4. Виключне право на використання твору передається шляхом
укладення сторонами відповідного авторського договору. Неналежне
з’ясування господарськими судами достовірності факту наявності у
позивача зі справи виключного права на використання творів стало
підставою для скасування судових рішень з передачею справи на
новий розгляд до суду першої інстанції.

Товариство "Л." звернулося до господарського суду з позовом
до Товариства "Д." про стягнення компенсації за порушення
авторських прав та зобов’язання опублікувати у певному
періодичному друкованому засобі масової інформації інформацію про
порушення авторського права та повний текст судового рішення.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін
постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено
частково: з Товариства "Л." стягнуто на користь Товариства "Д."
компенсацію за порушення авторських прав; Товариство "Л."
зобов’язано опублікувати на першій сторінці певного періодичного
друкованого засобу масової інформації інформацію щодо порушення
цим товариством авторського права Товариства "Д.". В інший частині
позовних вимог відмовлено. Зазначені рішення судових інстанцій з
посиланням на приписи статей 1, 15, 31-32, 50, 52 Закону України
"Про авторське право і суміжні права" ( 3792-12 ) (далі — Закон),
статей 1, 15-16, 432 Цивільного кодексу України ( 435-15 ),
статті 33 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (далі — ГПК України) мотивовано доведенням позивачем
фактів публічного сповіщення відповідачем у власній кабельній
мережі аудіовізуальних творів, виключне право на використання яких
має позивач.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:
— згідно з умовами договору від 13.06.2001 Підприємство "С."
передало Товариству "Ф." виключні авторські права на передачу в
ефір та на публічне сповіщення по мережам кабельного телебачення
анімаційних фільмів, зазначених у додатку до цього договору;
— згідно з умовами договору від 01.03.2002 Товариство "Ф."
передало Компанії "А." права на передачу в ефір по будь-якому виду
телебачення України та на публічне сповіщення по мережах
кабельного телебачення анімаційних фільмів, зазначених у додатку
до цього договору;
— згідно з умовами ліцензійного договору від 11.04.2002
Компанія "А." передала суб’єкту підприємницької діяльності -
фізичній особі права на передачу в ефір та на публічне сповіщення
по мережам кабельного телебачення анімаційних фільмів, зазначених
у додатку до цього договору;
— згідно з умовами ліцензійного договору від 25.07.2003
названою фізичною особою як ліцензіаром передано Товариству "Д."
(позивачу зі справи) як ліцензіату виключне право на одноразовий
показ у мережах кабельного телебачення мультиплікаційних фільмів,
зазначених у додатку до договору, на території, визначеній
договором, та на певний строк;
— уповноваженими особами Товариства "Д." у відповідному
порядку було зафіксовано протягом вересня 2004 року факти
ретрансляції Товариством "Л." анімаційних фільмів, права на
використання яких послідовно передавалися від первинного суб’єкта
авторського права на ці твори — Підприємства до Товариства "Д."
відповідно до названих договорів.

Причиною виникнення спору у справі стало питання про
наявність у Товариства "Д." виключного права на використання
аудіовізуальних творів.

Законом ( 3792-12 ) визначено порядок передачі права на
використання твору та види цих прав.

У статті 1 Закону ( 3792-12 ) визначено, що:
"виключне право — майнове право особи, яка має щодо твору,
виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи
відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання
цих об’єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на
видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим
особам у межах строку, встановленого цим Законом" (абзац п’ятий);
публічне сповіщення (доведення до загального відома) -
передача за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних
прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів,
гама-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи
передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду
наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового,
оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків
і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм
організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути
сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість
яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі
зображення чи звуки не можуть бути сприйняті".

Відповідно до статті 8 Закону ( 3792-12 ) до об’єктів
авторського права віднесено, зокрема, аудіовізуальні твори.

