Рада Міністрів Бєларусі, постановою № 426 від 26 квітня затвердила нову концепцію розвитку системи охорони інтелектуальної власності в РБ.

Наше відношення до нього дивіться тут. Ця стаття також опублікована в Національній економічній газеті № 46 від 22 червня 2004 року (у трохи видозміненому варіанті).

Мій двадцятилітній досвід роботи на виробництві, у науці й утворенні — більш 10 років (близько 100 опублікованих наукових праць, включаючи 1 монографію і 1 навчальна допомога), у винахідництві — 30 років (близько 100 винаходів), в області захисту інтелектуальної власності — близько 15 років дозволяє тверезо глянути на концепцію і запропонувати своє бачення цієї проблеми. Дуже шкода, що мій досвід потрібний в основному закордонним компаніям, а не вітчизняним розроблювачам концепції, тому змушено виступити через газету.

На мій погляд, в основу концепції покладені не зовсім вірні тези.

Перша теза. Новації — це народне надбання, тому необхідно державну підтримку і регулювання. Я неодноразово писав (див. наприклад, "Радянська Бєларусь" 12 січня 2001, "Республіка" 13 листопаду 2001), що патентне право — складовий елемент приватної власності, тому виключне право досить важко вписується із системи державної (публічної) власності. Саме тому, що державна, а отже публічна власність завжди знаходиться під керуванням конкретного чиновника, у якого завжди свій інтерес, і при реалізація винаходу буде спокуса одержання "своїх" "легких" доходів. Цьому сприяє і те, що інтелектуальна власність нематеріальна, оцінка її складна, досить своєрідна, і дозволяє ховати не тільки частину доходів, але і саму власність.

Друге. Помилкова теза, що винаходи є рушійною силою науково-технічного прогресу і що ідеї, особливо бувші радянські, дуже дорогі, і що в нас багато нереалізованого наукового потенціалу. Це так тільки частково.

У світі, особливо в розвинутих країнах, необхідний готовий, відпрацьований продукт, ясна річ, що має гарний правовий захист. Рушійною силою прогресу є вільна конкуренція суб’єктів підприємництва, патентна система дозволяє використовувати винахідників і їхні винаходи, тільки як кошти. Іншими словами: винаходи — двигун прогресу, але двигун без бензину (у нашому випадку без грошей інвестора або іншого ресурсу) працювати не буде. Тому для реалізації творчого потенціалу необхідно запропонувати механізм державного захисту приватних інвестицій.

На мій погляд, помилковий і навіть шкідлива теза про комісійне визначення кола технічних рішень для патентування білоруських винаходів за рубежем за державний рахунок. Відомо, що для патентування винаходу тільки в 5 країнах (США, Японія, Південна Корея, Європа, Росія) необхідно викласти щонайменше 20 тис. доларів. При цьому на стадії національного патентування (білоруської заявки) досить складно прогнозувати попит, реалізацію і інші параметри ідеї. Досвід венчурних фірм на Заході показує, що тільки 20% від узятих в інвестування технічних рішень дадуть конкретний результат. Ще близько 20% можна буде довести до практичної реалізації і продати, щоб окупити витрати або тільки частину витрат. Інші 60% — це нормальні ризикові втрати, чекати результату від яких даремно й інвестування припиняють через відсутність результату. Такий високий відсоток ризику дозволить "відмивати" для цих цілей бюджетні кошти, посилаючись на високий ризик.

Крім того, патентний захист без паралельного проведення комплексу науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, маркетингових досліджень у 99 відсотках випадків приведе до порожньої витрати грошей. Оскільки, як указувалося вище, патент, не підкріплений реальним товаром, коштує на ринку інновації дуже небагато. Тому, починаючи процедуру національного і міжнародного патентування необхідно паралельно резервувати в 2 — 3 рази більше кошт, чим для патентування, на НИР, ОКР, маркетингові дослідження і просування. Якщо очікувати позитивного результату закордонного патентування з надією потім провести всі НИР і ОКР, можна втратити кілька років, що рівносильно дати фору конкурентам.

Тут попутно необхідно відзначити і відсутність кваліфікованих менеджерів інтелектуальної власності. Мій досвід показує, що навіть і сьогодні, коли вдавалося розшукати коштів на патентування, НИР і ОКР деякі проекти залишилися провальними через недостатню координацію, тому частина якихось робіт залишилися незавершеними, і ця частина не дозволила представити проект на реалізацію в комплексі. А це рівносильно порожній витраті кошт.

