Навіть коли за кермом трамвая, прикрашеного жовтогарячими стрічками, сидить найкращий у світі вагоновод, цей трамвай в’їде не в світле майбутнє, а туди, куди ведуть рейки. Рейки ж є не що інше, як сукупність законів, указів, постанов, положень, інструкцій тощо, а все разом узяте називається нормативною базою й визначає правила функціонування величезної державної машини. І ці правила відкривають найширший простір для приватної ініціативи. У сфері корупції.

Корупція буває двох видів — із прямим порушенням законів і з використанням законів. Якщо в першому випадку порушника закону принаймні теоретично можна схопити за руку, то в другому — на жаль! Адже порушення як такого немає!

Якщо власник фірми не бажає сплачувати податки та збори за рекламну діяльність, він може назвати рекламу спонсорством (приміром, усім знайоме з телевізора «спонсор показу — торговельна марка така-от») на радість своїй кишені й на горе бюджету. І він діє в рамках закону.

Якщо керівництво акціонерного підприємства, котре роз’їжджає на іномарках і обвішане від голови до ніг мобільними телефонами, виплачує населенню доход за акціями, отриманими в обмін на приватизаційні сертифікати, дві гривні 17 копійок на рік, воно діє за законом.

Якщо донецьку вільну економічну зону з усіма її пільгами створено на 60 років — це зроблено за законом!

Узагалі-то про законодавче забезпечення корупції можна написати фундаментальну працю томів так на двадцять.

Про закони, що встановлюють вимоги, які не можна виконати без знищення підприємців, на які моляться різноманітні перевіряльники приватних кафе чи міліціонери з відстовбурченою кишенею, котрі, зупиняючи маршрутки, замислено промовляють: «У вас у салоні є пасажири, які їдуть стоячи, що робитимемо?»

Не так давно у Верховній Раді комуністи перейшли від улюбленої теми про радянський народ, що зламав хребет фашистському звіру, до заяв про загибель української економіки в разі скасування пільг певним комерційним структурам. Незрозуміло лише, як ненадходження до бюджету сотень мільйонів гривень сприятиме зростанню виплачуваних із бюджету зарплат і пенсій, про яке вони безупинно піклуються. Щоб не бути голослівним, зазначу: одним із ініціаторів внесення законопроекту про технопарк «Ресурси Донбасу» (який планує в 2007 р. вивести з-під оподаткування 1,4 млрд. грн.) був член КПУ пан Хара. А можливо, цей технопарк обіцяв спонсорувати КПУ?

Слово «інноваційний» — одне з наймодніших протягом останніх років п’яти. Ну хто нині відмовиться поговорити про «інноваційний шлях розвитку України», «інноваційно-інвестиційні проекти» чи «інноваційний паштет із печінки птахів»? Ось тільки з другого боку фасаду, прикрашеного такими гаслами, із чорного ходу, стоять непримітні, але ділові громадяни в черзі за отриманням митних, кредитних і податкових пільг. Сьогодні є дві законодавчо забезпечені діючі годівниці, до яких ці громадяни жадають припасти, — Українська державна інноваційна компанія (пільгові кредити) та «Свідоцтво про державну реєстрацію інноваційного (або інвестиційного) проекту» (підстава для одержання податкових і митних пільг). Для отримання останнього бажаючим пропонують скористатися дахом із назвою «технопарк», тобто стати учасником «договору про спільну діяльність» групи юридичних осіб, а за це віддавати цій групі 25% грошей, зекономлених на несплаті податків.

Схотіла компанія «Новий друк» напередодні виборів президента ощасливити ринок України новою послугою «високоякісне кольорове друкування великих тиражів», звернулася в інноваційну компанію, отримала 10 млн. грн. пільгового кредиту, купила німецьку друкарську машину й випустила мільйонів сто листівок про Україну трьох сортів і т.п. під замовлення деяких технічних кандидатів. От це бізнес...

Українська державна інноваційна компанія — державна небанківська фінансово-кредитна установа зі статутним капіталом у 40 млн. євро, чиїм засновником є Кабінет міністрів України, і котра, з одного боку, «із питань державної інноваційної політики» підпорядковується Міністерству освіти та науки України, а з другого — «самостійно встановлює відсоткові ставки за своїми кредитними операціями». І як кожна солідна компанія, що роздає пільгові державні кредити, не любить зайвої цікавості до свого священнодійства.

