( (див. початок)

Ціль даної брошури полягає в тому, щоб дати короткий огляд широкого і складного поняття колективного управління авторським правом і суміжними правами. У майбутньому будуть випущені інші брошури по більш конкретних аспектах цієї теми (таким як права виконавців, інформація про керування правами і т.д.).

Перш ніж визначити саму концепцію і представити її основні особливості коротко розглянемо, що означає саме авторське право і суміжні права.

ЩО ТАКЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО?

Якщо яка-небудь особа створює літературний, музичний, науковий або художній твір, то вона є власником цього твору і може вільно приймати рішення щодо його використання. Це особа (називана «творець» або «автор», або «правовласник») може контролювати долю цього твору. Оскільки відповідно до закону твір охороняється авторським правом з моменту його створення, немає необхідності дотримувати які-небудь формальності, такі як реєстрація або депонування, як умову для одержання цієї охорони. Охороняються не самі ідеї, а лише спосіб їхнього вираження.

Авторське право — це правова охорона, надана правовласнику на оригінальний твір, що він створив. Воно включає дві основні групи прав: майнові й особисті немайнові права.

Майнові права — це право на відтворення, віщання, публічне виконання, переробку, переклад, публічне читання, публічний показ, поширення і т.д. Особисті немайнові права включають право автора заперечувати проти будь-якого перекручення, перекручування або іншої зміни його твору, що може завдати шкоди його честі або репутації.

Обидві групи прав належать авторові, що може реалізовувати їх. Здійснення прав означає, що він може використовувати твір сам, може давати кому-небудь дозвіл використовувати твір або може заборонити кому-небудь іншому використовувати цей твір. Загальний принцип полягає в тому, що охоронювані авторським правом твори не можуть використовуватися без дозволу правовласника. Однак, у національних законах про авторське право передбачені деякі виключення з цього правила. У принципі, охорона діє протягом життя автора і мінімум 50 років після його смерті.

Ці правові аспекти зазначені в міжнародних конвенціях, учасниками яких у даний час є більшість країн. До моменту приєднання держави-члени повинні мати національне законодавство, що відповідає міжнародним стандартам.
На міжнародному рівні майнові й особисті немайнові права надаються відповідно до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, звичайно називаної «Бернська конвенція». Цю Конвенцію, прийняту в 1886 р., неодноразово переглядали для того, щоб узяти до уваги вплив нових технологій на рівень наданої охорони. Адміністративні функції Конвенції здійснює Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), одна зі спеціалізованих міжнародних установ Організації Об’єднаних Націй.

ЩО ТАКЕ ОХОРОНА СУМІЖНИХ ПРАВ?

У той час як права, надані авторським правом, застосовуються до авторів, «суміжні права» стосуються інших категорій правовласників, а саме: виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного віщання.

Суміжні права — це права, що належать виконавцям, виробникам фонограм і організаціям ефірного віщання відповідно у відношенні їхніх виконань, фонограм і теле- радіопередач.

Суміжні права відрізняються від авторського права тим, що вони належать власникам, що вважаються посередниками при виготовленні, записі або поширенні творів. Зв’язок з авторським правом викликаний тим фактом, що три категорії власників суміжних прав є допоміжними ланками в процесі інтелектуальної творчості, оскільки вони сприяють авторам при повідомленні творів останніх до загального відома. Музикант виконує музичний твір, написаний композитором; актор відіграє роль у п’єсі, написаної драматургом; виробники фонограм або частіше називані як «записуюча індустрія» записують і випускають пісні і музику, написані авторами і композиторами, що виконуються музикантами або співаками; організації ефірного віщання передають твори і фонограми на своїх радіо або телестанціях.

На міжнародному рівні суміжні права надаються відповідно до Римської конвенції по охороні інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій віщання, більш відомої як «Римська конвенція». Ця Конвенція була прийнята в 1961 р. і з тих пір жодного разу не переглядалася. Адміністративні функції цієї Конвенції виконують спільно — Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Міжнародна організація праці (МАРНОТРАТ) і ВОІВ.

Угода по торговельних аспектах прав інтелектуальної власності 1994 р. (або Угода ТРІПС), адміністративні функції якого здійснює Всесвітня торговельна організація (ВТО), включає положення по такій міжнародній охороні або посилається на них.

Маються також інші міжнародні договори, що стосуються охорони авторського права і суміжних прав; додаткову інформацію про них можна одержати, звернувшись у ВОІВ (див. адреса на останній сторінці).

