Як роз’яснила Державна податкова адміністрація (ДПА) в листі N 8973/6/15-3416, візитні картки працівників фірми, на яких розміщений логотип фірми, реквізити і робочі телефони, є інформацією про особу, що поширена у визначеній формі і підтримує поінформованість споживачів реклами і їхній інтерес у відношенні такої особи. Така інформація, на думку ДПА, є рекламою, і, отже, підпадає під відповідні правила, установлені законом для рекламної діяльності.

В зв’язку з цим виникають такі питання та заперечення.

По перше, що таке „візитка” і які її функції? В принципі особливих заперечень не має, що в сучасному світі візитна картка несе і рекламні функції, це загально відомо, але не тільки, і на мою думку, далеко не в такому об’ємі, щоб говорити про неї як тільки різновидність реклами. Історія виникнення візитної картки показує, що вона є частиною церемоніалу знайомства, представлення, частиною ритуалу, це був знак поваги, знак уваги, тобто представницький символ. Візитка завжди винятково індивідуальна, завжди є частиною іміджу свого власника, до речі, візитні картки навіть й у сучасному світі, виконують функцію і емоційного впливу. Щоб відповісти на питання чого у візитці більше: реклами підприємницької діяльності (підприємця чи підприємства, де особа працює) чи представництва особи, попробуйте оцінити ступінь реальності ситуації, коли свої візитні картки особа роздає при виході із станції метро, або їх кладуть на стенд рядом з виставочним експонатом. Людство і винайшло візитки, тому що виникла необхідність їх вручати співрозмовникові для зручності знайомства. А тому я вважаю, що в першу чергу це є представницький символ .

По друге, чому саме ДПА пояснює, що візитні картки варто вважати рекламою? Логіка ДПА, як видно, досить проста — якщо є реклама, то, відповідно, є і база оподатковування. Пояснення з цього проводу повинна давати структура без підозри в тенденційності, ну наприклад, розробник закону або Держкомпідприємництво. Якщо ж погодитися з ДПА, то до карток повинні застосовуватися вимоги й обмеження, передбачені Законом «Про рекламу»: розповсюдження на території України виключно українською мовою, дублювання іншомовних логотипів українською мовою, попередження про заподіяння шкоди здоров’ю деякими видами продукції, вказівка в рекламі ліцензій та ін. Важко уявити реакцію на такі вимоги представника поважної зарубіжної компанії, який «викритий» в процесі „розповсюдження на території України” своїх візиток.

По третє, ДПА в своєму листі фактично дає визначення, що є рекламою: це інформація, яка містить логотип фірми, реквізити та робочі телефони, не зважаючи на те, що в Законі України „Про рекламу” сформульовано це поняття дещо по іншому: інформація про особу... спрямована на споживачів реклами. Не здивуюся, якщо наступним листом ДПА, використовуючи „напрацьоване” визначення до рекламної інформації віднесе і фірмовий бланк листа підприємства, і накладну, і поштовий конверт, і т.д., а там недалеко і до... паспорта громадянина.

І на кінець, ще один аргумент в цій дискусії на користь церемоніалу представництва при врученні візитки: закон вказує, що інформація не може бути рекламою без споживачів, що є „невизначене коло осіб, на яких спрямовується реклама”. А візитні картки вручаються, як правило, чітко визначеній особі, у контакт із якою вступає власник картки. Сумніву не має де реклама, а де представлення як особи, коли я розповідаю про свою підприємницьку діяльність при зустрічі із старим шкільним товаришем на його запитання „Чим займаєшся „старина” і у виступі на семінарі підприємців регіону.