2. Якщо права інтелектуальної власності передано на підставі
договору, для правильного визначення суб’єкта авторських прав на
певні твори необхідно встановити обсяг відповідних прав, переданих
за договором.

Товариство звернулося до господарського суду з позовом про
стягнення з Підприємства компенсації за порушення авторського
права та про зобов’язання відповідача опублікувати у засобах
масової інформації резолютивну частину рішення з даного спору.

Рішенням місцевого господарського суду у задоволенні позову
відмовлено. Назване рішення з посиланням на приписи статей 8, 11,
14 Закону України «Про авторське право і суміжні права»
( 3792-12 ) (далі — Закон) мотивовано відсутністю порушення
авторських майнових прав позивача на спірні твори в зв’язку з
недоведеністю наявності в нього таких прав.

Постановою апеляційного господарського суду рішення суду
першої інстанції з даного спору змінено; позов задоволено
частково: з Підприємства на користь Товариства стягнуто суму
компенсації за порушення авторського права позивача, а в іншій
частині позовних вимог відмовлено.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
— 24.02.2003 Підприємством та Товариством укладено договір,
предметом якого є виготовлення та випуск імідж-календаря;
— за умовами цього договору відповідач передав позивачеві
право на випуск імідж-календаря за патентом від 31.08.1998, а
позивач на підставі договорів із замовниками реклами виготовив
оригінал-макети рекламних сторінок імідж-календаря, що являють
собою поєднання найменування, логотипу та фотографічних зображень
відповідних замовників;
— Товариство як роботодавець авторів зазначених
оригінал-макетів є суб’єктом авторських майнових прав на ці твори;
— на оригіналі випущеного імідж-календаря позивачем було
помилково зазначено авторство Підприємства;
— у виготовленні іншої друкованої продукції — Календаря «Д.«
та Календаря «Ф.» відповідачем без дозволу позивача було
використано оригіналмакети імідж-календаря;
— Державним департаментом інтелектуальної власності
зареєстровано авторські майнові права Підприємства на твір -
Календар «Ф.», про що видано свідоцтво від 20.09.2004.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність
порушення майнових авторських прав Товариства на спірні твори.

Статтею 50 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) порушенням
авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для
судового захисту, визнано, зокрема, вчинення будь-якою особою дій,
які порушують майнові права суб’єктів авторського права і (або)
суміжних прав, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону
( 3792-12 ), з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43
цього Закону обмежень майнових прав.

Згідно з приписами частин першої, третьої статті 15 Закону
( 3792-12 ) до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має
авторське право) належать: виключне право на використання твору;
виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими
особами. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське
право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає
йому право дозволяти або забороняти будь-яке використання твору
іншими особами.

Відповідно до статті 7 Закону ( 3792-12 ) суб’єктами
авторського права є автори творів, зазначених у частині першій
статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх
спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Статтею 435 Цивільного кодексу України ( 435-15 )
передбачено, що первинним суб’єктом авторського права є автор
твору, у той час коли суб’єктами авторського права є також інші
фізичні та юридичні особи, які набули право на твори відповідно до
договору або закону.

Суд першої інстанції як на мотив відмови у позові послався на
недоведеність позивачем наявності у нього виключних майнових
авторських прав на спірні оригінал-макети. Зазначений висновок
було спростовано судом апеляційної інстанції посиланням на частину
другу статті 16 Закону ( 3792-12 ), за якою виключне майнове право
на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено
трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим
договором між автором і роботодавцем.

Однак наведені висновки попередніх інстанцій слід вважати
передчасними як такі, що зроблені за неповної оцінки наявних у
матеріалах справи доказів. Так, аналіз змісту договору, предметом
якого є випуск імідж-календаря, може свідчити про наявність у
відповідача авторського права на об’єкт цього договору, складовою
частиною якого є спірні оригінал-макети рекламних сторінок. Відтак
для правильного визначення суб’єкта авторських прав на спірні
твори необхідно встановити обсяг прав інтелектуальної власності,
які були передані за названим договором. Проте цей договір як
підставу набуття авторських прав на спірні спори судові інстанції
не досліджували.

Крім того, у встановленні факту використання відповідачем
спірних оригінал-макетів імідж-календаря судовими інстанціями було
порушено засади всебічного, повного і об’єктивного дослідження
обставин справи і ухвалення законних та обґрунтованих судових
рішень.

Згідно з вимогами статті 41 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) для роз’яснення питань, що виникають
при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань,
господарський суд призначає судову експертизу.

У підпункті 2.3 пункту 2 рекомендацій президії Вищого
господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107
( v1107600-04 ) «Про деякі питання практики призначення судових
експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом права
інтелектуальної власності» зазначено, що для роз’яснення питання
про можливе використання чужого твору без згоди автора (чи іншої
особи, яка має авторське право), зокрема, у формі плагіату чи
піратства у сфері авторського права і (або) суміжних прав, судам
необхідно призначати судову експертизу і доручати її проведення
спеціалістам у галузі літературознавства, мистецтвознавства тощо
залежно від об’єкта авторського права і (або) суміжних прав.

Проте у вирішенні даного спору господарські суди на підставі
самостійного порівняння наявних у матеріалах справи примірників
календарів дійшли висновку про відтворення відповідачем
оригінал-макетів імідж-календаря на сторінках Календарів «Д.» та
«Ф.», перебравши на себе не притаманні суду функції експерта.
Разом з тим, судові інстанції, зокрема апеляційний господарський
суд, з належною повнотою не встановили та не ідентифікували, що
саме являє собою кожний з оригінал-макетів як об’єкт авторського
права.

Оскільки касаційна інстанція згідно з частиною другою
статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, а також збирати нові докази або додатково перевіряти
докази, Вищий господарський суд України передав справу на новий
розгляд до суду першої інстанції.

За новим розглядом справи суд першої інстанції одержав
вказівки Вищого господарського суду України щодо з’ясування
обставин, зазначених у цій постанові та вирішення питання про
призначення експертизи об’єктів інтелектуальної власності.

(продовження)