визначається сукупністю ознак, викладених в занесеному до Реєстру
патентів описі сорту.

4. Зазначені права на сорт набуваються в порядку,
встановленому цим Законом.

Стаття 11. Критерії охороноздатності сорту

1. Різновидами сорту, на які можуть набуватися права, є клон,
лінія, гібрид першого покоління, популяція.

2. Сорт вважається охороноздатним — придатним для набуття
права на нього як на об’єкт інтелектуальної власності, якщо за
проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією
генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним.

3. Сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявка
вважається поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його
дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали
матеріал сорту для комерційного використання:

а) на території України — за рік до цієї дати;

б) на території іншої держави — щодо деревних та чагарникових
культур і винограду за шість років і щодо рослин інших видів за
чотири роки до цієї дати.

4. Новизна сорту не втрачається, якщо будь-який його матеріал
збувався, у тому числі й до визначених пунктами «а» і «б» частини
третьої цієї статті дат:

із зловживанням на шкоду заявнику;

на виконання договору про передачу права на подання заявки;

на виконання договору про розмноження відтворювального
матеріалу сорту і його випробування, за умови, що зібраний
внаслідок цього матеріал передавався лише заявникові і не
використовувався для виробництва іншого сорту;

на виконання визначених законодавством заходів, зокрема щодо
біологічної безпеки чи формування Реєстру сортів;

як побічний або відхідний продукт, отриманий під час
створення чи поліпшення сорту, без посилань на сорт і лише для
споживання.

5. Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його
ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту,
загальновідомого до дати, на яку заявка вважається поданою.

Сорт, що протиставляється заявленому, вважається
загальновідомим, якщо:

а) він поширений на певній території в будь-якій державі;

б) відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними у
світі, зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій
публікації;

в) він представлений зразком у загальнодоступній колекції;

г) йому надана правова охорона і/або він внесений до
офіційного реєстру сортів в будь-якій державі, при цьому він
вважається загальновідомим від дати подання заявки на надання
права чи внесення до реєстру.

6. Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням
особливостей його розмноження рослини цього сорту залишаються
достатньо схожими за своїми основними ознаками, відзначеними в
описі сорту.

7. Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки,
відзначені в описі сорту, залишаються незмінними після
неодноразового розмноження чи, у разі особливого циклу
розмноження, в кінці кожного такого циклу.

Стаття 12. Умови державної реєстрації сорту

Сорт може бути внесеним до Реєстру сортів, якщо він є
охороноздатним відповідно до норм статті 11 цього Закону,
придатним для поширення в Україні згідно з вимогами статті 14
цього Закону та йому присвоєно назву згідно з вимогами статті 13
цього Закону.

Стаття 13. Назва сорту

1. Сортові присвоюється назва, яка повинна його однозначно
ідентифікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви існуючого
в Україні і державах-учасниках сорту того ж чи спорідненого виду.

2. Назва сорту включає його родове чи видове позначення і
власну назву.

3. Власна назва може бути представлена будь-яким словом,
комбінацією слів, комбінацією слів і цифр або комбінацією літер і
цифр.

4. Назва сорту не повинна:

а) суперечити принципам гуманності і моралі;

б) складатися тільки із цифр, за винятком випадків, коли це
відповідає усталеній практиці найменування сортів, чи складатися
виключно із знаків чи зазначень, які вказують на вид, групу
стиглості, якість, призначення, цінність, походження або
технологію вирощування;

в) вводити в оману або давати хибне уявлення щодо
характеристик, цінності, географічного походження сорту, а також
про автора сорту чи іншу заінтересовану особу;

г) бути тотожною чи настільки подібною, що її можна сплутати,
щодо назви сорту, права на який набуті в Україні чи іншій
державі-учаснику.

5. Сорт повинен пропонуватися в Україні та в іншій
державі-учаснику під однією і тією ж назвою.

Стаття 14. Придатність сорту для поширення в Україні

Сорт вважається придатним для поширення в Україні, якщо він
придатний для правової охорони, може бути використаний для
задоволення потреб суспільства і не заборонений для поширення з
підстав загрози життю і здоров’ю людей, нанесення шкоди тваринному
і рослинному світу, збереженню довкілля. Критерії заборони
поширення сортів в Україні розробляються Установою і
затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань
сільського господарства і продовольства.

Розділ III
ПОРЯДОК НАБУТТЯ ПРАВ НА СОРТ РОСЛИН

Стаття 15. Загальні положення порядку набуття прав на сорт

1. Права на сорт набуваються в Україні шляхом подання до
Установи заявки, експертизи заявки та державної реєстрації прав.

2. Набування прав на сорт в іноземних державах здійснюється
незалежно від набування таких прав в Україні.

3. Від імені селекціонерів (авторів сортів), заявників та
власників сортів у відносинах, врегульованих цим Законом, можуть
виступати їх представники, зокрема представники з питань
інтелектуальної власності, зареєстровані відповідно до положення
про них, затвердженого Кабінетом Міністрів України. В такому разі
відносини з представниками вважаються відносинами відповідно з
авторами, заявниками та власниками прав.

Стаття 16. Право селекціонера (автора сорту)

1. Право на подання заявки на сорт рослин належить автору
сорту (селекціонеру), якщо інше не передбачено цим Законом.

2. Якщо сорт створили спільно кілька селекціонерів, то всі
вони мають однакові права на подання заявки, якщо інше не
передбачено угодою між ними. Відмова одного чи кількох з них від
прав на сорт не поширюється на інших авторів.

3. У разі перегляду умов угоди стосовно складу авторів сорту
Установа за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як
автори, а також авторів, не зазначених у заявці, вносить зміни до
відповідних документів у встановленому порядку.

4. Автору сорту (селекціонеру) належить право авторства, яке
є особистим немайновим правом і охороняється безстроково, згідно
із положеннями статті 37 цього Закону.

