Знак для товарів і послуг є досить новим об’єктом правовідносин на території України. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. № 3689-12 (далі — Закон про товарні знаки) визначає вказаний об’єкт як позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг, які надають інші особи. Зрозуміло, що поява Закону про товарні знаки пов’язана із комерціалізацією суспільного життя, а це відповідно викликало потребу в індивідуалізації виробників товарів, надавачів послуг і виконавців робіт. При маркуванні продукції знак для товарів і послуг (далі — товарний знак) виконує функції так званого мовчазного продавця, оскільки споживач, орієнтуючись на знайоме позначення, обирає товари (послуги) відомого йому виробника (надавача). Проте товарні знаки можуть мати і обернену дію: придбавши товар, позначений відповідним товарним знаком, незадоволений його якістю споживач вже намагатиметься уникати придбання товарів зазначеного виробника.

Товарний знак виконує функції своєрідного гаранта якості, оскільки свідомість споживача формується таким чином: це продукція відомого виробника, а отже вона вже схвалена споживачами, що, в свою чергу, свідчить про якість (специфічні характеристики) вказаних товарів. Отже висновок очевидний: продукція варта придбання. Можна також згадати про так звану психологічну функцію: домогосподарка звикла купувати продукти фірми «Верес». Отже, якщо в неї виникне потреба в продукті, який вона досі не вживала, то вона звернеться в першу чергу до продукції відомої їй фірми «Верес», а вже потім — до інших виробників подібних товарів.

Товарний знак як об’єкт правового регулювання і як об’єкт права власності певної особи має відповідати вимогам, передбаченим ст. 5 Закону про товарні знаки. Правова охорона надається товарному знаку, який не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені Законом про товарні знаки.

Право власності на товарний знак засвідчується свідоцтвом, строк дії якого становить 10 років і поновлюється за клопотанням власника свідоцтва, поданим протягом останнього року дії свідоцтва, строком на 10 років.

Дію свідоцтва може бути припинено достроково за умов, викладених у ст. 18 Закону про товарні знаки. Обсяг правової охорони визначається наведеними в свідоцтві зображенням товарного знака і переліком товарів та послуг. Право на одержання свідоцтва на знак для товарів і послуг має будь-яка особа, об’єднання осіб або їх правонаступники.

Згідно з вимогами чинного законодавства України, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату в володіння і користування іншим особам. Власник має право використовувати належне йому майно в підприємницькій діяльності. Слід зазначити, що нематеріальні активи мають досить велику вартість. Наприклад, знак «Кока-кола» на нинішній день оцінюється в 1,5 млрд. доларів США.

ТОВАРНИЙ ЗНАК — ВНЕСОК ДО СТАТУТНОГО ФОНДУ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Власник має право створити в установленому законом порядку підприємство, організацію, що є юридичною особою, і відповідно передати певне майно, що є його приватною власністю, для формування статутного фонду юридичної особи. Об’єктами права приватної власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці. Тобто вказані об’єкти можуть бути використані в господарській діяльності громадянами безпосередньо або шляхом створення юридичної особи в передбаченій законодавством України організаційно-правові формі (господарські товариства, кооперативи, тощо).

Так, створення статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ) врегульовано ст. 52 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-12 (далі — Закон про товариства). У ТОВ створюється статутний фонд, розмір якого має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення ТОВ. На сьогоднішній день мінімальна заробітна плата становить 165,0 грн. Відповідно мінімальний розмір статутного фонду ТОВ має становити 16500,0 грн.

Вкладами учасників та засновників ТОВ можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, зокрема в іноземній валюті. Вклад, оцінений у грошовому вигляді, становить частку учасника в статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України. Виникає думка про можливість формування статутного фонду переважно за рахунок товарного знака! Яким чином об’єктивно оцінити права на товарний знак?

Згідно з Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 р. № 2658-ІІІ (далі — Закон про оцінку), майном, яке може оцінюватися, вважаються:
об’єкти в матеріальній формі, у тому числі земельні ділянки, будівлі та споруди (включаючи їх невід’ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо;
паї, цінні папери;
нематеріальні активи, в тому числі об’єкти права інтелектуальної власності;
цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

Тобто при передачі прав на товарний знак власник має запропонувати іншим учасникам відповідно до установчих документів оцінити свій вклад у грошовій формі, а при виникненні спорів щодо вартості товарного знака, — звернутися до професійного оцінювача. Відповідно висновок останнього є вирішальним при визначенні розміру внеску засновника до статутного фонду.

Поряд з іншими обов’язками учасники ТОВ виконують свої зобов’язання перед товариством, у тому числі пов’язані з майновою участю, а також вносять вклади в розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами (статутом та установчим договором ТОВ) та чинним законодавством України.

Тобто власник товарного знака, вносячи його до статутного фонду юридичної особи (в даному випадку ТОВ), має припиняти свої повноваження власника по відношенню до вказаного об’єкта і набувати корпоративних прав (прав по управлінню діяльністю юридичної особи, по отриманню частини її прибутку в передбаченому установчими документами порядку, тощо). Зрозуміло, що вказаний товарний знак з моменту передачі учасником прав на нього господарському товариству є власністю останнього. Відповідно до ст. 26 Закону про товариства, об’єктами права власності ТОВ, є грошові та майнові внески його членів, майно, набуте в процесі здійснення господарської діяльності, а також інше майно, придбане на законних підставах.

Як відомо, для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи — подаються такі документи:
рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції). Останній подається у випадках, передбачених законом;
статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва;
реєстраційна картка встановленого зразка, яка водночас є заявою про державну реєстрацію;
документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі, визначеному законом.

