Наразі можна стверджувати, що законодавство України щодо авторського права загалом відповідає критеріям, що ставляться у світі до охорони об’єктів інтелектуальної власності. Водночас, на Україні все більше відчувається відсутність істотної судової практики у спорах, пов’язаних з авторським правом. Чинний Закон України «Про авторське право і суміжні права» можна чітко застосовувати лише для стандартних ситуацій і стосовно типових об’єктів авторського права. При внесенні змін до Закону не враховуються аспекти, що виявляються під час вирішення судових спорів, котрі почасти бувають вельми суперечливими. Зарубіжний досвід також не враховують, посилаючись на відмінності у правових системах. Ми вважаємо, що деякі аспекти, вироблені та перевірені у західних країнах, доцільно застосовувати і в українському законодавстві, здебільшого у сфері інтелектуальної власності, яка в усьому світі є досить уніфікованою.

ВИКОРИСТОВУЮЧИ ПОХІДНИЙ ТВІР

З огляду на викладене ми хотіли б проаналізувати правовий режим охорони такого жанру, як пародія. Оскільки пародії можуть мати різну форму, то одразу ж зауважимо, що у цій статті пародія буде розглядатись як аудіовізуальний твір. Спробуємо з’ясувати, чи необхідно отримувати права від правовласників твору, на який створюється пародія у вигляді, наприклад, художнього фільму, рекламного ролику тощо. Така ситуація зустрічається не рідко.

Пародія в нашому випадку є аудіовізуальним твором, тому вона згідно із ст. 8 Закону «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. є об’єктом авторського права. Проте пародія не є самостійним твором, тому що вона не може існувати без першоджерела і найчастіше містить уривки чи інші моменти, які легко пов’язують пародію з першоджерелом. Законодавство України не містить визначення пародії і не регулює її правовий статус, тому слід проаналізувати поняття, які можуть включати в себе пародію. Зважаючи на те, що пародія фактично створюється з використанням твору, що пародіюється, найближчим поняттям видається похідний твір. Закон України «Про авторське право і суміжні права» так визначає поняття похідного твору:

«Похідний твір — твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдавання шкоди його охороні (анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову (до похідних творів не належать аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування українською чи іншими мовами інших аудіовізуальних творів)».

Пародію на аудіовізуальний твір, на нашу думку, варто розглядати як «іншу переробку твору». Залишається питання про те, коли така переробка відбувається без завдання шкоди охороні первісного твору. Вочевидь, що якщо укласти договір із правовласником, в якому він надає право використовувати свій твір, то створення пародії є правомірним. Проблема у тому, що це може бути дуже непросто здійснити. Навіть якщо автори пародії готові заплатити правовласнику первісного твору винагороду за використання його прав, це зовсім не означає, що він захоче підписувати такий договір. Пародія почасти спрямована на висміювання і автору буде дещо неприємно, коли його твір стає об’єктом глузування. Правовласник, звичайно, може відмовитись від укладання договору чи запросити таку ціну, на яку не кожний погодиться. Відтак, якщо отримувати дозвіл власника першоджерела, то пародія перестане існувати як жанр, що ніяк не відповідатиме інтересам глядацької аудиторії.

Чи можна створювати пародію без дозволу правовласників первісного твору? Справедливо було б надати таку можливість вільного використання твору для створення на нього пародії за умови дотримання певних умов. На жаль, українське законодавство не містить подібного припису. Існує норма про можливість використання твору без згоди автора (ст. 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Натомість ця стаття містить лише обмежений перелік випадків, коли таке використання можливе, і пародія до нього не входить. Таким чином, можна дійти висновку, що пародія за українським законодавством може бути легітимною лише за умови укладення авторського договору авторами пародії з правовласниками первісного твору.

Такий висновок не відповідає інтересам суспільства, як не відповідає він і зарубіжній практиці. Розглянемо загальний правовий підхід до пародії на прикладі законодавства США.

ПАРОДІЯ ПО-АМЕРИКАНСЬКІ

Американське законодавство містить критерії, за умови дотримання яких дозволяється використання твору без згоди його авторів. Таке використання визначається як добросовісне використання без згоди автора («fair use») і розглядається досить широко, що дозволяє судам у своїх рішеннях виходити з принципу справедливості і менше спиратись на формалізм.

