Передбачені законодавчими змінами покарання зовсім не гарантують перемогу над піратським ринком інтелектуальної власності в Україні

Після прийняття Верховною Радою змін до зводу законів про тиражування й поширення компакт-дисків усі з неприхованим азартом спостерігають за введенням їх у дію. І не стільки через розуміння несправедливості тиражування чужої інтелектуальної власності, скільки через санкції, що грозять, за діяння такого роду. Адже першою же статтею прийнятих парламентаріями змін у Кримінальний кодекс передбачене покарання за незаконне виробництво, експорт, імпорт, транспортування, реалізацію компакт-дисків у вигляді штрафу від однієї до п’яти тисяч не оподатковуваних податком мінімумів (тобто від 17000 до 85000 грн.) або позбавлення волі на строк... до двох років. За повторне порушення — від двох до п’яти років. Але чи означає це однозначну кончину піратського ринку інтелектуальної власності в Україні? На жаль, однозначної позитивної відповіді на це питання немає.

Введення кримінальної відповідальності за поширення контрафактних компакт-дисків, швидше за все, було продиктовано спробою задовольнити західним вимогам, а не бажанням навести порядок у власному домі. Адже акцент у законі зроблений на контролі за порядком поширення саме компакт-дисків, хоча з погляду правомірності використання інтелектуальної власності носій не має настільки визначального значення — важлива правомірність процедури відтворення інформації.

Загальновідомо, що негласна прозахідна позиція на даний момент така. Після довгих років безуспішного вмовляння навести порядок на українському ринку світові правовласники практично заспокоїлись з нашою внутрішньою ситуацією. Відбулася переорієнтація на більше локальне завдання: наводите в себе порядок як хочете, але хоча б не зачіпайте своїми діями устояні ринки країн розвиненої економіки. Звідси нескінченне ліцензування виробництва й поширення саме компакт-дисків. І зневажливо-нігілістичне відношення, що кочує із закону в закон, до носіїв іншого формату (аудіокасети, відеокасети). Це всі носії локального вітчизняного застосування. Для західних ринків вони давно застаріли й потенційної загрози не представляють. У той же час, відношення до такого роду носіям як лакмусовий папірець дозволяє визначити, чи писався закон під наведення порядку з використання інтелектуальної власності, або під негайне задоволення вимогам вступу у Світову організацію торгівлі. Ми цілком задовольнили СОТ. У підсумку через кілька тижнів буде досить цікаво спостерігати, як нелегальний продавець компакт-дисків буде притягнутий до кримінальної відповідальності й одержить два роки виправних робіт, а нелегальний продавець тих же фільмів на відеокасетах понесе всього лише адміністративну відповідальність.

Дивним образом у законі прописане й саме поняття «виробництва» компакт-дисків. Відповідно до визначення — це технологічний процес, пов’язаний з перетворенням вихідної сировини в оптичний інформаційний носій з одночасним записом на нього інформації. Тобто описується класичний заводський технологічний процес. Однак загальновідомо, що протягом останнього років вітчизняні технологічні лінії практично не причетні до виробництва масового піратського продукту. Після минулої ще при старій владі гучної кампанії ліцензування виробництва, що викликала нескінченні перевірки без того нечисленних вітчизняних виробників, дійсні технологічні лінії біжать від піратського продукту як чорт від ладану. Для них ризик вилучення дорогого устаткування давно непорівнянний з можливої миттєвої вигоди від подібних способів збагачення. У результаті піратські компакт-диски, що заполонили вулиці наших міст, давно тиражуються з використанням звичайних комп’ютерів на готових чистих цифрових матрицях форматів CD-R або DVD-R. Міні-виробництво по тиражуванню таких носіїв цілком здатно розміститися на звичайному письмовому столі в комплекті скільки-небудь потужного комп’ютера, доповненого набором звичайних побутових пристроїв для групового перезапису цифрової інформації. Не на багато більше місця займе міні-друкарня для додання відтиражованим компакт-дискам мінімального товарного виду у вигляді упакування й анотації вмісту.

Запропонований закон дивним способом обходить подібний процес «тиражування» інформації на готових носіях. Він попросту не підпадає під визначення «виробництва», а сам закон стежить за сировиною, устаткуванням, чистими матрицями, але зовсім не за процесом відтворення інформації. Тобто до винесення першого обґрунтованого обвинувального висновку по схопленому за руку кінцевому продавцеві контрафактних компакт-дисків пройде ще чимало юридичних суперечок і часу. І не факт, що суперечку виграє обвинувач...

Передбачені ж законодавчими змінами найжорстокіші покарання насправді є ціпком про два кінці. Вони небезпечні тим, що не передбачають шляхів відступу для тих, хто їх задекларував. Зробивши настільки рішучу заяву, керівник повинен будь-якими методами відстояти свою точку зору або піти в небуття. У результаті, заявивши про кримінальну відповідальність, неможливо посадити лоточників, а з іншими розійтися звичними методами. Будуть незадоволені, і ситуація зажадає свого негайного вирішення. Добре, якщо до того моменту питання із вступом у СОТ буде успішно вирішено. Можливо, це виправдає засоби. Але наведення порядку на ринку завжди було більше кропітким заняттям, чим східні методи введення масових страт за неслухняність.