Згідно з приписами статті 15 Закону ( 3792-12 ):

До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське
право) належать:
а) виключне право на використання твору;
б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору
іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське
право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з
положеннями статті 31 цього Закону ( 3792-12 ), після чого ця
особа стає суб’єктом авторського права (частина 1);

Виключне право на використання твору автором (чи іншою
особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати
твір у будь-якій формі і будь-яким способом (частина 2
( 3792-12 );

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське
право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає
йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне сповіщення
творів (частина 3 ( 3792-12 ).

У частині 1 статті 31 Закону ( 3792-12 ) визначено:
"Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати
свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій
іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора
(чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським
договором.
Майнові права, що передаються за авторським договором, мають
бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському
договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані".

У статті 32 Закону ( 3792-12 ) встановлено:
Автору та іншій особі, яка має авторське право, належить
виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору
будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі
авторського договору (частина 1 ( 3792-12 ).

Передача права на використання твору іншим особам може
здійснюватися на основі авторського договору про передачу
виключного права на використання твору або на основі авторського
договору про передачу невиключного права на використання твору
(частина 2 ( 3792-12 ).

За авторським договором про передачу виключного права на
використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне
авторське право) передає право використовувати твір певним
способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права
передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти
подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка
передає виключне право на використання твору, залишається право на
використання цього твору лише в частині прав, що не передаються
(частина 3 ( 3792-12 ).

За авторським договором про передачу невиключного права на
використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право)
передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у
встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне
право, зберігається право на використання твору і на передачу
невиключного права на використання твору іншим особам (частина 4
( 3792-12 ).

Права на використання твору, що передаються за авторським
договором, вважаються невиключними, якщо у договорі не передбачено
передачі виключних прав на використання твору (частина 6
( 3792-12 ).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про
телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ) (в редакції Закону від
21.12.1993), припис якої був чинним на час виникнення спірних
відносин сторін спору, телерадіоорганізації належить авторське
право на створені нею передачі (фільми) і програми, а також
авторські права, одержані відповідно до укладених нею договорів.

З огляду на викладені приписи норм авторського права виключне
право на використання твору передається шляхом укладення сторонами
відповідного авторського договору. Попередніми судовими
інстанціями встановлено низку фактів щодо послідовної передачі
виключного права на використання анімаційних фільмів від
первинного суб’єкта авторського права на ці твори — Підприємства
до позивача.

Скаржником з посиланням на приписи статей 35 та 36 ГПК
України ( 1798-12 ) заперечується правильність встановлення
попередніми судовими інстанціями факту отримання позивачем
виключного права на використання анімаційних фільмів, оскільки у
судових рішеннях зі справи між тими ж сторонами міститься висновок
про відсутність у позивача авторського майнового права на ці
твори. Заперечення скаржника частково підтверджуються змістом
рішень судових інстанцій з названої справи.

В іншій судовій справі судовими інстанціями було встановлено
преюдиціальний факт, за яким Товариство "Д." мало невиключне право
на використання вищезазначених анімаційних фільмів. Висновок про
цей факт мотивовано тим, що згідно з умовами договору від
13.06.2001 Підприємство передало Товариству "Ф." право на передачу
в ефір та на публічне сповіщення по мережам кабельного телебачення
анімаційних фільмів, зазначених у додатку до цього договору, проте
за умовами названого договору Товариство "Ф." не отримало право
дозволяти або забороняти подібне використання аудіовізуальних
творів іншим особам.

Оскільки попередніми судовими інстанціями у справі не дано
оцінки вказаному преюдиціальному факту, касаційна інстанція дійшла
висновку про порушення ними вимог статей 35 та 43 ГПК України
( 1798-12 ).

Відповідно до частини другої статті 35 ГПК України
( 1798-12 ) факти, встановлені рішенням господарського суду під
час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні
інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. А згідно з
частиною першою статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює
докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на
всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Викладені порушення норм процесуального права унеможливлюють
визнання достовірним факту наявності у позивача виключного права
на використання анімаційних фільмів.

З урахуванням наведеного Вищий господарський суд України
касаційну скаргу задовольнив частково, судові рішення першої та
апеляційної інстанції з цієї справи скасував, а справу передав на
новий розгляд до суду першої інстанції.

(продовження)