Глобальна економіка, частиною якої повільно, але впевнено стає й Україна, живе по власних законах. Часом суворим, часом нелогічним, але однаковим для усіх. І встановлюють ці закони ГЛОБАЛЬНІ бренди, транснаціональні корпорації, що правлять бал у світовому фінансовому круговороті. І якщо вони інвестують у якусь країну, те тільки в місцеві, локальні бренди, але ніколи — в аби який продукт, тільки в злегка розкручений бренд.

Україна, прагнучи стати членом Всесвітньої торгової організації, повинна буде пройти складний шлях на шляху від аграрно-сировинного придатка до розвитий постіндустріальної країни зі своїми новими брендами. Шлях цей тернистий і довгий, але існують перевірені способи зрізати кут і прийти до фінішу раніш конкурентів. Один з них — національний конкурс «Бренд року», що дозволяє створити в країні пул визнаних брендів. Багато країн створюють золотий бренд-запас нації. Національні бренди — це паростки майбутнього експорту, проривів у нові товарні ніші й інвестиційні потоки, покликаних зросити висушену фінансовою спрагою економіку.

Оргкомітет Усенародного конкурсу «Бренд року», фабрики українських брендів, бачить своєю першочерговою задачею розкручування брендів, визнаних народом. Журі конкурсу — це самі споживачі, люди, що щодня роблять вибір у магазині і «карбованцем» голосують за улюблені бренди. Протягом року «Бренд року» розсилає більш 1,000,000 (!) анкет по всій країні, у яких покупці вказують що полюбилися бренди у всіляких товарних категоріях.

Це дивно, але помалу люди привчилися купувати переважно бренди. Може бути, тому, що Всенародний конкурс «Бренд року» — це непоганий локомотив, що впевнено тягне склад української економіки до міжнародного визнання і зростаючим інвестиціям.

«Інвестгазета», № 23, 2003