(продовження, див. початок)

10. Суб’єктом використання промислового зразка в розумінні Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" ( 3687-12 ) може бути не лише виробник, але й будь-яка інша особа, що застосовує річ, виготовлену запатентованим способом.

Товариство "У." звернулося до господарського суду з позовом до Товариства "В." про встановлення заборони відповідачеві на розпорядження та використання об’єкта інтелектуальної власності визначеним шляхом, а саме: використовувати автозаправну станцію для відпуску паливно-мастильних матеріалів шляхом блокування (опечатування) технологічних колодязів.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено.

Судовими інстанціями у справі встановлено:

- за договором про передачу прав власності на промисловий зразок від, укладеним Комерційною фірмою (власник) та Товариством "У." (правонаступник) та зареєстрованим у Державному департаменті інтелектуальної власності України, позивачеві було передано всі права, що випливають з патенту України на певний промисловий зразок;

- об’єктом названого патенту є технічне рішення щодо побудови блочної автозаправної станції; датою подання заявки на одержання патенту є 27.08.2001;

- на підставі договору оренди від Товариство "В." орендує спірну автозаправну станцію у власника цієї станції — Товариства "С.".

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність порушення прав інтелектуальної власності позивача на промисловий зразок, що охороняється патентом, у використанні відповідачем спірної автозаправної станції.

Відповідно до статті 464 ЦК України ( 435-15 ) майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є, зокрема:

право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка;

виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка (видавати ліцензії);

виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, в тому числі забороняти таке використання.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди послалися на те, що оскільки даний спір виник у зв’язку з ймовірним використанням запатентованого технічного рішення у спорудженні спірної автозаправної станції до моменту набуття позивачем майнових прав на зазначений об’єкт інтелектуальної власності, відповідач як орендар цієї станції не може вважатися особою, що використовує спірний промисловий зразок.

Втім, частиною другою статті 20 Закону ( 3687-12 ) визначено, що використанням промислового зразка визнається виготовлення виробу із застосуванням запатентованого промислового зразка, застосування такого виробу, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях. Виріб визнається виготовленим із застосуванням запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використані всі суттєві ознаки промислового зразка.

Крім того, як зазначено у пункті 56 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 ( v1107600-04 ) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності", за патентно-правовою системою охорони захист прав інтелектуальної власності надається проти будь-якого несанкціонованого використання іншою особою об’єкта права інтелектуальної власності, зокрема промислового зразка, корисної моделі, винаходу (крім передбачених законом випадків вільного використання чужих охоронюваних об’єктів) незалежно від того, чи був цей охоронюваний зразок, модель, винахід свідомо використаний іншою особою або ці об’єкти були створені іншою особою в результаті її власної творчої діяльності, але вже після публікації відомостей про видачу відповідного патенту про їх охорону.

Отже, з огляду на наведені законодавчі приписи суб’єктом використання промислового зразка в розумінні Закону ( 3687-12 ) може бути не лише виробник, але й будь-яка інша особа, що застосовує річ, виготовлену запатентованим способом. В даному разі, як вбачається з установлених попередніми інстанціями обставин справи, саме Товариство "В." як орендар є безпосереднім користувачем спірної автозаправної станції. До того ж чинне господарське процесуальне законодавство України надає господарському суду право за необхідності залучити до участі у справі іншого відповідача за своєю ініціативою в порядку статті 24 ГПК України ( 1798-12 ).

Крім того, відповідно до пункту 1 статті 20 Закону ( 3687-12 ) права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу за умови сплати річного збору за підтримання чинності патенту. Отже, висновок місцевого господарського суду про відсутність доказів публікації відомостей про видачу оспорюваного патенту спростовується змістом цього патенту, в якому зазначено дату такої публікації — 15.01.2002 у бюлетені N 1, що судом також не досліджувалося.

Згідно зі статтею 26 Закону ( 3687-12 ) будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені статтею 20 цього Закону, вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника патенту таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов’язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки.

Отже, в даному випадку для того, щоб дійти обґрунтованого висновку про наявність або відсутність порушення прав патентовласника у використанні відповідачем спірної автозаправної станції господарські суди повинні були вичерпно з’ясувати, чи відповідає дизайн цієї станції технічному рішенню блочної автозаправної станції, що наведене в описі патенту, та з якого часу діють права власника даного патенту.

За приписами статті 41 ГПК України ( 1798-12 ) для роз’яснення питань, що виникають при вирішенні господарського суду і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає експертизу.

У пункті 5 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.03.2005 N 04-5/76 ( v0076600-05 ) "Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності" зазначено, що у вирішенні спорів про охорону права інтелектуальної власності на промисловий зразок залежно від обставин справи та суті спору судом на роз’яснення судового експерта можуть бути поставлені питання, зокрема, про:

виготовлення конкретного виробу з використанням усіх суттєвих ознак промислового зразка;

включення до сукупності суттєвих ознак промислового зразка інших охоронюваних об’єктів права інтелектуальної власності (торговельні марки, комерційні найменування, географічні зазначення походження товарів, твори образотворчого мистецтва тощо).

З огляду на викладене касаційна інстанція дійшла висновку про порушення попередніми судовими інстанціями вимог статей 34, 41 та 43 ГПК України ( 1798-12 ) у встановленні обставин справи, що складають фактичну основу спірних правовідносин.

З урахуванням наведеного рішення судових інстанцій по суті спору було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.