ВІД АВТОРА

Не дуже давно на одному з лотків у переході метро я зовсім випадково наткнулася на компакт-диск Френка Синатри, творчість якого, зізнатися, ніколи не залишало мене байдужої. «Російський?» — поцікавилася я в продавця. «Зроблено в Одесі!» — відповів лоточник, у голосі якого звучала явна гордість за Батьківщину. «В Одесі немає заводу з виробництва компакт-дисків», — спробувала я ввести торговця в курс справи, але він відразу мене осадив: «Дівчина, шо ви мені розповідаєте! В Одесі є шикарний завод!». Цікаво, правда? До чого ж привела показова «трирічна війна» з піратством, що почалося, нагадаємо, з візиту в Україну влітку 2000 року тодішнього президента США Білла Клінтона? Містер Клінтон нібито підписав зі своїм українським колегою Леонідом Кучмою спільну програму по боротьбі з піратством. А нелегальної продукції в країні все рівно повно. Може, щось не те робили? І чи можна успішно боротися з піратами, не ущемляючи інтереси українських виробників? На ці й інші питання Бізнесу відповів активний учасник «трирічної війни», директор заводу з виробництва компакт-дисків «Паросток-CD» Олег Пурик.

Олег Пурик (52), директор заводу з виробництва компакт-дисків «Паросток-CD» (м.Київ; з 2000 р.; 120 чол.):
— З тих пір як Білл Клінтон і Леонід Кучма підписали угоду про спільну боротьбу з піратством, пройшло майже три роки. За цей час вам удалося хоч раз потримати в руках цей історичний документ?
— Думаю, цього документа попросту немає. І бути не може. Принаймні, навряд чи угода носить формальний характер і має юридичну чинність. До того ж я не чув, щоб його ратифікували. По-моєму, на нього посилаються, як на кольорову капусту в «Кроликах і удавах» Фазіля Іскандера, пам’ятаєте (кольорової капусти в розповіді, як і згаданої угоди в нашому випадку, ніхто не бачив, але усі про неї говорили. — Ред.)?
— Але хто ж тоді видумав його існування?
— Авторство в подібних питаннях установити важко. Мені представляється, що ситуація розвивалася приблизно так. Під час підготовки візиту американського президента не тільки зважувалися організаційні питання, але ще і вівся пошук того, чим могли зацікавити американців. Під такий інтерес на Заході легко видають гранти. Тема піратства виявилася безпрограшною. В Україні є маса структур, що у такий спосіб «розводять» Захід: ми, мол, з цим поборемося, тільки ви нам заплатіть. А під фінансування проводяться прес-конференції, «круглі столи», видаються брошури, готуються звіти... «Робота» кипить. Це часте явище в нас у країні (справедливості заради скажемо, що не тільки в нас. — Ред.).
— У даному випадку ця «робота» не звелася до однієї тільки паперової тяганини, але і привела до зміни структури українського виробництва компакт-дисків...
— Так. У 2000 році, як ви пам’ятаєте, у країні працювали п’ять заводів-виробників дисків, що користувалися 14-ю виробничими лініями. У 2001 році жоден з них уже не працював. Зараз трудяться три: наш «Паростки», львівський «Ноіпрокс» і херсонський «Амітрон». З місяць назад, я чув, видали ліцензію новому — четвертому — заводу.
— І незважаючи на довгу «війну» з явними жертвами, країна не змогла справитися з контрафактною продукцією?
— На жаль. І зараз усі (крім піратів? — Ред.) зацікавлені в тім, щоб позбутися від цього дикого піратства. Але як? Щоб відповісти на це питання, потрібно проаналізувати, як подібні процеси розвивалися в інших країнах. Коли я, наприклад, приїжджаю на московську «Горбушку» (найбільший у Росії ринок аудіо-, відеопродукції й електроніки, на початку липня нинішнього року «роздвоївся». — Ред.), я розумію: створення величезних оптових ринків, де продається усе на світі (і контрафакт, і ліцензійний товар), — це об’єктивний процес, що просто потрібно пережити. Так, на «Горбушці» можна купити диск, що ще не виданий в Америці. У всякому разі, таке локальне місце торгівлі завжди піддається контролю. А от, наприклад, у Варшаві зовсім недавно аналогічний ринок був закритий. І його закриття — теж природне явище, до якого потрібно прийти. Просто в Польщі цивілізований роздріб уже сформувався і став лобіювати свої інтереси.

