З метою однакового і правильного застосування законодавства у вирішенні спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності, Вищий господарський суд України вважає за необхідне дати такі рекомендації.

...
III. Підстави та порядок вжиття запобіжних заходів.

10. Господарський процесуальний кодекс України [1798-12] (далі — ГПК) згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» від 22.05.2003 N 850-IV [850-15] доповнено розділом 4-А «Запобіжні заходи». Вжиття запобіжних заходів має здійснюватися для попередження порушень прав інтелектуальної власності та для збереження доказів такого порушення.

11. Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» [7-93] не передбачено розміру ставок державного мита із заяв про вжиття запобіжних заходів. Отже до внесення відповідних змін до названого Декрету у господарського суду немає правових підстав для винесення ухвали про залишення такої заяви без руху у зв’язку з тим, що її не оплачено державним митом (частина перша статті 43-5 ГПК [1798-12]. Сплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу із заяв про вжиття запобіжних заходів законом не передбачена.

12. До заяв про вжиття запобіжних заходів не застосовуються правила ГПК [1798-12] стосовно відмови у прийнятті позовної заяви, її повернення та залишення позову без розгляду (статті відповідно 62, 63 та 81 названого Кодексу).

13. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 43-3 ГПК [1798-12] заява про вжиття запобіжних заходів повинна містити обставини, якими заявник обгрунтовує необхідність вжиття запобіжних заходів. Такі обставини мають узгоджуватися з приписами статті 43-1 ГПК, а за змістом пункту 5 частини першої статті 43-3 і частини третьої статті 43-4 ГПК — також й підтверджуватись відповідними доказами, витребування й оцінка яких здійснюється господарським судом за загальними правилами ГПК про докази. Зокрема, заявник має подати докази, достатні для впевненості в тому, що його право порушується або невідворотно буде порушено, а також докази наявності права інтелектуальної власності (відомості про реєстрацію права на об’єкт інтелектуальної власності, відповідний правочин тощо).

14. Згідно з частиною другою статті 43-3 ГПК [1798-12] разом із заявою про вжиття запобіжних заходів подаються її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити запобіжні заходи. Однак наведена норма не зобов’язує господарський суд здійснювати розсилання цих копій. Копії заяви можуть вручатися заінтересованим особам під час її розгляду, здійснюваного відповідно до статті 43-4 ГПК. Неодержання особою, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, копії відповідної заяви або її відмова від одержання такої копії не є перешкодою для розгляду заяви. Повідомлення заінтересованих осіб про час і місце розгляду заяви здійснюється господарським судом шляхом винесення відповідної ухвали з додержанням вимог статті 86 ГПК [1798-12], а в разі необхідності — також шляхом надіслання телефонограми, телетайпограми, використання засобів електронного зв’язку тощо. Заяву про вжиття запобіжних заходів може бути розглянуто без участі особи, щодо якої просять вжити такі заходи, зокрема, коли існує вірогідність того, що будь-яка затримка у вжитті запобіжних заходів завдасть невиправної шкоди заявникові або існує ризик того, що докази про порушення права інтелектуальної власності будуть знищені або втрачені.

15. Передбачене частиною четвертою статті 43-4 ГПК [1798-12] зобов’язання заявника забезпечити його вимогу заставою визначено як право, а не обов’язок господарського суду. Внесення коштів, які є предметом застави, має здійснюватися на депозит господарського суду. Сума відповідних коштів, що визначається судом, повинна бути співрозмірною заявленій шкоді та розумно необхідною з огляду на неприпустимість зловживання запобіжними заходами і в будь-якому разі не може перевищувати розміру заявленої шкоди.

16. Згідно з частиною п’ятою статті 43-4 ГПК [1798-12] в ухвалі господарського суду про вжиття запобіжних заходів зазначається, зокрема, порядок і спосіб їх виконання. Такі порядок і спосіб мають визначатися відповідно до обраного запобіжного заходу (стаття 43-2 ГПК), перелік яких є вичерпним. Витребування доказів (за правилами статті 38 ГПК) здійснюється господарським судом. Що ж до огляду приміщень, в яких відбуваються дії, пов’язані з порушенням прав, та накладення арешту на майно, що належить особі, стосовно якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб, то вони відповідно до частини першої статті 43-6 ГПК здійснюються державним виконавцем в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» [606-14], на підставі відповідної ухвали господарського суду, яка згідно з пунктом 4 статті 18-1 названого Закону є виконавчим документом. В ухвалі про вжиття запобіжного заходу має обов’язково зазначатися про те, що у разі неподання заявником відповідної позовної заяви у строк, встановлений частиною третьою статті 43-3 ГПК [1798-12], запобіжний захід припиняється (пункт 1 статті 43-9 ГПК).

17. Строк, який надається господарським судом заявникові для виправлення недоліків заяви про вжиття запобіжних заходів (частина перша статті 43-5 ГПК [1798-12], має бути розумно необхідним й визначається з урахуванням конкретних обставин, пов’язаних з поданням заяви, і, зокрема, тривалості поштообігу. Цей строк є процесуальним, і отже в разі необхідності може бути продовжений судом (частина четверта статті 53 ГПК) за заявою заінтересованої особи чи з власної ініціативи.

18. У разі винесення ухвали про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів (частина шоста статті 43-4 ГПК [1798-12] зазначена заява не повертається судом заявникові, оскільки законом таке повернення не передбачене. Копії відповідної ухвали розсилаються заявникові та особі (особам), щодо якої (яких) просили вжити запобіжні заходи.

19. У застосуванні частини четвертої статті 43-10 ГПК [1798-12] господарським судам рекомендується виходити з такого. Якщо запобіжний захід припинено з підстав, передбачених пунктами 2-4 статті 43-9 ГПК [1798-12], то питання про відшкодування шкоди, завданої вжиттям такого заходу, може бути вирішено одночасно з прийняттям відповідної ухвали або під час розгляду справи по суті.

20. Згідно з частиною першою статті 43-8 ГПК [1798-12] ухвала про вжиття запобіжних заходів, ухвала про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів або її заміну чи скасування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Подання відповідної скарги та перегляд зазначених ухвал в апеляційному порядку здійснюються на загальних підставах, визначених розділом XII ГПК [1798-12], з урахуванням того, що суб’єктами апеляційного оскарження виступають не сторони у справі — позивачі і відповідачі, — а заявник (особа, яка звернулася до суду із заявою про вжиття запобіжних заходів) і особа, щодо якої вжито запобіжні заходи. Закон не виключає можливості вжиття запобіжних заходів господарським судом апеляційної інстанції — за результатами здійснення апеляційного провадження. Оскарження зазначених у частині першій статті 43-8 ГПК [1798-12] ухвал у касаційному порядку названий Кодекс не передбачає. Оскільки відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України [254к/96-ВР] однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, крім випадків, встановлених законом, в разі подання такої касаційної скарги Вищий господарський суд України відмовляє в її прийнятті і виносить з цього приводу відповідну ухвалу...

(продовження)

Голова Вищого господарського суду України
Д.Притика