Якщо проаналізувати сучасну правову систему України на наявність норм, які регулюють правовідносини у сфері авторського права, то можна дійти висновку, що правова охорона авторського права здійснюється у межах цивільного права, адміністративного права та кримінального права. При цьому, якщо цивільне право є основною галуззю, яка встановлює відповідні правові режими для об’єктів, права та обов’язки суб’єктів, гарантії реалізації та захисту їх прав, то кримінальне право за своїм предметом та методом правового регулювання встановлює лише санкції за порушення авторських прав. За своєю правовою природою кримінальна відповідальність повинна мати найбільш суворі санкції порівняно з цивільною відповідальністю.

У вересні 2001 р. набув чинності новий КК України. Для досягнення мети нашого дослідження, стисло проаналізуємо старий та новий кримінальні кодекси України.

АНАЛІЗУЄМО КОДЕКСИ

Кримінальний кодекс України 1960 р. містив ст. 136, яка передбачала кримінальну відповідальність за порушення авторських прав. Відповідно до диспозиції ст. 136 КК санкції у вигляді виправних робіт на строк до двох років або штраф від п’ятдесяти до ста двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати, передбачалися за такі дії: «Випуск під своїм ім’ям або інше привласнення авторства на чужий твір науки, літератури та мистецтва, незаконне відтворення або розповсюдження такого твору».

При цьому суміжні права не охоронялися радянським кримінальним правом. Однак за десять років незалежності проблема охорони авторського та суміжних із ним прав набувала все більшого суспільного резонансу, тому у новому КК замість ст. 136 з’явилася ст. 176, яка дещо виправила положення речей, натомість додала і нових проблем.

Відповідно до цієї статті кримінальна відповідальність передбачається за «незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі».

Загальновідомо, що кожний склад злочину включає чотири елементи: об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт та суб’єктивну сторону. Враховуючи те, що у сучасній літературі існує чимало коментарів до цієї статті, то зупинятися докладно на характеристиці кожного елемента немає потреби, тому коротко зупинимося на тих недоліках юридичної техніки, які були допущені під час її складання.

НЕДОЛІКИ ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ

Предметом злочину є твори науки, літератури та мистецтва, комп’ютерні програми і бази даних (об’єкти авторського права), виконання, фонограми і програми мовлення (об’єкти суміжних прав). З логічного погляду незрозумілою є позиція законодавця, який, надаючи перелік предметів злочину у ст. 176 КК, зазначив термін «твори у галузі науки, літератури і мистецтва», а потім через кому зазначив «комп’ютерні програми і бази даних». Чинні джерела кримінального права не містять визначення поняття «твір», «комп’ютерна програма» тощо, тому для з’ясування їх змісту необхідно звертатися до спеціальних нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, зокрема, комп’ютерні програми та бази даних.

Таким чином, використання двох предметів, які співвідносяться один із одним як загальне та часткове неможливо зрозуміти з погляду логіки, та можна віднести на рахунок популістських заходів нашої держави, які обумовлені тиском на український уряд монстрами комп’ютерної індустрії. Однак, з погляду юридичної техніки це не зовсім коректно.

Також доцільно зазначити, що порівняно зі старим КК України, суттєво зросли санкції за порушення авторських прав, а саме: залежно від складу злочину можна «попасти» на штраф в розмірі від 200 до 2000 неоподаткованих мінімумів, конфіскацію примірників та обладнання, заборону займатися певною діяльністю на строк до трьох років та позбавлення права обіймати певні посади. Й усе це порівняно з виправними роботами на строк до одного року або штрафом до п’ятнадцяти мінімальних розмірів заробітної плати. Проте санкції стали носити більш майновий характер.

На підставі аналізу тільки санкцій, можна дійти висновку, що проблема захисту прав інтелектуальної власності набула великого значення для держави. Однак автор під час написання цієї статті мав на меті не давати аналіз ст. 176 КК України з погляду елементів складу злочину, а дослідити необхідність здійснення охорони авторського права за допомогою засобів кримінального права.

НАСАМПЕРЕД, ПОТЕРПАЄ ДЕРЖАВА

У результаті здійснення злочинної діяльності, яка передбачена ст. 176 КК України, з’являються контрафактні або піратські примірники творів, які продаються на ринку дешевше ніж легальні твори, інколи у десятки разів.

Така різниця цін пояснюється, звичайно, не тим, що «пірат» не заплатив автору за використання його майнових прав, а законний користувач заплатив ці ліцензійні відрахування, які у середньому становлять біля 5-10% від собівартості примірника твору. Кабінет Міністрів України своєю постановою від 18 січня 2003 р. №72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав» затвердив мінімальні ставки авторської винагороди, які не перевищують в середньому 5% від вартості одного примірника залежно від твору та способу його відтворення. Отже, причина настільки значної різниці в цінах між піратською та легальною продукцією — інша. На думку автора, ця різниця виникає за рахунок того, що з легальної продукції під час її руху до кінцевого споживача впродовж усього ланцюга власників сплачуються податки, а з піратської продукції податки не сплачуються. Як наслідок, кримінально-правова боротьба з порушниками авторських прав повинна розглядатися як частина боротьби з особами, які ухиляються від сплати податків.

Таким чином, насамперед, держава зацікавлена у боротьбі з піратською (контрафактною) продукцією, позаяк саме вона насправді несе величезні збитки від не отриманих податків. Крім того, завдяки цій нормі, правоохоронні органи можуть ефектно та дуже наочно вживати заходів зі знищення саме цієї вилученої контрафактної продукції за допомогою важкої техніки та перед очами світової спільноти, як то роблять в США та Китаї.

Поза сумнівів залишається те, що наявність такої норми у чинному КК України має певний превентивний ефект, однак, факт того, що передбачені санкції носять майновий характер, та за своїм розміром є не дуже великими, порівняно з доходами від такої діяльності, цей ефект мінімальний.

Безумовно, певний позитивний вплив на ситуацію загалом від наявності кримінальної відповідальності за порушення авторського права має місце, натомість необхідно мати на увазі, що, передусім, ця відповідальність необхідна саме державі, позаяк автор, крім сумнівного морального задоволення від того, що порушник притягнутий до такої відповідальності, жодного матеріального задоволення не отримує. Тому більш ефективним та матеріально привабливим засобом захисту своїх прав, на наш погляд, є цивільно-правовий захист.