Сергiй СИДОРУК
Тиск на Україну ззовнi щодо термiнового вдосконалення законодавства про охорону
iнтелектуальної власностi, засмучуючи вiтчизняних диско-касетних пiратiв, має
й аспект позитивний. Маємо на увазi можливiсть захисту українських наукових
i технологiчних напрацювань, розвиток венчурного iнвестування. Хоча мiжнародне
патентне право i зараз дозволяє ефективно «застовбити» прiоритет,
винаходи українських вчених здебiльшого (сподiваємося, поки що) залишаються
беззахисними. «Контракти» започатковують регулярну рубрику «Iнновацiї»,
в матерiалах якої описуватимуться комерцiйно привабливi винаходи й технологiї
вiтчизняного походження.
У радянському ВПК ідеї не отримували міжнародних патентів через секретність,
а сьогодні це вилізло боком
Інновації світового рівня в СРСР народжувалися майже поспіль у надрах військово-промислового
комплексу і ним майже не оплачувалися. Вважалося, що інженер, приміром, має
генерувати ідеї за свою зарплату, а стимулом вченого були пільги і доплати за
наукове звання. Однак «задоволення власної цікавості за державний кошт»
є само по собі стимулом, тож у багатьох напрямах нерозбещені добробутом радянські
вчені були «попереду планети всієї».
Через глибоку таємність ВПК патентувати ідеї за кордоном було зась, хоча ця
ж таємність слугувала певним захистом від викрадення ноу-хау. Коли численні
перші відділи на підприємствах припинили «церберські функції», інновації
опинилися на поверхні і почали скуповуватися подекуди неофіційно і вельми задешево
іменитими і не дуже закордонними фірмами, венчурними компаніями та фондами.
Патентувати ідеї в Україні, звісно, можна, і коштує це якихось 1000 грн, але
українські патенти не є чинними в більшості держав. Надійніше запатентувати
винахід чи технологію, наприклад, у США, чиї патенти через відповідну Конвенцію
чинні в усьому світі. Там патентуються і вчені, приміром, Японії, Франції тощо.
Плата, наприклад, за патент США ($25-30 тис) є гарантією якості ідеї, робить
патентне відомство високоприбутковим, вберігаючи його від перевантаження усіляким
мотлохом. Але для українських науковців плата ця є майже нездоланною.
«Витік мізків» таким чином є і формою приватизації українських безпатентних
ідей транснаціональними корпораціями, адже кожен конкретний «мозок»
«витікає» разом із записаною в ньому (і не тільки в ньому) інформацією.
Стаючи на роботу за кордоном, український науковець або інженер за скромну за
тамтешніми мірками зарплату фактично продає і ноу-хау, над якими працював на
Батьківщині роками. Понад те, навіть якщо ідея й запатентована, сам винахідник
завше знайде можливість модифікувати її так, щоб аналогічний ефект досягався
способом, який формально під дію патенту не підпадає.
Новинки для компаній — необхідне зло
В українських ЗМІ банальностей про необхідність інновацій та їх держпідтримки
не бракує. Хіба трохи меншою банальністю є те, що інновації «йдуть»
туди, де їх застосування обіцяє конкурентні переваги й відповідний прибуток,
а славнозвісний інвестиційний клімат дає змогу мінімізувати ризики. А в Україні
діяти за принципом «краще гірше, аби інше» тим паче ніхто не хоче — зависокі інвестиційний та кредитний бар’єри: менші і надійніші доходи сьогодні
цінніші за більші і ризиковіші колись. Ті, хто годується навколо інноваційної
політики, часто говорять про необхідність залучення вітчизняного капіталу в
інноваційну діяльність. Але навіщо? Вітчизняний капітал справді в інновації
«не йде», а, наприклад, швейцарський, кіпрський чи віргінськоострівний
давно розібрався «що почому» на вітчизняному ринку ідей, роблячи деяким
вченим, навіть якщо їхні винаходи захищені міжнародними патентами, пропозиції,
«від яких важко відмовитися».
Проте найчастіше менеджмент компаній вважає вигіднішим застосувати щось давно
відоме і таке, що добре себе зарекомендувало. І українські юрособи в цьому не
оригінальні — так чинять компанії в усьому світу, причому що вони більші, то
інертніші, і лише конкуренція змушує їх ворушитися. «Інноваційний портфель»
компаній, навіть світових галузевих лідерів, витрачається (з повсякчасним огляданням
на конкурента) вельми ощадливо: кожна наступна новинка запускається тільки після
вичерпання комерційного потенціалу попередньої. Якраз для поповнення цього портфеля
недорогі вітчизняні ноу-хау та їхнi носії-вчені вельми стають у пригоді.
Зазвичай каменем у болото «дозованих інновацій» падає той чи інший
проект, фінансований венчурним капіталом. Саме значення англійського слова venture
(ризик) передбачає інвестування в ризикові проекти, часто пов’язані з революційними
інноваціями, які, в разі успіху, і доходи приносять незіставні з доходами компаній
«спокійних». В Україні, в основному в Києві, вже діє кілька венчурних
фондів з іноземним капіталом та одна суто українська венчурна компанія.
Україна, хай це не здається дивним, для венчурного капіталу вельми принадна
хоча б тому, що інвестиції в застарілі технології до їх повної окупності є на
Заході і Сході гальмом для вкладень у технології модерновіші. В Україні інвестицій
взагалі мало, тож і гальма майже відсутні. «Контракти» сподіваються,
що рубрика «Інновації» буде корисна для тих, хто, не бажаючи обходитися
без шампанського, згоден ризикувати.
джерело:
Український дiловий тижневик «Контракти», № 28, 2003
корисний матеріал? Натисніть:
|