З 1 січня 2004 року набирає чинності Цивільний кодекс України, що визначає поняття інтелектуальної власності і надає перелік об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, комерційні (фірмові) найменування. З цього визначення інтелектуальної власності випливає головна функція об’єкта «фірмове найменування», а саме: індивідуалізувати юридичну особу. Правовідносини, пов’язані з фірмовими найменуваннями, регулюються, головним чином, Цивільним кодексом України. Познайомимося з його змістом, у частині найменувань і фірмових найменувань.

«Стаття 90. Найменування юридичної особи… 1. Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності... 3. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру… 5. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.

Стаття 489. Правова охорона комерційного найменування… 2. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки…»

З цієї статті ЦКУ випливають деякі елементи об’єкта інтелектуальної власності «фірмове найменування»:

• власником фірмового найменування повинна бути юридична особа — комерційна організація;
  
• фірмове найменування повинне бути зареєстроване;
  
• власник зареєстрованого фірмового найменування має виключне право його використання;
  
• власник права на фірмове найменування вправі жадати від осіб, що неправомірно використовують чуже фірмове найменування припинення його використання і відшкодування заподіяних збитків;
  
• порядок реєстрації і використання фірмових найменувань визначається законом і іншими правовими актами відповідно до дійсного Кодексу.
  

Оскільки спеціальний закон, що визначає порядок реєстрації і використання фірмових найменувань, так і не створений дотепер, то питання фірмових найменувань регламентуються також законами «Про підприємництво», «Про внесення змін до Закону України «Про підприємництво» щодо найменування суб’єктів підприємницької діяльності» і ін. Крім того, реальність правовикористальної практики реанімувала давно забутий нормативний акт: «Положення про фірму», затверджене Постановою ЦВК СРСР і РНК СРСР від 22 червня 1927 року (ЦВК — центральний виконавчий комітет, РНК — Рада народних комісарів). В даний час цей законодавчий акт застосовується в частині, що не суперечить ЦКУ. Є надія, що в найближчі роки з’явиться сучасний закон про фірмові найменування, оскільки в цьому році Голова Держдепартаменту оголосив про те, що розробляється проект закону «Про охорону прав на фірмові найменування».

Розглянемо окремі елементи, що складають зміст об’єкта інтелектуальної власності «фірмове найменування», виходячи із сучасної правової теорії і практики.

Поняття фірмового найменування (фірми)

Про функцію чи призначення фірмового об’єкта ми вже згадували на початку даної статті: фірмове найменування призначене бути засобом індивідуалізації юридичної особи. Звідси випливає поняття фірмового найменування, як воно найчастіше розуміється в правовій літературі. Відразу помітимо, що поняття фірмове найменування і фірма юристами розглядаються як синоніми. З огляду на це, можна сказати, що фірмове найменування чи фірма — це найменування чи власне ім’я, під яким підприємство виступає в цивільному обороті і яке дозволяє відрізняти це підприємство від інших учасників цивільного обороту.

Законодавець обмежує коло суб’єктів, що мають право використовувати фірмові найменування тільки юридичними особами. У той же час у реальних ринкових умовах багато підприємців, що діють без створення юридичної особи, фактично використовують фірмові найменування для індивідуалізації своїх підприємств. Відомі багато торгових підприємств, рекламні і консалтингові агентства, що фактично є власністю індивідуального підприємця, але мають також власне ім’я, яке можна кваліфікувати як фірмове найменування, що у даному випадку, виходить за рамки закону, а в судових розглядах кваліфікується як просте позначення.