У НИХ

10 липня обнародувана «Доповідь про комерційне піратство» Всесвітньої федерації фонографічної промисловості, відповідно до якої кожен третій музичний компакт-диск, проданий у світі в 2002 році, був піратським. Усього за минулий рік було продано 1,1 млн піратських дисків, що на 14% більше, ніж у 2001 році. Збиток, нанесений виробникам і виконавцям незаконним продажем музичних компакт-дисків і касет у 2002 році, оцінюється в $4,6 млрд, що на 7% вище, ніж роком раніше.

Інтерфакс-Європа
— Думаєте, Україна піде по тому ж шляху?
— Обов’язково. Іншого шляху просто немає. Зараз, поки в країні цивілізований роздріб не сформований, нам потрібна своя «Горбушка». Це не тільки дозволить вирішити проблему контролю, але і дасть міській скарбниці гарні гроші у виді ринкового збору. Потрібно, нарешті, забрати всю лоткову торгівлю і реалізовувати диски в єдиному, спеціально відведеному місці (до речі, відповідно до постанови Кабміну №1209 від 04.11.97 р., лоткова торгівля дисками в Україні заборонена. — Ред.). Поки в створення роздрібної мережі не вкладені серйозні ресурси, ринок повинний бути якось локалізований. Тільки локальне місце можна контролювати. А коли роздріб сформується, необхідність у ринках відпаде сама собою.
Я упевнений, що проблему піратства неможливо вирішити методами держрегулювання. Її вирішать самі учасники ринку. У нас же зараз міліціонери бігають, захищають авторські права, а правовласники про це не знають — нонсенс!
— Мені здавалося, що піратство, як і будь-яке зло, перемогти неможливо...
— Безумовно. Питання ж не в тім, щоб перемогти, а в тім, щоб привести його до прийнятного рівня. В усьому світі таким вважається 15-20% обсягу ринку. У нас же він у кілька разів вище. Хоча за останні роки рівень піратства істотно упав — відсотків на п’ятдесят, зате значно зросла кількість контрабандного товару.
— Коли, на вашу думку, в Україні сформується роздріб, що, подібно польського, почне лобіювати свої інтереси?
— Думаю, це відбудеться років через 5-7. Поки, на жаль, учасники ринку недостатньо послідовні в лобіюванні цього питання.
Коли я говорю, що потрібно забрати лотки з переходів метро, я бачу, що нікому не цікаво цим займатися.
— Чи Багато в українського ринку компактів специфічних особливостей?
— По-перше, наш ринок дуже зарегульований. Потрібно витрачати час і гроші на одержання якихось марок, що ніхто в жодній країні не одержує, оформляти якісь ліцензії, що ніхто не оформляє на Заході.

У НАС

11 липня ВР прийняла Закон, що визначає процедуру маркірування контрольними марками екземплярів аудіовізуальних творів і фонограм. Відповідно до Закону «Про внесення змін у Закон «Про поширення екземплярів аудіовізуальних творів і фонограм» за видачу контрольних марок стягується плата в розмірі 1% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (зараз — 17 грн. — Ред.) за 1 штуку.

Інтерфакс-Україна
По-друге, в Україні дуже маленькі тиражі дисків. У Росії, скажемо, вони в 10-15 разів більше, а американські диски взагалі друкуються мільйонними тиражами. У Росії більш двох десятків заводів, а в Тайвані тільки ліній по виробництву CD-R (чистих дисків, без запису. — Ред.) більш двохсот. Тому росіяни можуть закуповувати сировину з великими знижками, а тайванські виробники і зовсім здобувають його вдвічі дешевше, ніж ми. Тверда конкуренція змушує виробників постійно знижувати ціни на свою продукцію. У результаті російський продукт об’єктивно дешевше: тиражі більші, регуляцій менше. А конкурентноздатність вітчизняних виробників постійно знижується.
— Зарегулірованість ринку — питання особливе. А що може допомогти радикальному збільшенню тиражів?
— Розвиток шоу-бізнесу в Україні. Ми дуже чекаємо людей, що розуміють, що в шоу-бізнесі можна заробляти не просто великі — величезні гроші. Поки цієї індустрії в країні немає, але окремі «паростки» уже спостерігаються. Гарний приклад — група «Океан Ельзи». Ця команда випустила свою «Суперсиметрію» (назва останнього альбому групи. — Ред.) і відразу проїхалася по країні з туром у підтримку реліза. Можу сказати, що після цього обсяги продажів їхніх дисків, по мірках України, були феноменальними. Ще один показовий проект, що забезпечив чималі тиражі дисків, — «Вєрка Сердючка» Андрія Данилко. Але поки, на жаль, в Україні багато відомих виконавців з тиражами «нижче плінтуса».
— Тобто перспективи у вітчизняного ринку є?
— Звичайно! Зараз Україна споживає 2-3 млн компакт-дисків на місяць. Щорічний приріст складає приблизно 10-15%. Так що перспективи гарні. Але поки частка контрафакту на ринку складає більш 50%. Не можу не сказати про тенденцію, що спостерігається зараз в усьому світі, у тому числі й в Україні: ринок аудіокасет стрімко звужується. За останні два роки його частка зменшилася з 65% до 49%. Частка CD за цей час залишилася майже незмінною. А от ринок CD-R виріс майже втроє — з 9% до 24%.
— Що ж заважає заробляти гроші на зростаючому ринку?
— В останні півроку дуже складно зважуються питання створення організацій по колективному керуванню авторськими правами (ці питання не зважуються вже більше року, докладніше див. БІЗНЕС №11 від 18.03.01 р., стор. 50, 51. — Ред.), тобто організацій, що займаються збором грошових відрахувань з ресторанів, кафе, радіо-, телеканалів за використання об’єктів авторського права. Ці кошти такі організації акумулюють і роздають правовласникам. Після виходу урядової постанови «Про розмір відрахувань...» (про цей документ БІЗНЕС писав у №28 на стор. 98. — Ред.) стало зрозуміло, у чому причина цих труднощів. У документі езоповою мовою сказано, що такі організації будуть призначатися.