ЩО ТАКЕ КОЛЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ АВТОРСЬКИМ ПРАВОМ І СУМІЖНИМИ ПРАВАМИ?

Вище згадувалося, що автор твору має право дозволити або заборонити використання своїх творів; драматург може погодитися на виконання його твору на сцені при дотриманні деяких погоджених умов; письменник може укласти контракт із видавцем про публікацію і поширення якої-небудь книги, і композитор або музикант можуть погодитися з записом його музики або виконання на компакт-диску. Ці приклади показують, як правовласники можуть здійснювати особисто свої права.

Інші випадки свідчать про те, що індивідуальне керування правами є практично неможливим у відношенні деяких видів використання в силу ряду практичних причин. Автор не має матеріальних можливостей для того, щоб стежити за усіма видами використання свого твору. Він не може, наприклад, вступати в контакт із кожною радіо або телевізійною станцією для того, щоб вести переговори про ліцензії або винагороду за використання його творів. І навпроти, нереально для кожної організації ефірного віщання запитувати конкретний дозвіл від кожного автора на використання кожного твору, охоронюваного авторським правом. Щорічно на телебаченні виконується в середньому 60 000 музичних творів, і таким чином, дозвіл повинний бути отриманий від тисяч правовласників. Практична нездійсненність індивідуального керування такою діяльністю як для правовласників, так і для користувачів, приводить до необхідності створення організацій колективного керування, чия роль полягає в тому, щоб стати сполучною ланкою між користувачами і правовласниками в цих ключових областях.

Колективне управління — це здійснення авторського права і суміжних прав організаціями, що діють в інтересах і від імені правовласників.

ЧОМУ НЕОБХІДНО КОЛЕКТИВНЕ КЕРУВАННЯ АВТОРСЬКИМ ПРАВОМ І СУМІЖНИМИ ПРАВАМИ?

Композитори, письменники, музиканти, співаки, виконавці й інші талановиті люди є самим коштовним надбанням суспільства. Наше культурне життя збагачується їхнім творчим генієм. Щоб сприяти подальшому розкриттю їхнього таланту і заохочувати їхню творчість ми повинні дати їм індивідуальні стимули, а саме: винагороду в обмін на дозвіл використовувати їхній твір.

Організації колективного керування є важливою сполучною ланкою між авторами і користувачами творів, охоронюваних авторським правом (такими як радіостанції), оскільки вони забезпечують, щоб автори в якості правовласників одержували плату за використання їхніх творів.

ХТО Є ЧЛЕНАМИ?

Членство в організаціях колективного керування відкрито для усіх власників авторських і суміжних прав незалежно від того, чи є вони авторами, композиторами, видавцями, письменниками, фотографами, музикантами або виконавцями. Організації ефірного віщання не включені в цей перелік, оскільки вони розглядаються як користувачі, незважаючи на той факт, що вони мають деякі права на свої передачі. Вступаючи в організацію колективного керування, члени повідомляють про себе деякі особисті дані і заявляють твори, що вони створили. Представлена інформація є частиною документації організації колективного керування, що дозволяє провести зв’язок між використанням творів і платою за використання творів, яка повинна бути зроблена дійсним правовласникам. Заявлені членами організації твори складають так називані «національний» або «місцевий» репертуар (на відміну від міжнародного репертуару, що складається з іноземних творів, керованих закордонними організаціями колективного керування).

ЯКІ ВИДИ ПРАВ Є НАЙБІЛЬШ РОЗПОВСЮДЖЕНИМИ ПРИ КОЛЕКТИВНОМУ УПРАВЛІННІ?

Найчастіше організації колективного управління охороняють наступні права:

• Право на публічне виконання (музика, відтворена або виконувана в дискотеках, ресторанах і інших громадських місцях);
• Право на ефірне віщання (живі або записані виконання по радіо і телебаченню);
• Права на механічне відтворення музичних творі (відтворення творів на компакт-дисках, магнітних стрічках, вінілових пластинках, касетах, міні-дисках і інших формах запису);
• Права на виконання драматичних творів (театральних п’єс);
• Право на репрографічне відтворення літературних і музичних творів (фотокопіювання);
• Суміжні права (права виконавців і виробників фонограм на одержання винагороди за ефірне віщання або повідомлення фонограм до загального відома)...

(продовження)