У ті далекі часи, коли компанія ще називалася інноваційним фондом, у м. Харкові група енергійних людей (природно, за пристойні гроші) розробила методику експертизи. Роботу було виконано блискуче — тут тобі й формули зі значками з вищої математики, і комп’ютерна обробка, і програмна оболонка. Правда, якщо залишити осторонь економічну частину (грубо кажучи, оцінку того, повернуть кредит чи ні) і звернутися до інноваційно-наукової, впадає в око, приміром, те, що питання про відповідність запропонованої інновації фундаментальним поняттям сучасної науки не розглядається взагалі. У результаті такий проект, як «розробка й освоєння виробництва нових високоефективних радіаційно-захисних виробів», заснований на «відкритті», що спростовує закони ядерної фізики, цілком може одержати (якщо вже не одержав) пільговий кредит у 9 млн. грн.

Чи може перешкоджати цьому Український державний центр науково-технічної й інноваційної експертизи? Має значення такий факт: оплачує експертизу особа, безпосередньо заінтересована в її результатах, а з цих грошей і директор, і співробітник, котрий безпосередньо займається проектом, отримують премію. Є певна незручність у ситуації, коли замовник за свої шість тисяч гривень отримує негативну відповідь...

Це з одного боку. А з другого — давайте замислимося над тим, а які власне вимоги висуває законодавча база до бажаючого одержати кредит або пільги? І взагалі, «по поняттях» чи «за законами» відбувається процес їхнього виділення?

Для отримання пільг відповідно до Закону «Про інноваційну діяльність» від будь-якого бізнесмена потрібно лише одне — щоб його продукція виготовлялася (чи планувалася до виготовлення) в Україні вперше, а якщо не вперше, то порівняно з аналогічною продукцією, поданою на ринку, вона була конкурентоспроможною й мала істотно вищі техніко-економічні показники. Усі, за винятком уроджених ідіотів, котрі бажають виробляти стару, неконкурентоспроможну, дорожчу продукцію, біжать складати інноваційний проект і одержувати пільги (довідково-середній розмір звільнення від податків і зборів — 8 млн. на рік).

Але раптом цей закон не діє? Тоді діє Закон «Про спеціальний режим...» Не варто хвилюватися. Для отримання пільг потрібне «виробниче впровадження наукомістких розробок, високих технологій і забезпечення промислового виробництва конкурентоспроможної на світовому ринку продукції». Але... Не існує нормативно закріплених понять із роз’ясненнями, як відокремити середньонаукові від високонаукових або високі від невисоких. Приміром, ви хочете виробляти електром’ясорубки й не сплачувати ПДВ і податок на прибуток. Для цього спочатку потрібно їх правильно назвати: «розробка та промислове виробництво нової гами енергозберігаючого екологічно чистого переробного устаткування». Після цього необхідно знайти якогось сивого доцента університету харчових технологій, дати йому сто доларів, аби він скоренько «обнаучив» ваш проект — і немає проблем. А стосовно «конкурентоспроможної на світовому ринку продукції» — також не переймайтеся. По-перше, хто вам заважає написати, що Захід без вашої продукції знемагає? А по-друге, жоден із уже зареєстрованих у 2003-2004 рр. 18 проектів нічого такого «світоворинкового» не передбачає. Утім, коли вам ліньки займатися «обнаучуванням», подайте не інноваційний, а інвестиційний проект технопарку. Усе, що від вас потрібно в такому разі, — це «одержання прибутку й/або досягнення соціального ефекту».

Отож, висновки такі: будь-який правильно написаний бізнес-проект має всі законні підстави як на отримання кредиту в інноваційній компанії, так і пільг під дахом технопарку. Розумників, котрі бажають погомоніти про те, що, мовляв, технопарк може виконувати не всі проекти, а лише ті, які відповідають пріоритетним напрямам технопарку, я не запитуватиму, наприклад, чому пріоритетом технопарку «Вуглемаш» є вирощування сої. Нехай вони спробують вигадати таке виробництво, що не можна підвести під пріоритет технопарку «Київська політехніка» №5 «сучасні технічні комплекси й системи».

Тут виникає запитання: якщо практично всі до єдиного бізнесмени цілком законно можуть не сплачувати податки, одержувати кредити й безмитно ввозити імпортне устаткування та сировину, то, напевно, під відповідними кабінетами вже натовпи візитерів? А дзуськи! Занадто явне «патрання» бюджету може привернути зайву увагу до «грибних місць», а це грибникам зовсім ні до чого. У цю команду «вихідного дня» входять такі гравці:

1. Законодавча частина (депутати). Без ухвалення відповідного закону технопарк не відкриєш. Ясна річ, що й у діяльності вже відкритого з їхньою допомогою технопарку вони беруть участь.

2. Кабінет міністрів в особі віце-прем’єра з гуманітарних та інших інноваційно-наукових питань, котрий очолює державну комісію. Приймає заповітне рішення про реєстрацію проекту.