Стаття 17. Право роботодавця

1. Якщо сорт створено селекціонером у зв’язку з виконанням
службових обов’язків або за дорученням роботодавця, з
використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва,
обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця, то у
разі, якщо трудовим договором (контрактом) між роботодавцем і
селекціонером не передбачено інше, право на подання заявки на сорт
належить роботодавцю.

2. За умов, викладених у частині першій цієї статті, автор
сорту подає роботодавцю письмове повідомлення про одержаний ним
сорт з достатньо повним описом.

3. Роботодавець повинен протягом 60 днів від дати отримання
повідомлення автора сорту подати до Установи заявку на одержання
патенту чи передати право на його одержання іншій особі або
прийняти рішення про збереження відомостей про сорт як
конфіденційної інформації. У цей же строк роботодавець повинен
укласти з автором сорту письмовий договір щодо розміру та умови
виплати йому справедливої винагороди відповідно до економічної
цінності сорту та іншої вигоди роботодавця.

Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні
ставки зазначеної винагороди та порядок їх індексації.

4. Якщо роботодавець (правонаступник роботодавця) не виконає
зазначених у частині третій цієї статті вимог у встановлений строк
чи не використовуватиме сорт, зберігаючи відомості про нього як
конфіденційну інформацію більше чотирьох років від дати одержання
повідомлення автора сорту, то право на подання заявки і одержання
патенту переходить до автора сорту, а за роботодавцем залишається
переважне право на придбання невиключної ліцензії на використання
сорту.

5. Суперечки щодо умов одержання автором сорту від
роботодавця винагороди та її розміру розв’язуються у судовому
порядку.

Стаття 18. Право правонаступника

Право на подання заявки і одержання патенту на сорт рослин
має відповідно правонаступник автора або роботодавця.

Стаття 19. Право першого заявника

Якщо сорт рослин створено двома чи більше авторами (групами
авторів) незалежно один від одного, то право на одержання патенту
належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату подання або,
якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що
вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за
якою не прийнято рішення про відмову у видачі патенту.

Стаття 20. Заявка на сорт

1. Заявка на сорт подається до Установи особою, яка має на це
право, згідно із статтями 16, 17 і 18 цього Закону.

2. Заявка повинна стосуватися тільки одного сорту.

3. Заявка складається українською мовою і повинна містити:

заяву про занесення сорту до Реєстру сортів і видачу патенту
на сорт або заяву про занесення сорту до Реєстру сортів;

ім’я (назву) та адресу місця проживання (місцезнаходження)
заявника;

ім’я та адресу місця проживання автора (авторів);

зазначення ботанічного таксона (українською та латинською
мовами);

запропоновану назву сорту;

опис сорту;

зазначення показників для визначення придатності сорту для
поширення в Україні (у разі необхідності);

відомості про походження сорту;

відомості про інші заявки щодо цього сорту;

відомості про здійснене комерційне використання;

доказ сплати збору за подання заявки;

інші визначені Установою відомості, необхідні для набуття
прав на сорт.

4. Опис сорту повинен розкривати ознаки сорту та його
властивості з повнотою, необхідною для визначення сорту.

5. Автор (селекціонер) має право вимагати, щоб його не
згадували як автора в будь-якій публікації про заявку чи патент.

6. До заявки додаються, у встановленому Установою порядку,
зразки посадкового матеріалу.

7. Інші вимоги до документів заявки визначаються Установою.

8. За подання заявки сплачується збір. Документ про сплату
збору має надійти до Установи разом із заявкою або протягом двох
місяців від дати подання заявки. Цей строк може бути продовженим
на шість місяців за умови сплати відповідного збору.

Стаття 21. Дата, на яку заявка вважається поданою

1. Датою подання заявки вважається дата одержання Установою
всіх матеріалів заявки, передбачених частиною третьою статті 20
цього Закону, або частини матеріалів, що містять принаймні:

а) відомості про заявника, викладені українською мовою;

б) зазначення ботанічного таксона (латинське та українське
позначення);

в) запропоновану заявником назву або тимчасове позначення
сорту;

г) якщо заявляється пріоритет — назву держави-учасника, в
якій подано попередню заявку на цей сорт, та дату подання цієї
заявки;

д) опис сорту, який дає змогу ідентифікувати сорт, викладений
українською або іншою мовою. Якщо він викладений іншою мовою, то
для збереження дати подання заявки переклад опису сорту
українською мовою повинен надійти до закладу експертизи протягом
двох місяців від дати подання заявки.

2. Якщо Установа вважає, що на момент одержання матеріали
заявки не відповідають вимогам частини першої цієї статті, вона
повідомляє про це заявника.

Для внесення змін до матеріалів надається двомісячний строк
від дати одержання заявником повідомлення закладу експертизи. Якщо
за цей час невідповідність буде усунуто, датою подання заявки
вважатиметься дата одержання закладом експертизи виправлених
матеріалів. У противному разі заявка вважається неподаною, про що
заявнику надсилається повідомлення.

3. Рішення про встановлення дати подання заявки заклад
експертизи надсилає заявникові після надходження документа про
сплату збору за подання заявки. У разі несплати або несвоєчасної
сплати збору рішення не надсилається, а заявка вважається
відкликаною.

Стаття 22. Право на пріоритет заявки

1. Заявник має право заявити пріоритет за датою подання
попередньої заявки на той же сорт до компетентного органу іншої
держави-учасника за умови, що заявка подана до Установи не пізніше
дванадцяти місяців від дати подання попередньої заявки до
компетентного органу іншої держави-учасника і на дату подання
заявки попередня заявка була чинною. Якщо останній день цього
строку є вихідним днем, то строк продовжується до першого
наступного робочого дня.

2. Заявник, який бажає заявити пріоритет, подає заяву про
пріоритет, копію попередньої заявки разом із зазначенням дати
подання цієї заявки та її номера, завірену органом, до якого вона
була подана, та переклад її на українську мову. Ці документи
повинні надійти до закладу експертизи до закінчення тримісячного
строку від дати подання заявки.

