(за матеріалами справ, розглянутих у касаційному
порядку Вищим господарським судом України)

У порядку інформації та для врахування у розгляді справ
надсилається огляд вирішених господарськими судами України спорів,
судові рішення у яких переглянуто в касаційному порядку Вищим
господарським судом України.

1. Недотримання умов договору на розміщення
рекламно-інформаційних матеріалів у частині передачі замовникові
таких матеріалів та відсутність належних доказів виконання
відповідних робіт стали підставою для відмови у задоволенні позову
про стягнення заборгованості за зазначеним договором.

Спільне українсько-російське товариство з обмеженою
відповідальністю (далі — Товариство) звернулося до господарського
суду з позовом про стягнення з відкритого акціонерного товариства
національної акціонерної компанії (далі — Компанія) основного
боргу, 3% річних та втрат від інфляції.

Рішенням названого суду, залишеним без змін постановою
апеляційного господарського суду, у позові відмовлено. Прийняті
судові рішення мотивовано невідповідністю дій позивача визначеним
сторонами умовам договору.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Товариство просило рішення місцевого суду та постанову
апеляційного суду зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з
порушенням норм матеріального права та прийняти нове рішення про
задоволення позову.

Перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
— Товариством і Компанією укладено договір на розміщення
рекламно-інформаційних матеріалів (далі — Договір), згідно з
умовами якого позивач зобов’язався розмістити надані відповідачем
рекламно-інформаційні матеріали у вигляді оригінал-макетів
(узгоджені з Товариством) у каталозі «Орієнтир»;
— відповідно до пункту 2.1 Договору розміщення рекламних
матеріалів мало проводитися позивачем у строк «жовтень 2002» за
умови передоплати відповідачем послуг з розміщення реклами згідно
з виставленим рахунком у визначений термін;
— докази надсилання позивачем відповідачеві вимог щодо оплати
послуг згідно з пунктом 2.1 Договору відсутні;
— не отримавши від відповідача попередньої оплати та
рекламно-інформаційних матеріалів у вигляді оригінал-макетів,
позивач на свій ризик розпочав роботу з надання послуг, чим змінив
порядок та строки оплати за договором;
— позивачем не подано суду доказів виконання визначеної
Договором роботи та її прийняття відповідачем (зокрема, відсутній
акт виконаних робіт, передбачений пунктом 1.1 Договору).

Причиною виникнення спору є питання щодо виконання сторонами
зобов’язань за Договором та наявності належних підстав для
примусового стягнення заборгованості.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (далі — ЦК України) за договором про надання послуг
одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої
сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі
вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник
зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше
не встановлено договором.

Згідно з частиною першою статі 903 ЦК України ( 435-15 ) якщо
договором передбачено надання послуг за плату, замовник
зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в
порядку, що встановлені договором.

Частиною другою статті 530 ЦК України ( 435-15 ) передбачено,
що якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не
встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор
має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен
виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення
вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору
або актів цивільного законодавства.

Попередні судові інстанції, встановивши факти недотримання
позивачем умов договору в частині передачі Компанією
рекламно-інформаційних матеріалів у вигляді оригінал-макетів та
щодо здійснення попередньої оплати, з огляду на відсутність
належних доказів виконання робіт за Договором прийняли правомірне
рішення про відмову в задоволенні заявленого позову.

Посилання скаржника на відсутність узгодження сторонами
порядку розрахунків у вигляді передоплати та подання ним до суду
«копії узгодження рекламної інформації» (без зазначення
походження) не ґрунтується на умовах Договору (пункти 1.1, 2.1),
не спростовує відповідних висновків місцевого та апеляційного
господарських судів і стосується дослідження фактичних обставин
справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної
інстанції, оскільки відповідно до статті 111-7 ГПК України
( 1798-12 ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення,
касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин
справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, прийняті попередніми судовими інстанціями рішення зі
справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам,
прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права
і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

2. Фактичне прийняття замовником від виконавця робіт з
розміщення рекламних матеріалів є підставою виникнення цивільних
прав та обов’язків, хоча б підписаний сторонами відповідний
договір і було укладено з недодержанням вимог чинного
законодавства.