3. Національна академія наук в особі президії. Від 2003 р. пробито рядок закону про бюджет, відповідно до якого НАНУ «подає проекти до Кабінету міністрів». Об’їхати не можна.

4. Міністерство освіти й науки. Здійснює облік і контроль, паперову роботу, організує експертизу, розглядає на засіданні робочої групи й рекомендує до розгляду державній комісії.

5. Ані центр експертизи, ані власне технопарк у цей перелік не внесено як такі, що не мають самостійного значення.

Таким чином, наявність, із одного боку, негласного принципу «не надто заривайся», а з другого — наявність великої кількості «причетних до» спричиняє те, що для «сторонніх» місця на грибній галявині не залишається.

Інноваційна діяльність, тобто «уречевлення» результатів науки в товари й послуги — невід’ємна риса будь-якої цивілізованої держави. Виходячи з національних інтересів і економічних можливостей, така діяльність підтримується як безпосередньо бюджетними вливаннями, так і наданням різноманітних преференцій (пільгове оподаткування, пільгові кредити й т.п.). Спроби стимулювання інноваційної діяльності здійснювала й Україна, але за станом на поточний момент вони практично закінчилися провалом.

На сьогодні в Україні вісім діючих технопарків. А є ще й новачки, котрі перебувають у процесі формування. І в молоді — впевнений поступ! Так, «Ресурси Донбасу» без жодного вагання відразу загнали в учасники технопарку Новокраматорський машинобудівний і Єнакіївський металургійний заводи. У своїх сміливих планах технопарк передбачає зростання виведення з-під оподаткування реалізованої продукції від 0,7 млрд. грн. 2004 року до 1,4 млрд. грн. у 2007-му! Відповідно до цієї логіки, залишилося тільки ввести в який-небудь технопарк Криворізький металургійний комбінат!

Це все квіточки на інноваційному полі, а є ще й ягідки на сусідньому науково-технічному, а за ним видніються вже дерева програмно-цільового бюджетного фінансування й кущики класифікатора видатків бюджету. Проте це окремі теми, варті не менш пильної уваги, та коли обмежитися виключно інноваційною діяльністю, можна сказати: основною причиною такого становища є не принципова порочність роду людського, а аморфність і суперечливість законодавчої бази в галузі інноваційної діяльності (зокрема відсутність чітко визначених критеріїв відокремлення інноваційних проектів від «неінноваційних»). Це дозволяє будь-який правильно оформлений бізнес-проект визнати інноваційним із усіма відповідними наслідками у вигляді пільг, базуючись на особистій думці осіб, котрі ухвалюють рішення. Людина слабка, але чим детальніше й точніше визначено цілі інноваційної діяльності, тим детальніше можуть бути визначені й критерії відбору (тільки не треба тут згадувати про критерії комісії Табачника!), і тим менше чиновникові залишається простору для маневру вогнем і колесами. Але! Навіть коли на місце старих поганих посадити нових хороших, і вони чесно дотримуватимуться принципу рівності всіх перед законом, вони змушені будуть розорити економіку України, надавши пільги всім суб’єктам господарювання, які створюють нові виробництва, у цілковитій відповідності з буквою діючого закону. Сама його ідеологія — з однією загальною міркою підійти до коня й до трепетної лані — неправильна по суті. Невже не зрозуміло, що мале підприємство, створюване вченим-винахідником для виробництва продукції на основі свого винаходу, і технологічне оновлення велетнів індустрії вимагають різного підходу? Змішування всього в одну купу не може породити нічого, крім розробки псевдонаукових методик, за якими впровадження одного патенту потрібно прирівняти до створення 100 (а чому не 47 чи 123?) робочих місць. Це я вам як начальник відділу науково-методичного забезпечення інноваційної експертизи відповідально заявляю! Та й узагалі — навіщо так багато законів? Давайте замість них приймемо один — «Про діяльність, спрямовану на розвиток економіки України та зростання добробуту її громадян», а для його реалізації створимо єдину державну комісію із сивих високоморальних стариків і енергійних технократичних юнаків — нехай вони й вирішують, кому та скільки давати!

Наведення елементарного порядку в законодавстві дозволить без додаткових бюджетних вливань вступити на інноваційний шлях розвитку в європейському розумінні цих слів, зокрема за рахунок збільшення практичної віддачі від бюджетних витрат на науково-технічну діяльність. Існуюче піднесення економіки України за рахунок експлуатації невідновних ресурсів певною мірою виправданий як тактична, а не стратегічна мета. Знаковим у цьому відношенні є той факт, що найбагатшою людиною в США є Білл Гейтс, творець інтелектуальної власності, а в Україні — «залізний король» Рінат Ахметов, котрий займається експлуатацією невідновних ресурсів.