Нині питання, які стосуються охорони інтелектуальної власності в світі, вийшли на перший план і стали вже не просто юридичними або комерційними. Внаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної світової економіки вони дедалі більше стають політичною проблемою, пов’язаною з економічною безпекою, та вимагають стратегічних підходів до їх рішення. Процеси інтелектуалізації досягли надзвичайно високої інтенсивності, немислимої ще десятиріччя тому.

Протягом тривалого часу правове регулювання відносин, що виникають у зв’язку з використанням інтелектуальних цінностей, вважалося цілком і повністю завданням національних держав, які тим самим заохочували творчість і сприяли вільній ефективній торгівлі результатами інтелектуальної праці з метою економічного та соціального розвитку. Країни по-різному намагалися врегулювати баланс між правами творців на свої твори і правом суспільства на вільний доступ до цих творів. У результаті виникали певні невідповідності між різними національними законами про захист прав інтелектуальної власності. Права, що визнавалися в межах однієї країни, при відсутності спеціальних міжнародних угод для решти країн не існували. На рівні приватних осіб це призводило до використовування твору або винаходу без згоди на те автора чи винахідника й без виплати йому гонорару, на міждержавному ж рівні — до втрати деякими країнами прав на нові технології. Виявилося, що без чіткої регламентації норм користування інтелектуальними благами неможлива міжнародна співпраця практично у всіх галузях людського знання: наукових досліджень, медицини, нанотехнологій, військовій, культури і т. д.