На відміну від кримінального права деяких зарубіжних країн, зокрема, Великобританії, кримінальному праву України є невідомим принцип об’єктивного інкримінування, коли особа притягується до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного злочинного діяння без будь-якого визначення та незалежно від наявності або відсутності її вини у вчиненні відповідного злочину. Натомість, щоб притягнути відповідну особу до кримінальної відповідальності за будь-який злочин, передбачений Кримінальним законом України, необхідно встановити її вину у вчиненні даного злочину.

Відповідно до ст. 23 Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 р. зі змінами та доповненнями (надалі — КК України) виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії або бездіяльності, передбаченої Кримінальним кодексом та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

При цьому, в силу ст. 24 КК України умисел може бути прямим (коли винна особа усвідомлює те, що вчиняє суспільно небезпечне діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання) або непрямим (коли винна особа усвідомлює те, що вчиняє суспільно небезпечне діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і, хоча не бажає, проте, свідомо допускає їх настання).

Необережність згідно зі ст. 25 КК України поділяється на злочинну самовпевненість (коли винна особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення) та злочинну недбалість (коли винна особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити).

Як зазначає доктор юридичних наук, професор кафедри кримінального права і кримінології Київського національного університету і...

Повний текст статті на сторінці сайту