На головну | Пишіть нам | Пошук по сайту тел (063) 620-06-88 (інші) Укр | Рус | Eng   
У США «індустрія копірайту» створює 5% ВВП, а інтелектуальна власність є головною статтею експорту
  новини  ·  статті  ·  послуги  ·  інформація  ·  питання-відповіді  ·  про Ващука Я.П.  ·  контакти за сайт: 
×
Якщо ви помітили помилку чи похибку, позначте мишкою текст, що включає
помилку (все або частину речення/абзацу), і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити нам.
×

Комерційне найменування: новели правового регулювання

2004-05-05
Сопільняк Вікторія

З 1 січня 2004 р. відносини щодо використання суб’єктами господарювання фірмових найменувань врегульовані нормами Цивільного та Господарського кодексів України. Згідно із приписами зазначених нормативно-правових актів змінено назву зазначеного об’єкта права інтелектуальної власності — на сьогодні у нових кодексах вжито термін «комерційне (фірмове) найменування» (ст. 420 ЦК України, ст. 155 ГК України), а по тексту зустрічається просто «комерційне найменування».

Раніше чинне Положення про фірму, затверджене постановою ЦВК РНК СРСР «Про введення в дію Положення про фірму» від 22 червня 1927 р. (далі — Положення про фірму), як вбачається зі змісту постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 р. № 1545-XII, діяло на території України доки відповідні відносини не були врегульовані законодавством України. Таким чином, із набранням чинності новими ЦК та ГК України норми Положення про фірму не повинні застосовуватися, позаяк саме з цього часу відносини щодо набуття та реалізації прав на комерційне (фірмове) найменування врегульовані ЦК та ГК України. На вказану обставину звертається увага і в листі Вищого господарського суду України від 14 січня 2004 р. № 05-3/31.

Отже, наразі маємо нове регулювання відносин щодо використання комерційних найменувань, тому варто детальніше зупинитися на окремих його аспектах, оскільки зміни у правовому регулюванні стосуються не лише назви вказаного об’єкта інтелектуальної власності, але й суті відносин щодо набуття та реалізації прав на нього.

Поняття «комерційне найменування» відсутнє

Передусім, варто наголосити, що і ЦК (ст. 420), і ГК (ст. 155) відносять комерційне найменування до об’єктів права інтелектуальної власності. Зі змісту ст. 154 ГК України вбачається, що ГК визначає лише особливості використання об’єктів права інтелектуальної власності у господарській діяльності, а загальне регулювання відносин щодо набуття та реалізації прав на всі об’єкти права інтелектуальної власності, включаючи і комерційне найменування, здійснюється на підставі норм ЦК України.

Недоліком у правовому регулюванні комерційних найменувань на сьогодні за новими кодексами, як і раніше за Положенням про фірму, є відсутність визначення зазначеного об’єкта права інтелектуальної власності або принаймні критеріїв, які б дозволяли відносити те чи інше позначення до комерційного найменування суб’єкта господарювання.

Видається доцільним наведення у ЦК України визначення комерційного найменування або встановлення критеріїв віднесення певного найменування до комерційного, адже стосовно всіх інших об’єктів права інтелектуальної власності ЦК України містить їх дефініції чи критерії віднесення того чи іншого об’єкта до відповідного об’єкта права інтелектуальної власності. Будемо сподіватися, що зазначений недолік найближчим часом буде виправлений і визначення поняття «комерційне найменування» з’явиться принаймні в одному з названих кодексів чи у спеціальному законі, яким будуть врегульовані відносини щодо використання комерційного найменування. Як приклад дефініції поняття «комерційне найменування», які запропоновані у проектах законів, можна навести такі:

комерційне найменування — буквена або словесна позначка суб’єкта господарювання, яка виконує функцію його індивідуалізації (розрізнення) у підприємницькій діяльності (проект Закону «Про внесення змін до Господарського кодексу України (з метою узгодження положень з Цивільним кодексом України)» № 4445);
комерційне найменування — це позначення, яке дає можливість вирізнити одну особу, що виробляє та (або) реалізовує товари або надає послуги, з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності (проект Закону «Про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування»).

Критерії надання правової охорони

Статтею 489 ЦК України встановлено загальні критерії надання комерційному найменуванню правової охорони. Ними є:

наявність розрізняльного характеру комерційного найменування, тобто можливість внаслідок його використання розрізнити одну особу з-поміж інших;
відсутність оманливості комерційного найменування, тобто неможливість внаслідок його використання введення в оману щодо справжньої діяльності особи, якій належить таке комерційне найменування.
Будь-яких інших ознак, які б дозволяли стверджувати про можливість віднесення того чи іншого позначення до комерційного найменування, ЦК України не містить. Вочевидь, такі ознаки мають бути наведені у спеціальному законі, яким регулюватимуться відносини щодо використання комерційного найменування. Так, за проектом Закону «Про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування» комерційними найменування можуть бути:

