Все, що зроблено руками людини, колись було придумано винахідником і завдяки роботі реалізаторів винахідницьких новацій — інженерів, технологів, робітників та вливанню необхідних грошових ресурсів стало товаром.

Винахідники у світі, завдячуючи патентній системі, вже майже чотири сторіччя одержують можливість вигідно продавати свої права на використання винаходів, отримуючи нові стимули до подальшої творчої діяльності.

Єдиний рецепт справжнього прориву в економіці, та ще й в тлі всесвітньої фінансово-економічної кризи – переведення економіки на інноваційні рейки: не просто випуск низькосортного металу, а високотехнологічних виробів з нього, не тільки сіяння та збирання ріпаку, а і виробництво якісного біодизельного пального з нього. Вихід з кризи тільки через вхід в інноваційну економіку.

В минулому місяці новатори нашої країни святкували День винахідника і раціоналізатора, що наштовхнуло на роздуми та нашу розмову із журналістом Валерієм Грошко про їх проблеми та шляхи їх вирішення в офісі представника у справах інтелектуальної власності.

В.Г. – Ярослав Петрович, який на сьогодні стан в Україні з винахідництвом?

Я.В. - В Україні на сьогодні запатентовано понад 170 тис. технічних рішень (винаходів, корисних моделей, промислових зразків), але лише шість із тисячі винаходів використовуються у виробництві. А за даними Державного комітету статистики України за 2009 рік підприємства й організації уклали ледь більше 800 ліцензійних договорів, це дуже мало на зареєстрованих в країні близько 50-ти тисяч підприємств. В світі ця галузь вимірюється в 1 трил. доларів.

У сучасному світі Україна, на жаль, відноситься до технологічних аутсайдерів. Відсутність єдиної державної стратегії побудови конкурентоспроможної економіки, заснованої на інноваціях, спричиняє відсутність зацікавленості вітчизняних промисловців до впровадження світових новацій. Нині частка нашої країни у світовому обсязі торгівлі наукомісткою продукцією становить якихось 0,1 відсотка. Певною мірою це відіграло роль і в тому, що Україна посідає лише 95-те місце за індексом залучення прямих іноземних інвестицій. Сьогодні в Україні біля 40 тис. винахідників і раціоналізаторів, у 80-х роках – мільйон.

Спад творчої активності українських генераторів ідей — сумний факт по відношенню до конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку. Зрозуміло, що без справжнього новаторства технології не вдосконалюються, отже, товари є неконкурентоспроможними.

В.Г. – А яка участь в цьому процесі хмельничан?

Я.В. - Дані Хмельницькоблстату за останні роки теж не обнадійливі: в рік подається 50-60 заявок, отримується 40-50 патентів, використовується у виробництві винаходів, корисних моделей і промислових зразків 5-10. Скоріше всього це не повні дані, але 20 років назад, це були показники, наприклад, одного заводу «Темп». Зате в нас є головне — люди, здатні робити відкриття й створювати новації. Наш творчий потенціал та інтелектуальний капітал, наша надія це винахідники Хмельниччини, наприклад: науковці Хмельницького і Кам’янець-Подільського університетів в 2009 році запатентували 24 технічних рішення; Аркадій Божок доцент Кам’янець-Подільського університету – має більше ста патентів в галузі механізація с/г; Василь Власов лікар-хірург - більше 20 патентів України та Росії на прилади, пристосування, методику хірургічних операцій. На підприємствах Хмельниччини впроваджені розробки винахідників: Віктора Кшановського, автора більше 30 патентів, в т.ч. іноземних – це системи контролю використання електроенергії, установки теплонакопичування; Богдана Мартинюка – технологія і установки по переробці пластмасових відходів - 5 винаходів та ін.

В.Г. – А що заважає активізації цього процесу?

Я.В. - Причини та винуватці зниження творчої активності в країні – це держава, бізнес, і сам… винахідник. Їх на мою думку, це як мінімум вісім:

1. В Україні зарплата складає 8% собівартості продукції (інше - сировина, податки, бюджетні ресурси), в провідних країнах - 30-50%. В технологічно передових країнах впроваджені винаходи створені більш як 70% у великих фірмах та університетах, 20% - на малих підприємствах, 10% – індивідуальними винахідниками, в Україні – навпаки.