Критерії (принципи) фірмового найменування (фірми):
принцип істинності фірми: фірмове найменування повинне правдиво відображати правове положення фірмовласника, а також не вводити в оману третіх осіб щодо ступеня своєї відповідальності (ст. 7 Положення про фірму 1927 р.). Відповідно до цього принципу фірмове найменування повинне містити вказівку на організаційно-правову форму підприємства (товариство з обмеженою відповідальністю, відкрите акціонерне товариство, державне підприємство та ін.);
принцип винятковості фірми: фірмове найменування повинне мати розпізнавальну здатність, щоб виключити змішання однієї фірми з іншою. Цей принцип припускає неприпустимість використання тотожних чи ідентичних (цілком співпадаючих у всіх елементах) фірмових найменувань різними суб’єктами цивільного обороту, оскільки це може привести до змішання виробників. Однак механізму для реалізації цього принципу в Україні сьогодні не існує. Немає єдиного Реєстру для реєстрації фірмових найменувань. Реєстрація юридичних осіб здійснюється різними відомствами районного, міського, обласного масштабу, що у кращому випадку можуть перевірити подібність фірмових найменувань у рамках свого відомства. Нижче ми ще торкнемося практичного застосування цього принципу в реальних ринкових умовах;
принцип сталості фірми: передбачається незмінність фірмового найменування протягом часу існування даного підприємства. Цей принцип дозволяє заробити конкретній фірмі визначене відношення споживачів, добру репутацію фірми, що сама по собі є чималою майновою цінністю. У реальності ми зіштовхуємося іноді з фактами перейменування фірми. Одним з яскравих прикладів може служити зміна елемента фірмового найменування Gold Star на LG. Зміна фірмового найменування відбувається, як правило, у зв’язку з реорганізацією фірми, злиттям фірм;
принцип реєстрації фірми: фірмові найменування і права, зв’язані з ними, набирають сили тільки після їхньої державної реєстрації. Під державною реєстрацією фірмового найменування в даний час розуміється Реєстрація юридичної особи, у статуті якого приведене фірмове найменування. Помітимо, що положення Паризької конвенції 1883 р., учасницею якої є Україна, встановлюють охорону фірмового найменування у всіх країнах-учасницях у силу самого факту його використання підприємством, без усякої реєстрації. Цим правом цілком можуть користатися в даний час іноземні підприємці. Для вітчизняних підприємців застосування цієї міжнародної норми неочевидно. Будемо сподіватися, що новий закон про фірму усуне це протиріччя.

Зміст (структура) фірмового найменування (фірми)

Фірмове найменування повинне складатися, як мінімум, із двох частин:
— вказівка на організаційно-правову форму підприємства;
— власне найменування юридичної особи.

При такій структурі фірми, відмінність фірмових найменувань хоча б в одній з частин приведе до того, що такі фірми не будуть вважатися тотожними. На практиці часто зустрічаються такі випадки, і практика арбітражних судів також підтверджує можливість існування декількох фірм, що мають тотожні другі частини найменування, але різні організаційно-правові форми. Наприклад, у рамках існуючого законодавства формально не забороняється участь у господарському обороті фірм (приклад умовний) ТОВ «Весна», ВАТ «Весна», Артіль «Весна» і т.п. На зустрічі з журналістами в прес-центрі Агентство Бізнес Новин у лютому цього року виконавчий директор Санкт-Петербургського фонду розвитку споживчої і підприємницької політики Михайло Кудрявцев повідомив, що в даний час у Санкт-Петербурзі діють 20 туристичних фірм з ідентичними назвами і біля 50-ти з схожими.

Крім цих двох частин фірмове найменування в окремих випадках, регламентованих законом, повинні містити й інші відомості, наприклад:
— вказівка профілю діяльності юридичної особи (виробниче, фінансове, кредитне, наукове і т.п.);
— виду підприємства (державне, муніципальне, приватне):
— інші відомості.

У зв’язку зі складністю структури фірмового найменування деякі юристи пропонують фірмовим найменуванням вважати лише власне найменування юридичної особи, тобто частину другу зазначеної структури фірмового найменування, стверджуючи, що саме на цю частину сучасного фірмового найменування його власник має виключне право використання. При цьому пропонується розділити поняття «найменування юридичної особи» і «фірмове найменування». У статті 90 ЦКУ, що приведена на початку цієї статті, ці поняття як би розділені. Так, у п.3 вказується, що найменування юридичної особи вказується в його установчих документах. А про фірмове найменування такої вказівки кодексу немає. На практиці ж ці поняття найчастіше ототожнюються, а провести поділ цих понять на підставі існуючих норм не представляється можливим.