Валерій ГЕРЛАНЕЦЬ
З інтерв’ю старшого співробітника відділу економічних проблем охорони праці
і соціальної політики Інституту економіки промисловості НАН України, кандидат
соціологічних наук Людмили Мельцер:
«Робота українського патентного відомства дійсно викликає глибоку незадоволеність
авторів. Щоб одержати патент, потрібно оплатити послуги фахівців на рівні 2
тис. грн. і чекати три роки. У підсумку зміст винаходу стає надбанням будь-яких
зацікавлених осіб, оскільки інформація в заявці розкривається досить докладно.
Про рівень правової культури говорить і той факт, що кількість договорів, що
передають права на об’єкти інтелектуальної власності, і ліцензійних договорів
у всій Україні в 2003 р. склало 1386, у той час як у США діють біля півмільйона
таких договорів.»
«У патентні відомства закордонних країн у 2003 р. за даними Донецького
облстатуправління було подано 20 заявок на видачу патентів на винаходи, що складає
8 відсотків від загальної кількості, що поступили від українських заявників.
У цих умовах багато авторів перестають патентувати свої розробки. Вони шукають
інвестора, якому готові віддати усі права, але для початку можуть запропонувати
тільки голу схему винаходу або в кращому випадку «кухонний» зразок.
Наш винахідник просто не здатний оплатити ті послуги, що уже сьогодні готові
йому надати різні організації: провести попередню експертизу пропозиції, оцінити
ринковий попит, допомогти виготовити дослідну установку. Автори авансують за
рахунок своїх скромних заощаджень лише самі початкові стадії інноваційного процесу
в Україні. Потрібна надійна і розвита інноваційна інфраструктура — фірми, що
знаходили б цінних авторів, ставили перед ними задачу, оцінювали розробки, доводили
їх до рівня, коли в них можна вкласти солідні кошти, оплачували їх, знижували
б ступінь ризику для інвестора, давали б якісь гарантії. На Заході на одного
ученого приходиться 10 менеджерів, а в нас на 10 учених — один менеджер, тобто
забезпеченість гірше в 100 разів. Кожен вітчизняний винахідник — фактично «сам
собі режисер». Сам готує креслення, розрахунки, будує модель, шукає спонсора,
закапується в спеціальну літературу, пише заявки і веде поштову переписку.»
«Уже пройшло 11 засідань інноваційного семінару, присвяченого дослідженню
особливостей інноваційного процесу в Донецькій області. Їх провів методолог
А.И. Якушкін. Отримані висновки говорять про необхідність обліку соціально-психологічних
особливостей взаємодії учасників нововведень. Економіка і психологія виявляються
тісно зв’язаними. Багато українських фахівців заявляють, що основним гальмом
на шляху інновацій є відсутність грошей. Але при цьому якось забувають, що в
нас не готують менеджерів інноваційних проектів, що немає довіри і розуміння
між потенційними учасниками інновацій, немає єдиної думки про те, що ж відрізняє
інновацію від рядового «заходу» (типу ремонту даху). У силу цих причин
управління інноваціями здійснюється стихійно, «на око», без обліку
найважливіших закономірностей. Зараз у наявності роз’єднаність інтересів винахідників,
підприємців, працівників промислових підприємств, держави, конфронтація і відсутність
співробітництва. Причиною цього є традиційно невірно зрозумілий зміст цих інтересів,
що перешкоджає встановленню між учасниками конструктивних відносин, а також
патентне законодавство, що копіює західні норми і стандарти без урахування реального
злидарського положення основної маси винахідників.«
«У даний час ми саме і працюємо над створенням інноваційного центра нового
типу під егідою нашого інституту. Очолює цей напрямок директор інституту, академік
НАН України Олександр Іванович Амоша».
джерело:
«Вечерний Донецк»
корисний матеріал? Натисніть:
|