2. За кордоном існує методика (школа) «Як побудувати міст розуміння між винахідниками та бізнесменами». Ми знаємо, що в ринкових умовах продати товар не легше як його виготовити.

3. Старше покоління творчих людей, як з'ясувалося, не готове до ринкових умов, а нове - свої творчі потуги спрямовує на отримання негайного прибутку. В країні на ринку відбулася капіталізація відносин, а винахідники живуть в радянському психологічному просторі.

4. Мотивація із сторони великих підприємців: пільги, преференції та корумпованість по відношенню до установлення податків та мита, оборудки із землю та нерухомістю на сьогодні дають значно більший і швидкий прибуток без особливого ризику ніж технічні новації. Вітчизняний бізнес віддає перевагу «швидким грошам».

5. Захист прав патентовласників в державі не належному рівні: 300 справ в рік в судах, у Великобританії, наприклад, щороку розглядається більше 3 тис.

6. Практично в країні відсутні інноваційні структури, що перетворюють ідеї в товар. Як відомо дев'ять життєвих циклів інновації – від ідеї до серійного виробництва і, як правило, своїми силами винахідник справитися починаючи з п'ятого етапу не може. В країні немає інноваційних менеджерів, що поєднують інтелект-гроші-виробництво, відсутні венчурні фонди, які роблять інвестиції в підприємства з високим степенем ризику в чеканні надзвичайно високого прибутку. В країні потрібно сформулювати і впровадити сучасну модель інтеграції інтелектуального потенціалу у внутрішній ринок, а це не простий процес, наприклад, американський винахідник Джеймс Расел в 1980 р. винайшов лазерний диск – «компакт», а через 3 роки фірма Filips розпочала масовий випуск, витративши $60 млн. і отримавши 50 патентів.

7. В одному із своїх інтерв'ю Голова Держдепартаменту Паладій М.В. привів статистику, яка мене вразила: в Україні запатентовано більше 100 тис. винаходів, а це біля 20 тис. винахідників, але лише 20 винахідників змогли «розкрутитися», впровадити чи продати свої винаходи з вигодою для себе, для свого бізнесу. Одиночки скоріше втрачають ніж придбавають: немає коштів, впровадження, не змозі провести закордонне патентування. Тому і рівень винаходів низький. «Котли на соломі» не піднімуть технологічний рівень в країні.

8. Заважають політичні скандали, український чиновник: війни в організаційні сфері інтелектуальної власності, словесні баталії, політичні кадрові зміни, імітація бурхливої діяльності, слова без діла, 6 років неузгодженість кодексу і законів, з 2002р закон про інноваційну діяльність не діє, інновації не впроваджуються, державні мужі звинувачують бізнес, а той навпаки… Наприклад, в 2007 році Державне агентство по інвестиціям і інноваціям через режим пільгового кредитування фінансує 17 проектів на 780 млн. грн., в т.ч. ВО «Новатор» на впровадження LCD-телевізорів. Але це не інноваційні проекти! Хіба появився на ринку новий продукт чи нова технологія світової новизни? Нам потрібно визначати новизну проекту не в галузі або навіть в масштабі країни – лише світова новизна забезпечує конкурентоспроможність інноваційної продукції в умовах глобалізації економіки. Не можна змішувати інвестиції і інновації з точки зору важливості, складності, пріоритетності, умов кредитування. В той же час, протираковий лікувальний препарат «Україн», винайдений українцем, що працює в Австрії Василем Новіцьким, патентується і випускається закордоном, винахід Анатолія Газенка «Штучна нирка» десяток років не впроваджується.

Але ми знаємо, що людина, що рубає дрова, гріється двічі – рятуватися винахідникам необхідно в першу чергу самим, створюючи громадські та комерційні структури по сприянню активізації інноваційного процесу, навчатися досвіду у зарубіжних колег. І про цей досвід – в наступній статті.