Четверте. Правильна теза про практичну реалізацію правових норм, однак, навчанням і публікаціями про патентні питання дійсне питання не дозволити. Правильне використання нормативно-правової бази обумовлено підвищенням правосвідомості. Не дуже продумане рішення по створенню в Бєларусі одного єдиного суду, якому підвідомчі всі патентні суперечки ("Про розмежування підвідомчості справ між загальними і господарськими судами Постанова Пленуму Верховного Суду Республіки Бєларусь і Пленуму Вищого Господарського Суду Республіки Бєларусь 22 червня 2000 р. № 4/3) працює дотепер. За відновлення порушеного права потерпілому необхідно заплатити більш 1000 доларів, якщо ця фізична особа, або близько 4000 доларів, якщо юридичне і чекати своєї черги у Верховному Суді, зі свідомо невизначеним результатом, причому, те, що вийде, не можна буде заперечити в касаційній інстанції.

Природно, що я не заперечую прогресивне рішення — створення Колегії по патентних справах у Верховному Суді Республіки Бєларусь. Я неодноразово писав (НЭГ 14 листопаду 2001 року, "Інтелектуальна власність", 2001, №12, Москва), що на мою думку величезна помилка в тім, що всі справи доручені Колегії по патентних справах, тому наша практика показує те, що реалізувати представлені Конституцією, Цивільним Кодексом, Законами Республіки Бєларусь сьогодні в Бєларусі неможливо. Більш того, виникає такий парадокс, коли за відновленням порушеного права, захист якого декларувало державу у всіх перерахованих законодавчих актах, звернутися неможливо через надмірне мито.

Яке ж тут виховання правосвідомості? Мої клієнти, що впевнено стоять на міжнародних ринках зараз довго думають, чи звертатися з позовом при порушенні патентних прав або взагалі не займатися патентуванням у Бєларусі. Тим більше, що процедура міжнародного або Євразійського патентування дозволяє уникнути первісної подачі національних заявок. От будуть цікаво — гарні білоруські патенти будуть по усім світі, а в Бєларусі їх не буде. Воістину швець — без чобіт.

П’яте. Теза про відродження патентних підрозділів на підприємствах зовні також правильний, однак, тільки зовні. Дійсно, хотілося б, щоб на всіх підприємствах були кваліфіковані фахівці. Але кваліфіковані патентні повірники — це штучний і дуже дорогий товар. По-перше, їх неможливо підготувати багато і відразу, а по-друге, фахівці патентних підрозділів колишніх організацій і підприємств були в основному націлені на роботу усередині підприємства і, як правило, кінцевою метою їхньої роботи було одержання авторського посвідчення або патенту для підприємства. Ніколи серед цих фахівців не було юристів.

Більшість західних компаній не має власних патентних служб, а працюють із кваліфікованими патентними повіреними. Необхідно врахувати, що година роботи класного фахівця — патентного повіреного в Європі, США або Японії коштує 300 і більш доларів США. Саме тому, дозволити собі такі служби можуть тільки дуже заможні компанії.

На мій погляд, доцільніше було зорієнтувати підприємства на патентних повірених, тим більше що в Бєларусі серед них є фахівці світового класу. І хоча їх дуже небагато, як показав мій досвід, практична робота з підприємствами дозволяє досить швидко побудувати патентну службу підприємства для існуючих відносин разом з використанням знань і умінь патентного повіреного. Досить драматично те, що в концепції місця інститутові патентних повірених узагалі не найшлося.

Таким чином, на мій погляд концепція спрямована на пріоритет державної власності і досвід використання системи захисту авторськими свідоцтвами, як у колишньому СРСР.

Так що ж потрібно робити? Кого стимулювати, щоб у країні не зупинився науково технічний прогрес? Як зробити, щоб розробки "не тікали" за кордон? Як залучити іноземних інвесторів для того, щоб у наших винахідників були кошти?

Звісно, що декількома словами на поставлені питання не відповісти. Концепція займає близько 16 сторінок тексту. Тому потрібна розробка сучасної концепції, у главу кута якої повинні бути поставлені:
інститут приватної власності;
пріоритет автора, а не держави;
гарантія захисту інвестицій;
можливості судового захисту від порушень в області інтелектуальної власності, починаючи із суду самої нижчої інстанції;
можливість припинення порушення через органи правосуддя при відсутності суперечки;
досвід роботи в області захисту інтелектуальної власності в Китаєві, Росії, інших розвитих країнах.

Якщо ми гармонізували патентне законодавство зі світовим, то чому потрібно йти іншими шляхами по його реалізації і використанню?

Нову концепцію необхідно розробляти з урахуванням досвіду патентних повірених, тим більше, що ми маємо величезний досвід роботи, у тому числі і на західних ринках.