Зазначена норма передбачає, що необхідно підтвердити передачу майна до статутного фонду. Документом, який підтверджує право власності на товарний знак, є Свідоцтво, одержане в порядку, передбаченому чинним законодавством. Власник знаку може передати права користування товарним знаком шляхом укладення ліцензійного договору. Проте Закон про товарні знаки не передбачає порядок переоформлення Свідоцтва на знак для товарів і послуг у випадках передачі прав на товарний знак господарському товариству для здійснення підприємницької діяльності. Відповідно власником товарного знака залишається особа, що зазначена в Свідоцтві на товарний знак. Отже, з одного боку, власником є юридична особа, до статутного фонду якої було передано товарний знак в якості внеску, а з іншого боку — особа, яка одержала Свідоцтво. Особливо відчутною невідповідність нормативно-правових актів стає при виході вказаного учасника з ТОВ. На вимогу учасника та за згодою ТОВ вклад може бути повернений повністю або частково в натуральній формі. Зрозуміло, що ТОВ не зацікавлене в поверненні учасникові відповідного товарного знака, оскільки для усунення витрат на знищення продукції, маркованої товарним знаком, «розкрутку» нового товарного знака тощо, товариству необхідно встановлювати договірні відносини з учасником та користуватися вказаним знаком на оплатній основі.

Під час здійснення підприємницької діяльності юридична особа, до статутного фонду якої було внесено товарний знак, для нормального використання останнього має здійснювати витрати на рекламну підтримку та просування вказаного знака, а отже вартість останнього збільшуватиметься в результаті здійснення товариством капіталовкладень. Проте, в переважній більшості випадків зміна вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір часток учасників у статутному фонді ТОВ. Рідше трапляються ситуації, в яких учасники в установчих документах передбачили інший варіант.

В такому випадку, власник товарного знака є носієм прав на майно, вартість якого збільшилася. Постає питання про відшкодування капіталовкладень, здійснених для «утримання товарного знака». При цьому правової підстави для відшкодування збитків немає, оскільки відсутні протиправні діяння з боку фізичної особи та товариства. Отже, колізія двох нормативних актів створює можливість порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарського обігу.

ПРАВОВА ОХОРОНА ТОВАРНОГО ЗНАКА

Щодо інших можливих проблем, пов’язаних із використанням товарного знака, то необхідно вказати на те, що згідно з Законом про товарні знаки, не можуть одержати правову охорону також позначення, які:
не мають розрізняльної здатності;
є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду;
вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг;
є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу;
є загальновживаними символами і термінами.

Нажаль на вітчизняному ринку традиційною є продукція, маркована «ABIBAS», «FANFA» тощо. Ці позначення нагадують відомі словесні знаки, і відповідно є проявом недобросовісної конкуренції. Їх ще називають неправдивими товарними знаками (тобто знаками, які використовуються третіми особами в порушення прав власника товарного знака, або знаками, що містять неправдиві дані про походження товару, а також інформацію, що може ввести споживачів в оману).

Доречним засобом боротьби із підробками, крім штрафів, вилучення контрафактної продукції (продукції, виготовленої з порушенням права промислової власності), є поширення інформації серед добросовісних посередників та споживачів щодо наявності на ринку вказаної продукції. Наприклад, Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів МОЗ України у листі № 138/12-07 від 14 січня 2002 р. повідомила місцевим інспекціям з контролю якості лікарських засобів про фальсифікацію лікарського засобу під назвою Церебролізин (розчин в ампулах по 5 мл с. 002248 виробництва фірми Ебеве).

Відповідно до листа № 184 від 27 листопада 2001 р. Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів у Волинській області маркування на ампулі викликало підозру: на білому тлі чорним шрифтом було зроблено надпис Cerebrolysin — Ampulis 03.2000, 03.2005; по всій ширині етикетки чорна смуга.

Етикетка відрізняється від оригінальної за такими ознаками: відсутні написи «Розчин для ін’єкцій», «Перед вживанням необхідно прочитати інструкцію», символ «Austria», серія; «Придатний до»; Виробник Ебеве Арцнайміттель ГмбХ; А-4866 Унтерах, Австрія. На внутрішній пластиковій упаковці не вказано серію.

РОЗМІЩЕННЯ ТОВАРНОГО ЗНАКА ДЛЯ РЕКЛАМИ

Ще одним «правопорушенням» вважалося розміщення товарного знака на фасаді будівлі з метою реклами без дозволу місцевих органів. Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва повідомив, що відповідно до ст. 15 Закону України «Про рекламу» від 3 липня 1996 р. № 270/96-ВР та п. 30 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1998 р. № 1511, інформація (вивіска) про особу, розміщена на фасаді, біля входу (в’їзду) споруди, в якій ця особа займає приміщення, не потребує отримання дозволу місцевого органу влади. Аналогічне правило поширюється на продукцію особи в вітрині. При цьому зазначимо, що вивіска — це елемент оформлення фасаду, який містить інформацію про зареєстроване найменування особи, включаючи герби, емблеми, знаки для товарів та послуг, виготовляється будь-яким способом та має різні розміри.

Інформацією про особу є також розміщена на спеціальних табличках інформація про роботу підприємства, в тому числі час роботи, повне найменування підприємства, профіль діяльності (якщо це не випливає з назви). З цього випливає, що розмір, колір, кут розташування вивіски на фасаді, висота розміщення, віддаленість від входу до приміщення та розмір площі, яку займає назва підприємства, а також вулиця, де знаходиться підприємство, не впливають на право власника (користувача) споруди (приміщення) на розміщення вивіски на фасаді, біля входу (в’їзду) такої споруди без отримання дозволу місцевого органу влади.