З початком цифрової ери певна стабільність у сфері авторського права і суміжних прав була порушена. Спочатку це стало помітним на рівні застосування, а невдовзі — і на законодавчому рівні. Зрозуміло, що принципово нова ситуація стимулювала бурхливий розвиток технологій, через які виникли не тільки нові форми творчості, але й нові види використання об’єктів авторського права і суміжних прав.

З’явилося й нове поняття — «інформаційне суспільство», яке опосередковано вказує на діяльність, породжену новими комунікаційними технологіями. Найбільш відомою (на думку пана Андре Керевера) інфраструктурою цього виду є Інтернет. Законодавство з авторського права і суміжних прав не могло лишитися осторонь всього цього і почало потребувати змін і внесення до нього доповнень задля адекватного відображення таких економічних реалій, як нові форми використання.

Першим вагомим внеском на цьому шляху стало прийняття 20 грудня 1996 р. Всесвітньою організацією інтелектуальної власності Договору ВОІВ про авторське право (WIPO Copyright Treaty (WCT) — Joint Declarations. — Official Journal L 089, 11/04/2000, р. 8.) та Договору ВОІВ про виконання і фонограми WIPO Performances and Phonograms Treaty (WPPT) — Joint Declarations. — Official Journal L 089, 11/04/2000, р. 15). Хоча ці договори ВОІВ часто називають «Інтернет-договорами», така назва підкреслює лише найбільш помітну, але не єдину причину їх прийняття. Скоріш за все, поява Інтернету слугувала причиною для глибокого перегляду і систематизації всіх нормативних положень, які були чинні на міжнародному рівні у сфері авторського права і суміжних прав. Водночас, є очевидним, що за браком достатнього суспільного досвіду в договорах ВОІВ не вдалося вирішити низки суттєвих правових питань, зокрема, щодо відтворення або прокату у цифровому середовищі записів творів.

Повний текст статті на сторінці сайту