3. Строки, зазначені в цій частині, пропущені через
непередбачені і незалежні від заявника обставини, можуть бути
продовжені на два місяці за умови сплати відповідного збору. У
противному разі заявник втрачає право на пріоритет.

Стаття 23. Конфіденційність заявки

Заявка та матеріали її експертизи зберігаються Установою в
таємниці, і без дозволу заявника чи власника сорту ніяка
інформація про них не надається, якщо інше не встановлено цим
Законом та правилами проведення експертизи заявки.

У випадку з сортом, розмноження якого потребує багаторазового
використання інших сортів (компонентів), заявник може, подаючи
заявку, вимагати, щоб надані ним відомості та результати
випробувань не розголошувались.

Стаття 24. Відкликання заявки

Заявник має право відкликати заявку в будь-який час до дати
одержання ним рішення про реєстрацію сорту.

Стаття 25. Експертиза заявки

1. Експертиза заявки має статус державної науково-технічної
експертизи. Вона проводиться з метою встановлення відповідності
заявки і сорту вимогам цього Закону та підготовки обгрунтованих
експертних висновків і рішень за заявкою.

2. Експертиза заявки проводиться визначеними Установою
експертними закладами відповідно до цього Закону та встановлених
на його основі правил.

3. Експертиза заявки складається з формальної експертизи
(експертизи за формальними ознаками) та кваліфікаційної (основної)
експертизи.

4. Заявник має право з власної ініціативи чи на пропозицію
закладу експертизи особисто або через свого представника брати
участь у встановленому порядку в розгляді питань, що виникли під
час проведення експертизи.

5. Заявник має право з власної ініціативи вносити до заявки
виправлення і уточнення ознак, розкритих в описі сорту. Ці
виправлення і уточнення не враховуються, якщо вони надійшли до
Установи після дати одержання заявником рішення за заявкою.

За подання заявником клопотання про внесення виправлень і
уточнень до заявки після внесення відомостей про неї до Реєстру
заявок сплачується збір.

Стаття 26. Формальна експертиза

1. Формальна експертиза заявки проводиться з метою визначення
відповідності формальних ознак заявки вимогам, що встановлені цим
Законом і розробленими Установою на його основі правилами
складання та подання заявки.

2. Під час проведення формальної експертизи:

а) визначається дата подання заявки відповідно до положень
статті 21 цього Закону;

б) перевіряється відповідність складу документів заявки
вимогам, визначеним частиною третьою статті 20 цього Закону;

в) заявка порівнюється з наданою заявником копією попередньої
заявки, якщо така подавалася до компетентного органу
держави-учасника, і встановлюється дата пріоритету відповідно до
положень статті 22 цього Закону;

г) встановлюється факт сплати збору за подання заявки.

3. У разі надходження матеріалів, на підставі яких може бути
встановлена дата подання заявки:

а) заявнику надсилається повідомлення про прийняття заявки до
розгляду з зазначенням її номера та дати подання;

б) до Реєстру заявок вносяться відомості, що містять
зазначене в частині третій статті 20 цього Закону, номер та дату
подання заявки, а також, якщо заявлено пріоритет, дату пріоритету.
Внесені до Реєстру заявок відомості відкриті для загального
ознайомлення.

4. У разі надходження матеріалів, на підставі яких дата
подання заявки не може бути встановлена, заявка вважається
неподаною, про що заявнику надсилається експертний висновок із
зазначенням дати надходження цих матеріалів.

5. У разі відповідності формальних ознак заявки встановленим
вимогам і одержання позитивних висновків за положеннями пунктів
«а», «б» і «г» частини другої цієї статті:

а) заявнику надсилається експертний висновок про позитивні
результати формальної експертизи і про можливість проведення
кваліфікаційної експертизи;

б) в офіційному виданні публікуються відомості про заявку, що
містять зазначене в частині третій статті 20 цього Закону, номер
та дату подання заявки, а також, якщо заявлено пріоритет, дату
пріоритету;

в) компетентний орган кожної держави-учасника інформується
про запропоновану заявником назву сорту.

6. Перше повідомлення заявникові щодо формальної експертизи,
яким може бути повідомлення згідно з пунктом «а» частини третьої
цієї статті, або згідно з частиною четвертою цієї статті, або
пунктом «а» частини п’ятої цієї статті, повинно бути надіслано
Установою не пізніше шести місяців від дати одержання нею
матеріалів заявки.

7. Після опублікування відомостей про заявку будь-яка особа
має право ознайомитися з матеріалами заявки в установленому
порядку.

8. У разі невідповідності формальних ознак заявки
встановленим вимогам заявнику надсилається відповідний експертний
висновок.

Заявник зобов’язаний усунути зазначену невідповідність
протягом двох місяців від дати одержання ним експертного висновку.
Цей строк може бути продовжений на шість місяців за умови сплати
відповідного збору. В противному разі заявнику надсилається
рішення про відмову в державній реєстрації прав на сорт.

Строк, пропущений з поважних причин, поновлюється за умови
подання заявником клопотання протягом дванадцяти місяців від дати
його закінчення та сплати відповідного збору.

Стаття 27. Кваліфікаційна експертиза

1. Кваліфікаційна експертиза передбачає проведення комплексу
досліджень, необхідних для підготовки експертного висновку за
заявкою та прийняття рішення щодо державної реєстрації сорту і
прав на нього.

2. Кваліфікаційна експертиза проводиться за клопотанням
заявника про її проведення і за умови сплати ним відповідного
збору. Заявник може подати зазначене клопотання не пізніше трьох
років від дати подання заявки. Якщо це клопотання не надійде до
Установи у встановлений строк, заявка вважається відкликаною.

