З інтерв’ю старшого співробітника відділу економічних проблем охорони праці і соціальної політики Інституту економіки промисловості НАН України, кандидат соціологічних наук Людмили Мельцер:

«Робота українського патентного відомства дійсно викликає глибоку незадоволеність авторів. Щоб одержати патент, потрібно оплатити послуги фахівців на рівні 2 тис. грн. і чекати три роки. У підсумку зміст винаходу стає надбанням будь-яких зацікавлених осіб, оскільки інформація в заявці розкривається досить докладно. Про рівень правової культури говорить і той факт, що кількість договорів, що передають права на об’єкти інтелектуальної власності, і ліцензійних договорів у всій Україні в 2003 р. склало 1386, у той час як у США діють біля півмільйона таких договорів.»

«У патентні відомства закордонних країн у 2003 р. за даними Донецького облстатуправління було подано 20 заявок на видачу патентів на винаходи, що складає 8 відсотків від загальної кількості, що поступили від українських заявників. У цих умовах багато авторів перестають патентувати свої розробки. Вони шукають інвестора, якому готові віддати усі права, але для початку можуть запропонувати тільки голу схему винаходу або в кращому випадку «кухонний» зразок. Наш винахідник просто не здатний оплатити ті послуги, що уже сьогодні готові йому надати різні організації: провести попередню експертизу пропозиції, оцінити ринковий попит, допомогти виготовити дослідну установку. Автори авансують за рахунок своїх скромних заощаджень лише самі початкові стадії інноваційного процесу в Україні. Потрібна надійна і розвита інноваційна інфраструктура — фірми, що знаходили б цінних авторів, ставили перед ними задачу, оцінювали розробки, доводили їх до рівня, коли в них можна вкласти солідні кошти, оплачували їх, знижували б ступінь ризику для інвестора, давали б якісь гарантії. На Заході на одного ученого приходиться 10 менеджерів, а в нас на 10 учених — один менеджер, тобто забезпеченість гірше в 100 разів. Кожен вітчизняний винахідник — фактично «сам собі режисер». Сам готує креслення, розрахунки, будує модель, шукає спонсора, закапується в спеціальну літературу, пише заявки і веде поштову переписку.»

«Уже пройшло 11 засідань інноваційного семінару, присвяченого дослідженню особливостей інноваційного процесу в Донецькій області. Їх провів методолог А.И. Якушкін. Отримані висновки говорять про необхідність обліку соціально-психологічних особливостей взаємодії учасників нововведень. Економіка і психологія виявляються тісно зв’язаними. Багато українських фахівців заявляють, що основним гальмом на шляху інновацій є відсутність грошей. Але при цьому якось забувають, що в нас не готують менеджерів інноваційних проектів, що немає довіри і розуміння між потенційними учасниками інновацій, немає єдиної думки про те, що ж відрізняє інновацію від рядового «заходу» (типу ремонту даху). У силу цих причин управління інноваціями здійснюється стихійно, «на око», без обліку найважливіших закономірностей. Зараз у наявності роз’єднаність інтересів винахідників, підприємців, працівників промислових підприємств, держави, конфронтація і відсутність співробітництва. Причиною цього є традиційно невірно зрозумілий зміст цих інтересів, що перешкоджає встановленню між учасниками конструктивних відносин, а також патентне законодавство, що копіює західні норми і стандарти без урахування реального злидарського положення основної маси винахідників.«

«У даний час ми саме і працюємо над створенням інноваційного центра нового типу під егідою нашого інституту. Очолює цей напрямок директор інституту, академік НАН України Олександр Іванович Амоша».