Згідно з Законом про авторське право США (Copyright Act 1976) ураховуються чотири чинники:

мета і характер використання твору, зокрема, оцінка того, чи є використання за своєю природою комерційним чи некомерційним у освітніх цілях;
сутність (характер) твору;
обсяг і значимість використаної частини твору у співвідношенні з охоронюваним твором загалом;
вплив використання твору на потенційний ринок для твору чи вартість твору.
Зупинимось на кожному з цих чинників детальніше.

1. Мета і характер використання твору. Цей чинник дуже часто має вирішальне значення. Розглядаючи його, суди беруть до уваги наскільки принципово новим можна вважати твір, створений на основі оригінального твору. Якщо зміни до оригінального твору надають похідному твору щось принципово нове, то це уповноважує авторів похідного твору не запитувати дозвіл у правовласників оригінального твору на його використання. Принципово новим твір можна вважати за різних обставин. Для пародії оцінюється, передусім, перетворення оригінального твору з погляду надання йому сатиричного, комічного, критичного спрямування.

Що стосується комерційної чи некомерційної мети використання похідного твору, то, безумовно, набагато більше шансів на визнання добросовісним використанням без згоди автора саме некомерційного використання. Зокрема, у випадку, якщо пародією на аудіовізуальний твір буде рекламний ролик, то автори рекламного ролику навряд чи зможуть довести добросовісне використання оригінального твору, адже основне завдання реклами — це залучення коштів. Але, незважаючи на те, що судами дуже серйозно розглядається комерційна мета використання твору, за умови істотної новизни похідного твору навіть комерційне використання може визнаватися добросовісним.

2. Сутність (характер) твору. Під сутністю твору розуміють його спрямованість (близькість до звичайної інформації чи навпаки до художнього вимислу). Зокрема, в документальному творі використовується багато інформації, яка не охороняється авторським правом, а це дає змогу авторові стверджувати, що при створенні свого твору він послуговувався не стільки оригінальним твором, скільки запозиченою ним інформацією. Суди більше схильні визнавати добросовісним використанням запозичення елементів біографічних та документальних творів, виходячи з того, що такі твори мають освітнє навантаження.

Пародія ж належить до розважального жанру і є художнім твором, але вона може створюватися як на основі художнього твору так і на основі документального твору.

3. Обсяг і значення використання частини твору. За загальним правилом чим менша частина оригінального твору використовується у похідному творі, тим більше вірогідність того, що правомірно використовувати цю частину оригінального твору без дозволу правовласника. Важливим виключенням із цього правила є те, що використання невеликого, але ключового фрагмента оригінального твору у похідному творі може мати істотний вплив на сприймання такого похідного твору глядачем, а отже, таке використання має значно менше шансів бути визнаним за добросовісне.

Стосовно пародії викладене правило має обмежене трактування. При створенні пародії не має значення, яка частина оригінального твору використана в пародії. Це викликано тим, що якраз ключовий момент твору найчастіше і пародіюється для того щоб легко було впізнати оригінальний твір.

4. Ефект використання твору на потенційний ринок. Йдеться про доходи правовласника оригінального твору, які він може втратити у зв’язку з виходом в світ похідного твору, створеного на основі оригінального. Чим більше доходів недоотримає автор через оприлюднення і розповсюдження похідного твору, тим важче авторам похідного твору буде довести, що використання ними оригінального твору було добросовісним.

Зазвичай вважають, що особливої майнової шкоди правовласнику можна завдати, якщо похідний твір створений на основі не оприлюдненого оригінального твору. Однак це правило до пародії застосовується судами досить ліберально, з огляду на специфіку жанру. Суди не вбачають порушення в тому, що правовласник твору внаслідок вдалої пародії на його твір позбувся значної частини своїх потенційних доходів, адже талановита пародія здатна мати такий ефект.

Наостанку хотілось би зауважити, що наведені критерії слугують лише орієнтиром для оцінки американськими судами конкретної ситуації. Проте у разі їх застосування в українському законодавстві могли б відіграти позитивну роль у вирішенні багатьох питань, що стосуються добросовісного використання прав авторів без отримання в них дозволу. Доцільним було б надати можливість вільного використання твору для створення на нього пародії за умови дотримання певних умов, урахувавши досвід країн із розвиненою системою охорони інтелектуальної власності.