3. Збір за проведення кваліфікаційної експертизи для сортів,
що не підлягають державному випробуванню, є меншим від
аналогічного збору для сортів, що підлягають такому випробуванню.

4. Під час проведення кваліфікаційної експертизи:

а) визначається, чи відноситься об’єкт, описаний у заявці, та
доданий до неї посадковий матеріал до сортів рослин;

б) проводиться експертиза запропонованої назви сорту у
порядку, визначеному статтею 28 цього Закону;

в) визначається новизна сорту відповідно до частин третьої і
четвертої статті 11 цього Закону;

г) визначається відповідність сорту критеріям вирізняльності,
однорідності та стабільності відповідно до частин п’ятої, шостої і
сьомої статті 11 цього Закону;

д) з метою, визначеною пунктами «в» і «г» цієї частини, а
також для визначення придатності сорту для поширення в Україні
проводиться державне випробування сорту відповідно до положень
статті 29 цього Закону. При цьому можуть бути враховані результати
випробувань сорту, проведені компетентним органом будь-якої
держави-учасника;

е) розглядаються у порядку, визначеному статтею 30 цього
Закону, можливі заперечення третіх осіб проти надання прав на
сорт.

5. За результатами кваліфікаційної експертизи у порядку,
визначеному статтею 31 цього Закону, формулюється обгрунтований
експертний висновок за заявкою і приймається рішення про державну
реєстрацію сорту і видачу патенту або рішення про відмову в
реєстрації сорту і видачі патенту.

6. Під час проведення кваліфікаційної експертизи Установа і
її експертний орган мають право зажадати від заявника додаткові
матеріали, інформацію, документи, зразки тощо, необхідні для
проведення експертизи.

Заявник має право протягом місяця від дати одержання ним
запиту зажадати копії матеріалів, що протиставлені заявці.
Експертний орган зобов’язаний надати ці копії безоплатно протягом
місяця від дати одержання ним запиту заявника.

Заявник зобов’язаний надати затребувані Установою чи її
експертним органом матеріали, інформацію тощо протягом двох
місяців від дати одержання ним запиту або копій матеріалів, що
протиставлені заявці. Цей строк може бути продовженим на
дванадцять місяців за умови сплати відповідного збору. У
противному разі заявка вважається відкликаною, про що заявнику
надсилається повідомлення.

Строк, пропущений з поважних причин, поновлюється за умови
подання заявником клопотання протягом дванадцяти місяців від дати
його закінчення та сплати відповідного збору.

Стаття 28. Експертиза назви сорту

1. Експертиза запропонованої назви сорту проводиться з метою
визначення відповідності цієї назви вимогам, встановленим статтею
13 цього Закону.

2. У підготовці експертних висновків щодо назви сорту у
частині її відношення до знаків для товарів і послуг та зазначень
походження товарів бере участь центральний орган виконавчої влади
у сфері інтелектуальної власності.

3. У разі виявлення Установою невідповідності запропонованої
назви сорту встановленим вимогам заявнику надсилається експертний
висновок з вимогою запропонувати іншу назву сорту.

4. Будь-яка особа може подати до Установи вмотивоване
заперечення щодо запропонованої назви сорту протягом трьох місяців
від дати опублікування її в офіційному виданні. Компетентний орган
будь-якої держави-учасника може подати свої зауваження з цього
приводу.

Заклад експертизи надсилає заперечення та зауваження
заявнику.

5. Заявник зобов’язаний повідомити Установу про своє
ставлення до зазначених експертного висновку, заперечення чи
зауваження протягом трьох місяців від дати його одержання. Він
може спростувати їх та залишити запропоновану назву сорту без змін
або запропонувати іншу назву сорту.

Зазначений строк продовжується на шість місяців за умови
сплати відповідного збору. У противному разі заявка вважається
відкликаною, про що заявнику надсилається повідомлення.

Строк, пропущений з поважних причин, поновлюється за умови
подання заявником клопотання протягом дванадцяти місяців від дати
його закінчення та сплати відповідного збору.

6. Запропонована заявником інша назва сорту публікується в
офіційному виданні. Про неї інформується компетентний орган кожної
держави-учасника. Експертиза нової назви проводиться у тому ж
порядку, що і запропонованої раніше назви сорту.

7. За результатами розгляду заперечення чи зауваження
заявнику і (або) особі, яка подала заперечення, надсилається
експертний висновок.

8. Якщо проведеною експертизою не виявлено невідповідності
запропонованої назви сорту вимогам, встановленим статтею 13 цього
Закону, заявнику надсилається експертний висновок про її
ухвалення.

9. За клопотанням заявника ухвалену Установою назву сорту
може бути змінено за умови надходження клопотання до прийняття
рішення про державну реєстрацію прав на сорт та сплати
відповідного збору.

10. Назва сорту затверджується рішенням про державну
реєстрацію сорту і прав на сорт та реєструється одночасно із
внесенням відомостей про сорт до відповідних видань.

Про зареєстровану назву сорту інформується компетентний орган
кожної держави-учасника.

Стаття 29. Державне випробування сорту

1. Центральний орган виконавчої влади з питань сільського
господарства і продовольства за поданням Установи затверджує
переліки родів і видів рослин, сорти яких підлягають державному
випробуванню сорту і визначенню його придатності для поширення в
Україні.

2. Державне випробування сорту проводиться Установою і
визначеними нею закладами експертизи згідно з методикою державного
випробування, затвердженою центральним органом виконавчої влади з
питань сільського господарства і продовольства, за умови
попередньої сплати відповідного збору.

3. Визначення придатності сорту для поширення в Україні
виконується відповідно до положень статті 14 цього Закону.

4. Дослідні зразки сортів, які ввозяться в Україну для цілей
державного випробування, не обкладаються ввізним митом і не
підлягають квотуванню, ліцензуванню і сертифікації та державній
санітарно-гігієнічній експертизі, а карантинний огляд цих зразків
здійснюється на безоплатній основі. Митне оформлення їх
здійснюється без сертифікатів відповідності на основі
документального підтвердження Установи, що ці зразки ввозяться для
проведення державного випробування.