Товариство з обмеженою відповідальністю (далі — Товариство)
звернулося до господарського суду з позовом до комунального
підприємства телерадіокомпанії (далі — Телерадіокомпанія) про
стягнення заборгованості за надані послуги з розміщення рекламних
матеріалів за договором.

Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено
частково: з Телерадіокомпанії на користь Товариства стягнуто
частину боргу та судові витрати пропорційно розміру задоволених
позовних вимог. Названий судовий акт з посиланням на приписи
статей 241, 525, 526, 529 ЦК України ( 435-15 ) мотивовано тим, що
спірний договір хоча і було укладено головним редактором
відповідача з перевищенням своїх посадових повноважень, однак
підписання актів прийому-передачі виконаних робіт директором
Телерадіокомпанії свідчить про подальше схвалення цього договору
відповідачем.

Постановою апеляційного господарського суду рішення місцевого
господарського суду з даного спору скасовано; у позові відмовлено.
У прийнятті зазначеної постанови суд апеляційної інстанції виходив
з відсутності доказів на підтвердження факту виконання позивачем
послуг з розміщення рекламних матеріалів Телерадіокомпанією,
позаяк спірним договором не передбачено підписання актів
прийому-передачі виконаних робіт.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Товариство просило скасувати оскаржувану постанову суду
апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом
норм матеріального права та невідповідність висновків суду дійсним
обставинам справи. В обґрунтування касаційних вимог скаржник
зазначив, що акти прийому-передачі виконаних робіт, підписані
компетентною особою Телерадіокомпанії, є належними доказами як
виконання відповідачем послуг з виготовлення та розміщення
рекламного матеріалу, так і прийняття такого виконання управненою
стороною.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими
інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваної
постанови суду апеляційної інстанції, виходячи з такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
— Товариством (виконавець) та Телерадіокомпанією (замовник)
укладено договір, умовами якого передбачалося виконання послуг з
розміщення рекламних матеріалів замовника на
рекламно-інформаційних боксах;
— названий договір було підписано головним редактором
Телерадіокомпанії з перевищенням посадових повноважень;
— в подальшому директором Телерадіокомпанії за актами
прийому-передачі робіт було прийнято виконання позивачем послуг з
розміщення частини рекламних матеріалів.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо
наявності правових підстав для стягнення з відповідача коштів за
виконані позивачем роботи з розміщення рекламних матеріалів.

Відповідно до приписів частини першої, третьої статті 92
ЦК України ( 435-15 ) юридична особа набуває цивільних прав та
обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно
до установчих документів та закону. Орган або особа, яка
відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону
виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної
особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх
повноважень.

Згідно з частинами третьою, п’ятою статті 65 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) для керівництва господарською
діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним
орган призначає (обирає) керівника підприємства. Керівник
підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє
його інтереси в органах державної влади і органах місцевого
самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними
особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і
вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку,
визначеному установчими документами.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, спірний
договір підписаний від імені відповідача головним редактором
Телерадіокомпанії, у той час коли керівником підприємства був
директор.

Відтак слід погодитися з висновком господарських судів про
те, що договір укладено редактором Телерадіокомпанії з
перевищенням визначеної законом та установчими документами
компетенції, а тому зазначений договір не може породжувати
правових наслідків для Телерадіокомпанії.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 11
ЦК України ( 435-15 ) підставою виникнення цивільних прав та
обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного
законодавства, а також дії осіб, що не передбачені цими актами,
але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

З наданої місцевим господарським судом оцінки наявних у
матеріалах справи доказів вбачається, що підписані директором
Телерадіокомпанії гр. Д. акти прийому-передачі виконаних робіт
свідчать про виконання Товариством послуг з розміщення рекламних
матеріалів та фактичне прийняття цих робіт відповідачем, внаслідок
чого в останнього виникло зобов’язання з оплати цих послуг.

Таким чином, з огляду на частину першу статті 111-10
ГПК України ( 1798-12 ), за якою підставами для скасування або
зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або
постанови апеляційного господарського є порушення або неправильне
застосування норм матеріального чи процесуального права,
оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції було скасовано, а
рішення місцевого господарського суду, яким задоволено позов про
стягнення з Телерадіокомпанії частини вартості виконаних робіт, -
залишено в силі…
(продовження)