Напередодні нового року ВАТ «Укртранснафта» призначило компанію Прайсвотерхаус Куперс керівником проекту комерціалізації нафтотранспортної системи Одеса-Броди, що полягає в основному у виробленні стратегії тiєї ж таки комерціалізації. Що ж по суті сталося? Чудовій і значною мірою навіть матеріалізованій ідеї нафтомагістралі (яких у нас, до речі, є безліч і, головним чином, у науці і техніці), народженій незалежністю і в цілому спрямованій на її зміцнення, не вистачило власних сил для того, щоб отримати реальні контури? Українськiй будовi століття, яка вже понад півтора роки тому зварила свій «золотий», а нині глибоко заморожений «стик», був потрібен ще й «золотий костиль», щоб досягти якоїсь мети і отримати обіцяну країні вигоду? Добре це чи погано?

Відповідь проста: краще пізно, ніж ніколи. Якщо країна стала (нехай поки і декларативно) на інноваційний шлях розвитку, що зафіксовано у посланні Президента «Європейський вибір», то потрібно звикати до того, що ідеї, в тому числі, наукові, перетворюються на реальний товар, на якому необхідно добре заробляти. І справді, ще п’ять років тому, за офіційними оцінками, зареєстрована промислова (інтелектуальна) власність українських вчених становила $80 мільярдів. Це основа для економічного прориву. Але що з цього? Скільки там відсотків ВВП виділено бюджетом для примноження цієї суми? Не три і не два - менше одного. На що тут сподіватися?

На так звані венчурні (від англ. venture - ризик) компанії. Вони максимально сприйнятливі до чужих унікальних ідей, котрі мають відчутний ринковий потенціал. Принаймні досвід ринків, що динамічно розвиваються, про це свідчить. «Любителі гострих відчуттів» вкладають у такі проекти, на які звичайно не реагують банківські установи, істотні суми, доводять їх до передпродажної готовності і вигідно реалізовують тим, хто має великі гроші, але не збирається ними ризикувати і діє лише напевно.

Саме в такому підході бачаться сьогодні і реальні перспективи інноваційного розвитку України, визнаного настільки ж безальтернативним, наскільки і не використовуваним на сьогодні шляхом нашої економіки. Досить сказати, що за оцінками Мінекономіки та євроінтеграції, наведеними у доповіді «Перспективи інноваційного розвитку України», ринок венчурного капіталу в Україні становить сьогодні приблизно $400 мільйонів (потенційний його обсяг за даними деяких компаній досягає $800 мільярдів!) і нараховує не більше десятка працюючих на ньому компаній. Серед них можна назвати Western NIS Enterprise Fund (капітал $150 млн., виділений урядом США для освоєння у харчовій промисловості, сільському господарстві, виробництві будівельних матеріалів, фінансовому секторі України), SigmaBlazer (капітал $100 млн.), фонд прямих інвестицій «Україна» (інвестував $22,5 млн.).

Щоправда, перелік інвестицій венчурного капіталу в Україні свідчить про те, що інноваційна діяльність, як відзначалося у названій доповіді, не є об’єктом їхньої першочергової зацікавленості. На цей висновок, мабуть, наклала свій відбиток ситуація із законодавчою базою. Порядок створення венчурних фондів в Україні регулюється законом про інститути спільного інвестування, що набрав чинності у березні 2001 року. Існує порядок випуску акцій відповідних компаній. Але цього, швидше за все, для масового венчурного старту зовсім недостатньо. В указі Президента країни від 25 березня минулого року поставлено завдання розробити законопроект про основні засади формування і регулювання ринку венчурного капіталу в Україні, що свідчить насамперед про неефективність наявних правових механізмів і про незадоволення суб’єктів цього бізнесу наданими їм можливостями. За наявними у «Дня» даними, компанії, якi працюють на цьому ринку, збираються створити для захисту своїх інтересів професійну асоціацію.

Тим часом українські аналітики бачать у діяльності венчурних компаній і взагалі іноземному фінансуванні української науки (у 2001 році воно перевищило бюджетні витрати на ці цілі) не тільки позитив, пов’язаний з можливістю виживання відповідних установ, підтримкою технічного і кадрового рівня. Їх непокоїть загроза вивезення інтелектуального продукту на ранній стадії інноваційного процесу, чим закладається основа для «приватизації» результатів наукової діяльності. Крім того, інноваційна і патентно-ліцензійна діяльність в Україні, на думку фахівців, значною мірою спрямована на захоплення споживчого ринку. Тоді як сектори, що становлять основу інноваційної діяльності - електроніка, машинобудування, сільське господарство, переробна промисловість - практично не охоплені цими видами діяльності. Не змінюється тенденція зменшення частки інвестицій, що вкладаються в інновації. Високотехнологічні і наукомісткі галузі в Україні не володіють необхідними фінансовими ресурсами для інноваційного розвитку, що посилює спеціалізацію України на сировині і товарах з низьким рівнем переробки. «Нам здається, що ми можемо когось колись наздогнати, - говорить директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАНУ Юрій Пахомов, - а насправді так і зав’язнемо в цій архаїці, якщо не пануватиме інноваційна модель. Щоб досягти перелому, потрібні колосальні кошти».

Де їх узяти? Десяти венчурних компаній, що зважилися прийти на український ринок, тут явно недостатньо. Цей ринок треба заповнити вітчизняним і іноземним капіталом, роблячи особливу ставку як на сприятливі для нього і рівні умови, так і на ринкову конкуренцію. Експерт Центру соціально-економічного аналізу Володимир Дубровський упевнений, що інноваційна модель для України - модель «прискореного підприємництва». На його думку, для цього економічна політика країни повинна орієнтуватися на стимули, у тому числі і для конкуренції. «Це той самий головний стимул, який примушує вдаватися до інновацій та інвестицій», - вважає експерт.

На необхідності підприємницького підходу до інноваційного розвитку України наполягає і президент корпорації «Укрпром» Олександр Махмудов. На його думку, коли немає підприємницького духу, немає й інновацій, оскільки будь-яка інновація - це продукт підприємницької діяльності. У той же час підприємець стверджує, що існуюча в Україні система управління відторгає інноваційний процес, оскільки у корені вбиває весь підприємницький дух.

Менеджер з розвитку бізнесу венчурної компанії «Авенчерс» Сергій Лобойко також говорить про перешкоди, з якими зустрічається венчурний бізнес в Україні і закликає державу знизити «бар’єр входу» для інвесторів, подумати про механізм страхування венчурних інвестицій. І закінчує свою думку мінором: «Ми, фактично, самотні». Це при тому, що слово «інновації» є ледве чи не наймоднішим в останніх офіційних програмах.