5. Установа зобов’язана щорічно повідомляти заявника про
результати випробування сорту, а також надавати йому коментарі до
результатів випробування.

6. Якщо Установа вважає результати випробування недостатніми
для складання експертного висновку за заявкою, вона може після
консультацій з заявником провести додаткове випробування.

7. Якщо випробування сорту проводилося за дорученням Установи
іншою юридичною особою, його результати повинні передаватися
виключно Установі і будь-яке інше використання результатів
випробування цією особою можливе лише за її дозволом.

Стаття 30. Заперечення третіх осіб щодо реєстрації сорту

1. Будь-яка особа може подати Установі вмотивоване
заперечення щодо реєстрації сорту на підставі невідповідності його
вимогам, встановленим цим Законом, протягом трьох місяців від дати
опублікування відомостей про заявку в офіційному виданні.

Установа надсилає копію заперечення заявнику.

2. Заявник зобов’язаний повідомити Установу про своє
ставлення до заперечення протягом трьох місяців від дати його
одержання. Він може спростувати заперечення та залишити заявку без
змін, внести до неї зміни або відкликати її.

Зазначений строк продовжується на шість місяців за умови
сплати відповідного збору. У противному разі заявка вважається
відкликаною, про що заявнику надсилається повідомлення.

Строк, пропущений з поважних причин, поновлюється за умови
подання заявником клопотання протягом дванадцяти місяців з його
спливу та сплати відповідного збору.

3. Відповідь заявника про залишення заявки без змін або
внесення до неї змін доводиться до відома подавця заперечення.
Останньому надається місячний строк для повідомлення Установи про
те, залишає він заперечення чи знімає його.

4. У разі надходження повідомлення про залишення заперечення
останнє розглядається Установою. Вона має право затребувати від
подавця заперечення необхідні для цього матеріали, інформацію,
документи, зразки тощо.

5. Про результати розгляду заперечення повідомляється його
подавець і заявник.

Стаття 31. Рішення за заявкою

1. У разі відповідності, за результатами експертного
висновку, заявленого сорту вимогам цього Закону Установою
приймається рішення про державну реєстрацію прав на сорт у Реєстрі
патентів і/або державну реєстрацію сорту у Реєстрі сортів. Якщо
заявлений сорт не відповідає вимогам цього Закону, приймається
рішення про відмову в державній реєстрації сорту і прав на нього.

Прийняте рішення надсилається заявнику.

2. Рішення про державну реєстрацію прав на сорт набирає
чинності з дати сплати державного мита за реєстрацію права на
сорт.

3. Рішення про державну реєстрацію сорту набирає чинності з
дати сплати відповідного збору за реєстрацію сорту.

4. Державне мито за реєстрацію прав на сорт і збір за
реєстрацію сорту сплачуються протягом трьох місяців від дати
надходження до заявника рішення про державну реєстрацію. Цей строк
може бути продовженим на шість місяців за умови сплати
відповідного збору. У противному разі заявка вважається
відкликаною, про що заявнику надсилається повідомлення.

Строк, пропущений з поважних причин, поновлюється за умови
подання заявником клопотання протягом дванадцяти місяців від дня
закінчення строку та сплати відповідного збору.

Стаття 32. Тимчасова правова охорона

1. Внесені до Реєстру заявок відомості про сорт, заявлений з
метою набуття майнового права власника сорту, дають заявнику право
на тимчасову правову охорону в межах наданого з заявкою опису
сорту від дати подання заявки.

2. Тимчасова правова охорона полягає в тому, що заявник має
право на одержання компенсації за завдані йому після публікації
відомостей про заявку збитки від особи, яка дійсно знала чи
одержала письмове повідомлення українською мовою з зазначенням
номера заявки про те, що відомості про заявку внесено до Реєстру
заявок. Зазначена компенсація може бути одержана заявником тільки
після одержання ним патенту.

3. Дія тимчасової правової охорони не поширюється на сорти
тих родів і видів рослин, що не підлягають державному випробуванню
в Україні.

4. Чинність тимчасової правової охорони припиняється з
наступного дня після дати державної реєстрації права власника
сорту або з дати внесення до Реєстру заявок відомостей про
відкликання заявки чи прийняття рішення про відмову в державній
реєстрації права власника сорту.

Стаття 33. Державна реєстрація сорту і права на сорт

1. Державна реєстрація сорту здійснюється на підставі
винесеного рішення про державну реєстрацію шляхом внесення до
Реєстру сортів відомостей, встановлених цим Законом і Положенням
про Реєстр сортів, і за умови сплати відповідного збору згідно з
положеннями частини третьої статті 31 цього Закону.

Державна реєстрація прав на сорт здійснюється на підставі
винесеного рішення про державну реєстрацію шляхом внесення до
Реєстру патентів відомостей, встановлених цим Законом і Положенням
про Реєстр патентів, і за умови сплати державного мита згідно з
положеннями частини другої статті 31 цього Закону.

2. Реєстр сортів містить відомості про сорт, про права на
сорт, про автора, а також про визнання сорту придатним для
поширення в Україні. Такими відомостями, зокрема, є:

а) зазначення ботанічного таксона (латинською та українською
мовами);

б) назва сорту;

в) ім’я автора (авторів);

г) номер та дата подання заявки;

д) дата пріоритету;

е) опис сорту;

є) зазначення характеристик придатності сорту для поширення в
Україні;

ж) географічні і зонові рекомендації використання сорту.

