ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ

30.06.2009 N 01-08/411/1

Про практику застосування господарськими
судами законодавства про захист прав на об’єкти
інтелектуальної власності (за матеріалами
справ, розглянутих у касаційному порядку
Вищим господарським судом України)

5. Використання промислового зразка "етикетка" не лише для виготовлення та розповсюдження етикеток, але й для позначення певних товарів виходить за межі правового захисту, що надається власникові патенту згідно з пунктом 2 статті 20 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" ( 3688-12 ).

Підприємство як власник торговельної марки звернулося до місцевого господарського суду з позовом, зокрема, про заборону Заводу використовувати знак для товарів і послуг та схожі з ним позначення.

Відповідач, у свою чергу, наполягав на правомірності використання ним зареєстрованого промислового зразка.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено в частині заборони Заводу використовувати позначення, схоже зі знаком для товарів і послуг Підприємства.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення та залишаючи рішення господарського суду без змін, Вищий господарський суд України зазначив таке.

Пунктами 4, 5 статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" ( 3689-12 ) встановлено, що знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака; свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом ( 3689-12 ).

Згідно з пунктом 2 статті 20 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" ( 3688-12 ) використанням промислового зразка визнається виготовлення виробу із застосуванням запатентованого промислового зразка, застосування такого виробу, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях.

Отже, виготовленням виробів із застосуванням запатентованого промислового зразка в даному випадку є виготовлення етикеток для пляшок.

Разом з тим використання промислового зразка "етикетка" не лише для виготовлення та розповсюдження етикеток для пляшок, але й для позначення певних товарів (чим є їх розміщення на пляшках з горілкою) виходить за межі правового захисту, що надається власникові патенту згідно з пунктом 2 статті 20 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" ( 3688-12 ).

На підставі наведеного попередні судові інстанції, встановивши факт використання Заводом без дозволу Підприємства на пляшках з горілкою позначення, схожого до ступеню змішування з торговельною маркою позивача, дійшли обґрунтованих висновків щодо необхідності заборони відповідачеві використовувати це позначення (постанова Вищого господарського суду України від 07.04.2009 N (3/184)17/580).

6. Комерційне (фірмове) найменування може мати юридична особа, що є підприємницьким товариством.

Позивач — громадська організація, створена відповідно до Закону України "Про об’єднання громадян" ( 2460-12 ), звернулася з позовом про зобов’язання об’єднання громадян припинити використання його найменування.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, зауважив таке.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про об’єднання громадян" ( 2460-12 ) громадською організацією є об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

За приписом абзацу першого частини другої статті 90 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) комерційне (фірмове) найменування може мати юридична особа, що є підприємницьким товариством.

Отже, позивач, не будучи підприємницьким товариством, не є суб’єктом прав на комерційне (фірмове) найменування, а відтак обраний ним у цьому позові спосіб захисту її прав не відповідає чинному законодавству України.

Особливості правового регулювання назв об’єднань громадян визначено у статті 12-1 Закону України "Про об’єднання громадян" ( 2460-12 ), де, зокрема зазначено, що об’єднання громадян, зареєстроване у встановленому порядку, має виключне право на використання своєї назви.

Таким чином, в контексті наведеної норми Закону ( 2460-12 ) відсутні правові підстави для заборони об’єднанню громадян (в даному разі — відповідачу у справі) використовувати зареєстровану у встановленому порядку назву (без попереднього скасування такої реєстрації) (постанова Вищого господарського суду України від 14.04.2009 N 13/337-08).

7. Сам по собі факт належності авторського права на твір, створений у співавторстві, всім співавторам (стаття 13 Закону України "Про авторське право і суміжні права") ( 3792-12 ) не свідчить про нікчемність правочину щодо подальшої передачі прав на твір одним з авторів іншим особам.

Музичне видавництво звернулося до місцевого господарського суду з позовом до Представництва про стягнення компенсації за порушення виключних майнових авторських прав позивача на музичний твір.

У прийнятті рішення про відмову в позові попередні судові інстанції виходили з відсутності у позивача виключних майнових авторських прав на Твір з огляду на передачу йому таких прав не усіма співавторами Твору та з огляду на відсутність угоди, яка визначала б відносини між авторами.

За результатами розгляду касаційної скарги у справі Вищий господарський суд України зазначив таке.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону України "Про авторське право і суміжні права" ( 3792-12 ) автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону ( 3792-12 ), будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З огляду на встановлений загальний порядок використання творів (з дозволу автора та зі сплатою авторської винагороди) та відсутність відомостей про визнання недійсними у встановленому порядку авторських договорів про передачу позивачеві виключних майнових авторських прав на Твір декількома авторами висновки попередніх судових інстанцій щодо відсутності у позивача права на звернення до суду з даним позовом є неправомірними (постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2009 N 20/194).

8. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов Юридичної фірми до Агентства нерухомості задоволено частково:
— відповідачеві заборонено використовувати як комерційне найменування (у тому числі як складову будь-якого зображення або позначення) певне словосполучення у вже готових рекламних оголошеннях, матеріалах, бланках, позначеннях, пов’язаних з наданням робіт, послуг, реалізацією товарів;
— відповідача зобов’язано припинити використання, прибрати з місць, доступних для публіки, вивіски, позначення, матеріали, бланки, зображення, написи, документацію, які ним використовуються і містять в собі певне словосполучення.

За результатами перегляду судових рішень з цієї справи Вищий господарський суд України зазначив таке.

Відповідно до частин першої і четвертої статті 489 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.

З огляду на наведене для правильного вирішення спору судовим інстанціям належало з’ясувати: яким видом діяльності займаються позивач та відповідач, чи функціонують вони на одному ринку товарів або послуг та чи можуть споживачі змішувати послуги, що надає Юридична фірма, і послуги, що надає Агентство нерухомості, та, зрештою вирішити питання про те, чи є комерційні найменування зазначених суб’єктів однаковими. При цьому місцевому та апеляційному господарським судам слід було мати на увазі, що тотожність окремих елементів фірмових найменувань позивача і відповідача не може свідчити про тотожність таких найменувань у цілому (постанова Вищого господарського суду України від 28.04.2009 N 6/69-08-1489).

Заступник Голови Вищого
господарського суду України В.Москаленко