позначення, що складаються із зазначення організаційно-правової форми та позначення, що є розпізнавальною частиною цього комерційного найменування;
позначення, що складаються із зазначення характеру діяльності юридичної особи та позначення, що є розпізнавальною частиною цього комерційного найменування;
позначення, що складаються зі скороченого найменування юридичної особи.
Як бачимо, запропоновано кілька варіантів «складової комерційного найменування», а саме: «організаційно-правова форма + розпізнавальна частина комерційного найменування» (наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю «Олеся»); «зазначення характеру діяльності особи + розпізнавальна частина комерційного найменування» (наприклад, швейна фабрика «Олеся»); «скорочене найменування юридичної особи» (наприклад, ТОВ «Олеся»).

Важливо наголосити, що, на відміну від Положення про фірму, чинні ЦК України та ГК України не встановлюють обов’язковості включення до комерційного найменування організаційно-правової форми юридичної особи.

З аналізу ст. 159 ГК України вбачається, що комерційні найменування можуть бути повними та скороченими. Однак ні ГК України, ні ЦК України не визначають, які комерційні найменування є повними, а які скороченими. Мабуть, детальніше щодо зазначених видів комерційних найменувань йтиметься у спеціальному законі, що визначатиме правовий режим комерційних найменувань.

Визначене коло

Іншим важливим питанням, яке по-різному вирішується у ЦК України та ГК України, є коло суб’єктів, яким можуть належати права інтелектуальної власності на комерційне найменування. Частиною 1 ст. 159 ЦК України визначено, що «суб’єкт господарювання — юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування». Поняття суб’єктів господарювання міститься у ст. 55 ГК України, якими, є, зокрема: господарські організації, тобто юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Тобто за ГК України можливість (право) юридичної особи мати комерційне найменування не залежить від того, здійснює така особа підприємницьку діяльність чи займається некомерційною господарською діяльністю. Крім того, ГК України надає можливість мати комерційне найменування також громадянину-підприємцю.

Згідно із ч. 3 ст. 90 ЦК України «юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування». Нагадаємо, що до підприємницьких товариств ЦК України відносить господарські товариства та виробничі кооперативи. Таким чином, ЦК України прямо пов’язує можливість юридичної особи мати комерційне найменування зі здійсненням такої особи підприємницької діяльності. Що ж до фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, то зі змісту ст. 90 ЦК України не вбачається їх право мати комерційне найменування (адже ця стаття визначає поняття юридичної особи). Проте ЦК України містить ст. 51, яка визначає, що «до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб», з огляду на це можна дійти висновку, що і ЦК України не виключає можливості громадян-підприємців мати комерційне найменування.

Слід зазначити, що володіння особою комерційним найменуванням є її правом, а тому у господарському обігу можуть виступати суб’єкти, які не мають комерційних найменувань, а користуються виключно своїм найменуванням, під яким вони зареєстровані, котре зазначене в установчих документах і являє собою ідентифікуючу ознаку відповідної особи як суб’єкта права. Важливо наголосити, що поняття «найменування юридичної особи» та «комерційне найменування» є різними і, відповідно, законодавством України встановлені різні правові режими їх використання, хоча в окремих випадках найменування юридичної особи та її комерційне найменування можуть співпадати.

Моментом виникнення у особи прав інтелектуальної власності на комерційне найменування є початок фактичного використання вказаного найменування. Тобто факт державної реєстрації юридичної особи під відповідним найменуванням і набуття нею прав на певне комерційне найменування не пов’язані між собою.

Реєстраційні принципи

Різний підхід відображений у ЦК України та ГК України щодо питання реєстрації комерційного найменування. Частиною 2 ст. 489 ЦК України встановлено, що комерційне найменування охороняється незалежно від його реєстрації чи подання заявки на нього. Частина 3 ст. 489 ЦК України містить диспозитивну норму, згідно із якою відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.

Водночас, зі змісту ст. 159 ГК України вбачається запровадження реєстраційного принципу набуття прав на комерційні найменування. Так, за приписами ч. 2 вказаної статті «суб’єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб’єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше».

При цьому залишається поза увагою той факт, що набуття прав на комерційне найменування пов’язується виключно з його фактичним використанням, а внесення його до відповідного реєстру здійснюється лише за наявності волевиявлення власника прав на таке найменування.

Маємо зазначити, що відповідно до ст. 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р., яка набула чинності для України 25 грудня 1991 р. і є частиною національного законодавства, «фірмове найменування охороняється в усіх країнах Союзу без обов’язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака».


корисний матеріал? Натисніть:




інші статті...
© Ярослав Ващук, 2003-2011
при використанні будь-яких матеріалів сайту посилання на джерело обов'язкове
[pageinfo]
сайты Хмельницкого bigmir)net TOP 100