3. Реєстр патентів містить відомості щодо майнового права
власності на сорт та прав, пов’язаних з цим правом. Такими
відомостями, зокрема, є:

а) номер та дата реєстрації прав на сорт;

б) зазначення ботанічного таксона (латинською та українською
мовами);

в) назва сорту;

г) номер та дата подання заявки;

д) дата пріоритету;

е) опис сорту;

є) дата публікації відомостей про реєстрацію прав на сорт;

ж) ім’я автора (авторів); ім’я (назва) особи, яка є власником
сорту і зберігає сорт;

з) відомості про надання ліцензій на використання сорту;

и) відомості про передачу прав на сорт.

4. Внесені до реєстрів відомості відкриті для загального
ознайомлення.

5. Внесені до реєстрів відомості можуть бути змінені. Зміни
за ініціативою особи, якій належать права, вносяться до реєстру за
умови сплати відповідного збору.

6. Якщо у заявці, поданій згідно із положеннями статті 20
цього Закону, було виражене прохання тільки реєстрації сорту, то
він від дати реєстрації стає суспільним надбанням і його може
вільно використовувати будь-яка особа, з урахуванням положень
статті 38 цього Закону.

Стаття 34. Публікування внесених до реєстрів відомостей

Внесені до Реєстру сортів та Реєстру патентів відомості
публікуються в періодичному офіційному виданні Установи.

Стаття 35. Видача документів про права на сорт

1. В місячний строк від дати державної реєстрації прав на
сорт та відповідно до вимог, зазначених у заявці, центральним
органом виконавчої влади з питань сільського господарства і
продовольства авторові (авторам) видається свідоцтво про авторство
на сорт, а заявникові видається патент.

2. Якщо у заявці було виражене прохання тільки реєстрації
сорту, то у місячний строк від дати занесення відомостей про сорт
до Реєстру сортів авторові (авторам) видається свідоцтво про
авторство на сорт.

3. Якщо авторів сорту є більше, ніж один, то свідоцтво про
авторство на сорт видається кожному автору.

4. Якщо майнове право на сорт мають кілька осіб, то патент на
сорт рослин видається особі, яка зазначена у заявці першою, якщо
договором між заявниками не передбачено інше.

5. Патенти на сорти, що не підлягають державному
випробуванню, видаються під відповідальність заявників за
відповідність сорту критеріям, визначеним цим Законом. У таких
патентах відзначається, що вони мають деклараційний характер.

Стаття 36. Оскарження рішення стосовно заявки

Заявник має право оскаржити будь-яке рішення Установи щодо
заявки до суду.

Розділ IV
ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ, ПОВ’ЯЗАНІ З СОРТОМ РОСЛИН

Стаття 37. Особисте немайнове право авторства на сорт

1. Особа, яка створила сорт, визнається автором сорту. Вона
набуває особисте немайнове право авторства від дати державної
реєстрації сорту.

2. Не визнаються авторами сорту фізичні особи, які не внесли
особистого творчого внеску у створення сорту, а тільки надали
автору (авторам) технічну, організаційну чи матеріальну допомогу
при створенні сорту і/або оформленні заявки.

3. Право авторства не відчужується, не передається і діє
безстроково.

4. Автор сорту має право за своєю вимогою одержати свідоцтво
про авторство на сорт рослин.

5. Автор сорту має право пропонувати назву створеного ним
сорту і включати до назви своє ім’я.

6. Автори сорту, який є результатом їх спільної творчої
праці, мають однакові права за цим Законом, якщо інше не
передбачено письмовим договором між ними.

7. Особа, визнана автором сорту, має право:

а) перешкоджати іншим особам привласнювати та спотворювати
його авторство;

б) вимагати не розголошувати його ім’я як автора сорту і не
зазначати його у публікаціях;

в) вимагати зазначення свого імені під час використання
сорту, якщо це практично можливо.

Цей перелік особистих немайнових прав автора не є вичерпним.

8. У разі перегляду складу авторів за спільним клопотанням
осіб, зазначених у заявці як автори, а також осіб, не зазначених у
заявці як автори, вносяться зміни до відповідних документів у
встановленому порядку.

Стаття 38. Право на поширення сорту в Україні

1. Право на поширення сорту в Україні виникає з дати
прийняття рішення про занесення його до Реєстру сортів.

2. Право на поширення в Україні сорту, на який не
розповсюджується виключне право власника, здійснюється будь-якою
особою, за умови підтримування нею господарського обігу сорту у
порядку, визначеному Установою.

3. Сорти, не внесені до Реєстру сортів, забороняється
поширювати в Україні.

Стаття 39. Майнове право власника сорту

1. Майновим правом власника сорту є його виключне право на
використання власного сорту і на дозвіл чи заборону використання
сорту іншими особами.

2. Виключне право власника сорту на дозвіл чи заборону
використання сорту полягає у тому, що ніхто без його дозволу не
може здійснювати по відношенню до матеріалу сорту такі дії:

а) виробництво або відтворення (з метою розмноження);

б) доведення до кондиції з метою розмноження;

в) пропонування до продажу;

г) продаж або інший комерційний обіг;

д) вивезення за межі митної території України;

е) ввезення на митну територію України;

є) зберігання для будь-якої із цілей, зазначених у пунктах
«а»-«е» цієї частини.

3. Положення частини другої цієї статті застосовуються і щодо
сорту:

а) який є похідним в основному від сорту власника (суттєво
успадковує ознаки сорту власника), за умови, що сорт власника не є
похідним в основному від іншого сорту;

б) який нечітко відрізняється від сорту власника;

в) виробництво якого потребує багаторазового використання
сорту власника.

4. Похідним в основному від іншого сорту (вихідного сорту)
вважається сорт, який хоч явно і відрізняється від вихідного
сорту, але:

а) зберігає прояв основних ознак, породжених генотипом чи
певною комбінацією генотипів вихідного сорту;

б) відповідає генотипові чи комбінації генотипів вихідного
сорту, за винятком відмінностей, зумовлених такими методами його
створення, як відбір природного чи індукованого мутанта, відбір
окремого мутанта із рослин вихідного сорту, беккрос, зміна сорту
методами генної інженерії.