У країні, як відомо, грядуть вибори. А подібного роду контора може збирати величезні гроші, брати комісійні і залишатися фактично не підзвітною нікому. Тобто гроші можна безконтрольно «крутити». Знаєте, Україна начебто і йде в область захисту прав інтелектуальної власності семимильними кроками, але дуже багато чого знаходиться ще на зовсім дрімучому рівні і, м’яко говорячи, виведено за рамки суспільного контролю.
— Згадане вами постанова містить перелік товарів, виробники й імпортери яких будуть відчисляти таким «конторам» від 3% до 5% відпускної вартості своєї продукції. У чорний список догодили і компакт-диски...

У НИХ

15 липня уряд РФ заборонило продаж аудіо- і відеопродукції з лотків і в наметах. Як повідомили в департаменті урядової інформації, що відповідають зміни і доповнення до правил продажу окремих видів товарів затверджені постановою уряду РФ. Крім того, розширений перелік зведень, що продавець зобов’язаний представляти покупцю.

Інтерфакс
— Так, нібито ці кошти будуть перелічуватися правовласникам. Причому в документі товари перераховані в такий спосіб: аудіокасеты без запису, відеокасети без запису і диски для лазерного зчитування. Тобто, виходить, під дію постанови потрапили всі компакти. Я, прочитавши документ, відразу обурився: адже видавець, купуючи ліцензію, вже зробив авторські відрахування. Які ще можуть бути 5%? Для себе я зробив висновок, що мова йде про CD-R, чистих дисках. Але чиновник-то в нас ледачий, нецікавий і розбиратися не стане. Тому ми зараз готуємо відповідний запит у Кабмін і Держпідприємництва. Заодно хочемо з’ясувати, хто буде збирати гроші і як вони будуть витрачатися.
— Постанова відіб’ється на ціновій політиці виробників?
— Так, українські компакт-диски подорожчають. Ситуація погіршується ще і тим, що в Росії подібних зборів немає. Тому завтра нас завалять «чорним» імпортом. Українським виробникам, що в український же бюджет платять гроші, створюють умови, у яких неможливо залишатися конкурентноздатними. Якщо ми підвищимо ціни на 5%, то почнемо «випадати» з ринку. Тому що як тільки «білий» диск стає ледве дорожче, він не може конкурувати з ДУЖЕ дешевим контрабандним.
— Скажіть, за роки всієї цієї «війни» вам приходилося шкодувати про щось, що ви зробили, чи про те, чого не зробили?
— Мабуть, немає. Я навіть вдячний моєму Богу, що він провів нас через цей іспит. Ми дуже багато чого довідалися за цей час і багато чому навчилися. Саме головне — ми навчилися захищатися, відстоювати свої інтереси. Навчилися лобіювання, навчилися працювати з депутатами. Як учасники ринку, ми багато чого придбали. За це я навіть десь вдячний американцям.

Я зрозумів, що не можна нарікати на те, що змінюється з часом у навколишнім житті. Потрібно сприймати ці процеси такими, які вони є, і намагатися змінити щось у собі, щоб пристосуватися до нових умов.

Я часто прокручую в голові усе, що сталося за ці роки... Ні, ми усе робили правильно. Топ-менеджери нашого підприємства — гарна команда аналітиків. Мене взагалі оточують професіонали, і якщо виникає проблема, ми вирішуємо її разом. У таких ситуаціях важливо зрозуміти концепцію розвитку конфлікту. Коли концепція ясна, все інше просто.