5. Майнове право власника сорту може бути предметом застави і
використовуватись у спільній діяльності, зокрема, бути внеском до
статутного фонду чи майна юридичної особи, та бути предметом
іншого комерційного обігу, що не заборонений законом.

6. Своє майнове право власник сорту реалізує на власний
розсуд, але при цьому не повинні порушуватися майнові права
власників інших сортів.

7. Взаємовідносини під час здійснення майнового права
власності на сорт, патент на який належить спільно кільком особам,
визначаються угодою між ними, укладеною у письмовій формі і
підписаною сторонами. У разі відсутності такої угоди кожний
співвласник патенту може здійснювати надане патентом право на свій
розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл на використання
сорту та передавати право власності на сорт іншій особі без згоди
на те решти власників прав.

Стаття 40. Передача (відчуження) майнового права на сорт і
передача права на використання сорту

1. Власник сорту має право передати своє майнове право на
сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його
правонаступником.

2. Власник сорту має право заповісти своє майнове право на
сорт у спадщину.

3. Власник сорту може видати будь-якій особі дозвіл
(ліцензію) на використання сорту на підставі ліцензійного
договору. За ліцензійним договором власник сорту (ліцензіар)
передає право на використання сорту іншій особі (ліцензіату), яка
бере на себе зобов’язання вносити ліцензіару обумовлені договором
платежі і здійснювати інші дії, передбачені договором про виключну
або невиключну ліцензію.

За договором про виключну ліцензію ліцензіар передає право на
використання сорту ліцензіату в певному обсязі, на визначеній
території і в обумовлений строк, залишаючи за собою право
використовувати сорт в частині, що не передається ліцензіату. При
цьому ліцензіар не має права надавати ліцензії на використання
сорту іншій особі на цій же території в обсязі наданих ліцензіату
прав.

За договором про невиключну ліцензію ліцензіар передає право
на використання сорту ліцензіату, залишаючи за собою право на
використання сорту і надання ліцензій іншим особам.

4. Впродовж строку чинності патенту власник сорту має право в
установленому порядку подати до Установи для офіційної публікації
заяву про готовність надати дозвіл будь-якій особі на використання
сорту (відкриту ліцензію). У цьому разі збір за підтримання
чинності виключного права власника сорту зменшується на 50
відсотків, починаючи з року, наступного за роком опублікування
такої заяви.

Якщо жодна особа не заявила власнику сорту про свої наміри
щодо використання сорту і не виявила бажання укласти ліцензійний
договір, він може подати письмове клопотання про відкликання своєї
заяви. У такому разі збір за підтримання чинності виключного права
власника сорту вноситься у повному розмірі, починаючи з року,
наступного за роком опублікування такого клопотання.

5. Ліцензійний договір та договір про передачу виключного
права власника сорту вважаються дійсними, якщо вони укладені у
письмовій формі і підписані сторонами.

6. Видача ліцензії на використання сорту та передача
виключного права власника сорту вважаються дійсними для третіх
осіб з дати публікації відомостей про це в офіційному виданні, яка
здійснюється на підставі занесення відповідних відомостей до
Реєстру патентів.

За внесення зазначених відомостей до Реєстру патентів та змін
до них за ініціативою сторін договору сплачуються збори.

7. Майнове право на сорт, що належить юридичній особі, яка
ліквідується, може бути передане (відчужене) іншій юридичній особі
у встановленому законом порядку.

Стаття 41. Строк чинності патенту і майнового права власника
сорту

1. Чинність патенту і засвідчуваного ним майнового права
власника сорту обмежується строком, установленим цим Законом, та
підтримується за умови належної сплати відповідного збору за
підтримання чинності патенту.

2. Строк чинності патенту і засвідчуваного ним права
власності на сорт починається з наступного дня після дати
державної реєстрації права та закінчується в останній день:

а) тридцять п’ятого календарного року, що відраховується від
року, наступного за роком державної реєстрації сорту, для сортів
деревних та чагарникових культур та винограду;

б) тридцятого календарного року, що відраховується від року,
наступного за роком державної реєстрації сорту, для всіх інших
сортів.

3. Після завершення строку чинності патенту і засвідчуваного
ним права власності на сорт, а також його дострокового припинення
чи відмови від нього, відповідно до положень статей 50 і 51 цього
Закону, цей сорт стає суспільним надбанням і його може вільно
використовувати будь-яка особа, з урахуванням положень частин
другої і третьої статті 38 цього Закону.

Стаття 42. Збір за підтримання чинності прав на сорт

1. Збір за підтримання чинності майнового права власника
сорту сплачується за кожний рік, починаючи з календарного року,
наступного за роком державної реєстрації права. Збір за наступний
рік сплачується протягом чотирьох останніх місяців поточного
календарного року. Збір за підтримання чинності права у першому
календарному році, наступному за роком державної реєстрації права,
може бути сплачено також протягом перших чотирьох місяців цього
року.

2. Чинність права припиняється з першого дня року, за який
збір не сплачено.

3. Збір за підтримання чинності права може бути сплачено
протягом дванадцяти місяців після закінчення встановленого строку.
У цьому випадку розмір збору збільшується на п’ятдесят відсотків.
При сплаті збору чинність права відновлюється з наступного дня
після внесення відомостей про це до Реєстру патентів.

4. Якщо встановлений збір не сплачено протягом зазначених
дванадцяти місяців, в офіційному виданні публікується інформація
про припинення чинності права на сорт.

Стаття 43. Примусова ліцензія на використання сорту

1. Примусова ліцензія на використання сорту дає право особі,
яка її отримує, використовувати сорт без дозволу власника сорту.
Видавати примусові ліцензії на використання сортів можуть Кабінет
Міністрів України і суд.

2. Примусова ліцензія може бути тільки невиключною, з
визначенням обсягу використання сорту, строку дії дозволу, розміру
та порядку виплати винагороди власнику сорту.

3. Кабінет Міністрів України може видати на строк до чотирьох
років примусову ліцензію визначеній ним особі з мотивів
надзвичайної суспільної необхідності з виплатою відповідної
компенсації власнику сорту. При цьому Кабінет Міністрів України
може вимагати від власника сорту надати на прийнятних фінансових
умовах у розпорядження ліцензіата матеріал для розмноження сорту в
обсягах, достатніх для належного здійснення прав, наданих
примусовою ліцензією.

Видача Кабінетом Міністрів України примусової ліцензії може
бути оскаржена до суду.

4. Якщо після трьох років від дати державної реєстрації чи
від дати, коли використання сорту було припинено, сорт в Україні
не використовується або використовується у незначних обсягах і
будь-яка особа звертається до власника сорту з пропозицією
укладання ліцензійного договору, а власник сорту без поважних
причин відмовляє, ця особа може звернутися до суду з позовною
заявою про видачу їй примусової ліцензії на використання сорту.

Якщо власник сорту не доведе, що факт невикористання сорту чи
відмова у видачі ним ліцензії зумовлені поважними причинами, а
особа-позивач доведе, що вона у фінансовому і в усіх інших
відношеннях у змозі компетентно та ефективно здійснювати права,
надані ліцензією, суд виносить постанову про надання примусової
ліцензії на строк до чотирьох років.

5. Ліцензіат сплачує за видачу йому примусової ліцензії
державне мито.

Стаття 44. Дії, які не визнаються порушенням майнового права
власника сорту

Використання сорту без згоди (дозволу) власника не визнаються
порушеннями майнового права власника сорту у випадках, на які
поширюються:

а) вичерпання виключного права власника сорту;

б) право попереднього користування і право при відновленні
прав на сорт;

в) обмеження дії виключного права власника сорту.

Стаття 45. Вичерпання виключного права власника сорту

Виключне право власника сорту вичерпується щодо будь-якого
матеріалу сорту, право на який занесено до Реєстру патентів, та
сорту, на який поширюються положення частини третьої статті 39
цього Закону, і одержаного безпосередньо з них продукту у разі їх
збуту на території України власником сорту чи за його згодою, крім
дій, які:

а) спрямовані на розмноження зазначеного сорту, якщо на це не
було дозволу власника сорту при зазначеному збуті;

б) пов’язані з експортом посадкового матеріалу сорту до
країни, в якій не охороняються майнові права інтелектуальної
власності на сорти роду чи виду рослин, до якого належить
зазначений сорт, крім експорту матеріалу, призначеного виключно
для споживання.

Стаття 46. Право попереднього користування і право при
відновленні прав на сорт

1. Будь-яка особа, яка до дати, на яку заявка від іншої особи
на реєстрацію права власника сорту вважається поданою, в інтересах
свого господарства або ділової практики добросовісно
використовувала в Україні цей згодом заявлений сорт чи інший сорт,
що підпадає під положення частини третьої статті 39 цього Закону,
або здійснила для цього ефективну і серйозну підготовку, має право
безоплатно продовжувати таке використання сорту, як це
передбачалося зазначеною підготовкою, і після реєстрації прав на
цей сорт і видачі патенту.

2. Будь-яка особа, яка в період між втратою прав на сорт
заявником або власником сорту та їх відновленням добросовісно
почала використовувати сорт заявника або власника чи інший сорт,
що підпадає під положення частини третьої статті 39 цього Закону,
або здійснила для цього ефективну і серйозну підготовку, має право
безоплатно продовжувати таке використання чи використовувати сорт,
як це передбачалося підготовкою, і після відновлення права
законного власника.

3. Права, передбачені частинами першою та другою цієї статті,
можуть передаватися або переходити до іншої особи лише разом з
господарством чи діловою практикою або тією частиною господарства
чи ділової практики, в яких воно здійснене.

Стаття 47. Обмеження виключного права власника сорту

1. Виключне право власника сорту не поширюється на дії
будь-якої особи з матеріалами сорту, що охороняється, якщо вони
здійснені:

а) як приватні та з некомерційними цілями;

б) в експериментальних цілях;

в) з метою створення інших сортів на основі сорту, що
охороняється, крім випадків, передбачених положеннями статті 39
цього Закону.

2. Будь-яка особа має право розмножувати у своєму
господарстві, і це не вважається порушенням майнових прав власника
сорту, для власних потреб зібраний матеріал, одержаний нею у
своєму господарстві вирощуванням сорту, що охороняється, чи сорту,
на який поширюються положення частини третьої статті 39 цього
Закону, за умови належності сорту до одного з таких ботанічних
родів і видів:

Боби (Vicia faba);

Віка посівна (Vicia sativa L.);

Горох (Pisum sativum L.);

Жито (Secale cereale L.);

Картопля (Solanum tuberosum);

Конюшина олександрійська (Trifolium alexandrinum L.);

Конюшина персидська (Trifolium resupinatum L.);

Люпин жовтий (Lupinus luteus L.);

Люцерна (Medicago sativa);

Льон олійний, включаючи льон-довгунець (Linum usitatissimum
L.);

Нут (Cicer arietinum);

Овес (Avena sativa L.);

Очеретянка канарська (Phalaris canariensis L.);

Пшениця м’яка (Triticum aestivum L. Emend. Fiori et Paol.);

Пшениця тверда (Triticum durum Desf.);

Райграс (Lolium multiflorum Lam.);

Ріпак (Brassica napus L.);

Редька (Brassica rapa L.);

Рис (Oriza sativa L.);

Спельта (Triticum spelta L.);

Тритикале (X Triticosecale Wittm.);

Ячмінь (Hordeum vulgare L.).

3. Умови дотримання законних інтересів власника сорту щодо
зазначених у частині другій цієї статті ботанічних родів і видів
визна